Щоб краще пам’ятати…

Пилип з цікавістю розглядав великий календар, що висів над столом у кімнаті Аріни. Окрім офіційних свят, від руки червоним фломастером виділено ще кілька дат. А один день – дванадцяте жовтня – був обведений чорним.

– Аріно, я дивлюся тобі мало свят – ти собі ще додала, – сказав він, звертаючись до дівчини.

– Червоним обведені дні народження батьків, бабусь та діда, – пояснила вона.

– А чорним? – поцікавився Пилип, – хоча вибач, я, напевно, нетактовний.

– Та ні, дванадцятого жовтня ніхто не пішов із життя, але день був незабутнім, – посміхнулася дівчина.

– Розкажеш колись?

– Чому колись. Можна прямо зараз. Тим більше нічого таємничого в цій банальній історії немає.

Три роки тому… Аріна подивилася на календар, взяла зелений фломастер і закреслила ще один день. Потім глянула на обведену червоним дату – дванадцяте жовтня – до дня їх з Микитою весілля залишилося рівно два тижні.

Сукня, в якій Аріна почувала себе принцесою, вже висіла в шафі, дбайливо запакована в чохол. Поруч із ліжком стояли білі човники – мама порадила носити їх вдома години по дві, щоб заздалегідь розносити та не натерти мозолів у день весілля.

Ресторан був замовлений – меню та програмою займалися батьки Микити.

Папка з документами на оплачений двотижневий тур лежав у неї у столі. За домовленістю, їхню весільну подорож сплатили батьки Аріни.

Вона дуже переживала, якою буде погода в день весілля, і вже кілька разів вивчала прогнози на різних погодних сайтах.

– Треба було вибрати кінець вересня, – подумала Аріна, – фотографії на тлі яскравих пейзажів сонячного бабиного літа були б чудові.

Завтра вихідний, Аріна та Микита вирішили, що гріх не скористатися такою чудовою погодою, і домовилися провести суботу на дачі – закрити сезон шашликів.

Вирушила досить велика компанія: Аріна з Микитою, брат нареченого зі своєю дівчиною, ще четверо та єдина серед них дівчина без пари – Ліза, двоюрідна сестра Аріни.

Ліза була на чотири роки молодша за Аріну і жила зі своїми батьками в селищі за сто кілометрів від міста. Вона навчалася в університеті на заочному відділенні та, приїжджаючи двічі на рік на сесії, зупинялася у квартирі своєї тітки – мами Аріни.

Сесія закінчилася, і дівчина вже могла їхати додому, але вирішила затриматися на кілька днів, щоб взяти участь у пікніку.

Приїхали на дачу годині об одинадцятій і, оскільки подібна вилазка була не першою, кожен знав, чим йому зайнятися. Хтось розпаковував пакети, дівчата почали накривати стіл на веранді, хлопці встановили мангал.

Аріна, розливаючи в піали томатний соус, випадково бризнула на рукав білої футболки й пішла в будинок, щоб переодягнутися й одразу запрати пляму. Проходячи коридором, вона почула якісь звуки, що долинали зі спальні батьків.

Аріна відчинила двері й побачила Лізу та Микиту. Безлад у їхньому одязі дуже відверто свідчив про те, чим вони щойно займалися. Ситуація, як кажуть, не вимагала пояснень.

Було видно, що Ліза дуже налякана. А Микита, не поспішаючи застібав джинси, ліниво простяг:

– Ну, що ти вдерлася? Могла б постукати.

– Постукати?! – Аріна навіть задихнулася від такого нахабства. – Геть звідси! Зараз же! І щоб я вас ніколи більше не бачила!

– Що ти репетуєш? Я тобі поки що не чоловік і маю право на свої маленькі радощі. Ось коли ми одружимося… – почав Микита.

– Весілля не буде! Навіть не сподівайся, – сказала Аріна.

– І як ти поясниш це нашим батькам, які вже вбухали в бенкет і все інше купу грошей? – посміхнувся Микита.

