Ось, від древніх людей до нас дійшли хоча-б глиняні таблички, малюнки в печерах, а що залишимо ми? Як люди через багато-багато років дізнаються про те, як ми жили?
Адже зараз цифрове століття, будь-яка інформація може просто не вцілити. Але все же таки на це питання є відповідь.
Виявляється, фахівці з однієї найбільших транснаціональних компаній з виробництва пропрієтарного програмного забезпечення все продумали і подбали про зберігання відкритого програмного коду, який є найважливішим досягненням цивілізації на рівні з літературою і образотворчим мистецтвом.
Зберігати його для нащадків будуть в Норвегії, на острові Шпіцберген, де знаходиться Хранилище «судного дня». Там же знаходиться Всесвітнє сховище насіння. В ньому про всяк випадок безпечно зберігаються всі види насіння сільгоспкультур.
Колекція зберігання включатиме коди програм, які встигло розробити людство. Це відкритий код для мови програмування, а також багато іншого.
Архів розташований в старій вугільній шахті на глибині 300 метрів, а самі дані зберігаються на спеціальній плівці, термін служби якої в правильних умовах більше 1 000 років.
Система зберігання даних там різна, в тому числі використовується двійковий код, проте на розмір знаків розробникам ввели суворе обмеження – код повинен бути прочитаний під збільшувальним склом.
Ватикан туди переніс копії деяких архівів, так само на 300 метрів під землю переїхали і інші цінні джерела інформації з інших місць.
Наскільки підозрюють конспірологи, в світі існує дуже багато таких проектів, тільки не всі вони афішовані. Але саме про цей вирішили розповісти.
Віктор обережно поставив чашку на блюдце, намагаючись не брязнути порцеляною. Звук міг порушити крихку рівновагу,…
Вадим замовк. Ніна Сергіївна, що стояла біля вікна з чашкою в руках, повільно повернулася і…
Марина не змогла відкрити двері своїм ключем. Прокрутила його знову, натиснула плечем на двері, відступила.…
Ліда вийшла вдруге заміж у тридцять два. На той час вона вже три роки була…
Я знала, що будинок стоїть порожнім, сусіди писали. Але коли штовхнули двері та зробили крок…
- Ти що… думала, я не впізнаю? - Іван вихором залетів на кухню і жбурнув…