– Дуже просто: я скажу, що мені й на хрін не здався чоловік, який не вміє тримати свої штани застебнутими, – відповіла вона.

– Ти особливо словами не розкидайся! Думай, що кажеш: при скасуванні замовлення на цьому терміні ресторан сімдесят відсотків утримає, – сказав Микита.

– А мене це тепер не хвилює, пояснюйся зі своїми батьками сам!

– Весілля буде! Якщо ти така принципова, то я іншу знайду. Причому дуже швидко. Ліза, ти хочеш вийти за мене заміж? – Запитав він, повернувшись до дівчини, що притиснулася в кут.

Та згідно кивнула.

– Ну, ось! Одну наречену легко замінити іншою. А ось із нареченим, боюся, так не вийде.

Ліза та Микита поїхали в місто. Настрій у всіх був помітно зіпсований.

Коли Аріна повернулася додому, Лізи у їхній квартирі вже не було. Приховувати від батьків те, що сталося на дачі, Аріна не стала і цього ж вечора повідомила їм, що весілля не буде.

Але весілля відбулося! Саме дванадцятого жовтня. У тому самому ресторані. Тільки склад гостей був трохи інший.

Ті, кого запрошувала сім’я нареченого, прибули у повному складі, а ось з боку нареченої – у такій ситуації – було лише кілька людей: батьки, старша сестра з чоловіком, кілька подруг та дві старенькі тітоньки.

Звичайно, провести урочисту реєстрацію у палаці одруження з іншою нареченою Микита не міг, тому вчинили дуже просто: напередодні, скориставшись тим, що одна з їхніх родичок працювала у селищній адміністрації, вони розписалися у селищі, а наступного дня відгуляли у ресторані.

Аріна про це, звичайно, дізналася – щаслива Ліза виклала фотографії в соцмережах, але «колишню наречену» Микити це не зачепило.

Вона в цей час відпочивала з мамою на березі Середземного моря. За заміну в броні одну людину на іншу довелося трохи доплатити, але два чудово проведені тижні цього коштували.

– Слухай, – спитав Пилип, – якщо все так вдало закінчилося, навіщо ти продовжуєш обводити цю дату чорним? Тим більше, що вже минуло три роки?

– Щоб не забути. А то пам’ять може підвести, а та людина, яка тобі гидоту зробила, вже знову поруч і посміхається як ні в чому не бувало.

– І хто ж у твоєму житті знову з’явився? – Запитав Пилип.

– Ліза цього року знову спробувала зупинитися.

– Так начебто в неї тепер у місті свекри зі своєю квартирою.

– Були. Цілих два роки. А потім у них з Микитою щось не залагодилося, і вони розлучилися.

– І з якими очима вона тут з’явилася? – поцікавився Пилип.

– Вона не з’явилася. Її мати – тітка Наташа – зателефонувала моїй мамі та попросила прийняти Лізу на три тижні.

– І мама була готова погодитись, навіть мене вмовляла:

– Ну, помилилася Ліза. Так вона за свою помилку вже покарана: залишилася без чоловіка та з однорічною дитиною на руках. Пошкодуй її.

– А я їй показала на свій календар і попросила згадати, в якому стані я була того дня, коли, за її словами, «Ліза помилилася».

– Так і сказала, що якщо їй Лізу шкода більше за мене, то нехай її запрошує, але я тоді з дому піду. На щастя, моя зарплата дозволяє мені винаймати квартиру. До речі, тато зі мною погодився. Сказав:

– Я і раніше цю Лізу не дуже жалував, а вже тепер точно бачити не хочу.

Мама відмовила сестрі. Довелося Лізі на три тижні винайняти кімнату в гуртожитку.

А через місяць у сім’ї Аріни знову готувалися до весілля – Пилип запропонував їй вийти за нього заміж, і вона погодилася.

І перше, що зробила Аріна, коли вони з Пилипом повернулися з весільної подорожі та прийшли відвідати батьків, – зняла зі стіни календар із датою, обведеною чорним фломастером. Коли все добре, не варто згадувати про бридке…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!