Щось мені більше не хочеться пов’язувати себе путами Гіменея! Можливо, я ще не зустріла того єдиного

Варвара Тимофіївна, важко дихаючи, увійшла до нашої квартири, і плюхнулася на пуф біля входу.

– Людко, ти де? Сюди йди, мені треба допомогти зняти взуття!

Я чудово чула, що прийшла Варвара Тимофіївна, і мимоволі зіщулилася. Свекруху я не любила. Вона буквально з першого знайомства почала верховодити наді мною.

Декілька разів я була готова дати їй відсіч, проте вона ніби відчувала це, і відразу спускала сварку на гальма. Я дуже злилася на Варвару Тимофіївну і кілька разів просила чоловіка допомогти.

– Я не втручатимуся у ваші жіночі справи. Вчися відстоювати себе! – скривив обличчя Вадим і знову уткнувся у телефон.

У цей момент я остаточно зрозуміла, що тепер мені треба сподіватися тільки на себе. Свекруха ніби відчула, що у мене немає підтримки, і почала допікати ще сильніше.

Вона вирішила не тільки чіплятися до всього, а й зробити з мене прислугу.

– Людко, допоможи мені чоботи зняти! Чи оглухла? – Рикнула на весь будинок Варвара Тимофіївна.

З кухонним рушником на плечі я вийшла до передпокою. Привалившись спиною до стіни, я запитливо подивилася на свекруху.

– Самі знімайте! – огризнулася я, дивуючись нахабству Варвари Тимофіївни.

– Ну гаразд, сама пошкодуєш про це, – вона встала з пуфика, й у взутті пройшла на кухню.

Я злякано подивилася їй услід. Рішення до мене прийшло миттєво: я наздогнала свекруху і, схопивши її за комір пальта, потягла до виходу.

Спочатку Варвара Тимофіївна злякалася і не чинила опору, але потім, зрозумівши, в чому річ, несамовито заголосила.

Щоб я відпустила її, їй навіть довелося гризнути мене за руку. Тільки це змусило мене відпустити свекруху.

Варвара Тимофіївна настільки захопилася, що досить сильно хапнула мене. Вадиму, який повернувся з роботи, я показала свою мітку. Замість того, щоб поспівчувати мені, чоловік, не стримавшись, засміявся.

– Ти сама винна, – констатував Вадим. – Перша накинулася, за що й отримала.

Я від образи насупилась, зрозумівши, що чоловік все частіше встає на бік своєї матері.

Проте я не знала, що попереду на мене чекає сюрприз. Несподівано одна із подруг повідомила мені, що на обіді бачила Вадима з незнайомкою у кафе.

Я вирішила поцікавитися у нього, хто був із ним, але той грубо відреагував на мої запитання.

– Це зовсім не твоя справа! Пхнеш носа туди, куди тебе не просять!

– То хто ж ця дівчина, з якою ти був у кафе? – Не вгамувалася я, бажаючи отримати відповідь.

– Моя колега, – буркнув у відповідь чоловік, – проте, тебе це не повинно хвилювати.

– Це ти з нею постійно переписуєшся і передзвонюєшся? – поцікавилася я. – Ти гадаєш, що я нічого не помічаю?

– Якщо чесно, мені взагалі байдуже, що ти там помічаєш, чи не помічаєш, – уїдливо засміявся Вадим. – Думаю, на цьому можна закрити цю тему розмови!

Я насупилася, проте залишати все, як є, не збиралася. Я відшукала колегу чоловіка у соціальних мережах, і написала їй повідомлення про те, що вимагаю відстати від Вадима.

Дівчина не просто прочитала моє послання, а й навіть зволила мені відповісти. Колега Вадима заявила мені, що їй все одно на те, що я думаю про неї, та про її спілкування з моїм чоловіком.

Не знаючи, де знайти підтримку, я набралася сміливості, та зателефонувала Варварі Тимофіївні.

– Ой, які люди! – єхидно вимовила солодким голосом свекруха. – Чим зобов’язана?

– Я хочу поговорити з вами, щодо вашого сина, – промовила я. – Він листується з колегою по роботі.

– І що я маю зробити? – грубо перебила мене Варвара Тимофіївна. – Заборонити користуватися телефоном?

– Ну, якось впливати на нього. Навіщо він тоді одружився зі мною?

– Ось і я це питання ставила Вадиму багато разів! – захихотіла вона у відповідь.

Я зніяковіла і, зрозумівши, що свекруха наді мною просто сміється, кинула слухавку.

Увечері з роботи повернувся чоловік. По його обличчі я зрозуміла, що Вадим знає про нашу розмову з Варварою Тимофіївною.

– Молодець! Підняла мене на сміх, і себе також! Мама сказала, що в тебе з головою проблеми, і мені давно час було з тобою розлучитися! – гнівно випалив чоловік. – Ще й перед Софією мене ганьбиш!

– Тобто, ти вважаєш, що правильно поводишся? – тремтячим голосом промовила я.

– А що я не так роблю? Мені нема чого соромитися, – хитро пирхнув Вадим і закотив очі. – Коротше, ти мені вже набридла.

– З мамою моєю ти порозумітися не можеш, доходить до того, що вона тебе навіть кусає. Колезі, з якою я обідаю, пишеш будь-яку нісенітницю. Мені соромно за тебе, Людо…

Після цих слів чоловік замовк, і залишок вечора не розмовляв зі мною, і мені від цього бойкоту було ніяково. Я вже почала замислюватися над тим, що чоловік має рацію, і потрібно буде перед ним перепросити.

Однак щось змусило мене відкласти цю розмову з Вадимом. Наступного дня мені зателефонувала подруга, з якою я поділилася тим, що сталося.

– Думаю, напевно, потрібно перед чоловіком перепросити…

– Перепросити? Ти з глузду з’їхала? – обурено закричала в слухавку подруга. – Вадим об тебе ноги витирає разом зі своєю матір’ю, а ти ще й вибачитись хочеш! Не здумай! Подавай на розлучення, не можна більше жити з людиною, яка тебе не шанує!

Я серйозно замислилась над словами дівчини. Адже подруга абсолютно в усьому мала рацію. Я підійшла до шафи й, відкривши її, почала викидати на ліжко свої речі.

Я вирішила, що настав час закінчувати це сімейне життя, яке таким і назвати було не можна. Збираючи речі, я намагалася згадати, чи було в нас із Вадимом якось інакше.

Скільки не намагалася я, але нічого хорошого пригадати так і не змогла. Чоловік завжди гордо ставився до мене, спочатку мовчки хихотів, спостерігаючи за нашими чварами з Варварою Тимофіївною, а потім і зовсім став на бік матері.

Тільки в цей момент я зрозуміла, що це неправильно, що чоловік не повинен так ставитися до мене.
Зібравши речі, я викликала таксі, та поїхала з речами до подруги, з якою розмовляла.

Вадим дізнався, що я пішла від нього тільки ввечері, коли повернувся додому після прогулянки з тією самою симпатичною колегою.

Чоловік став дзвонити мені, але я скинула дзвінок і відправила йому повідомлення про те, що вирішила розлучитися.

– Дякую, що сама це зробила, – Вадим подякував мені за радісну новину.

Через місяць нас розлучили, і чоловік нарешті став вільним, але ненадовго.

Про це я дізналася від колишньої свекрухи, яка за пів року зателефонувала мені, і почала скаржитися на те, яка погана у неї нова невістка.

– Слова їй не скажи, косо не подивися, готова зубами в горлянку вчепитися, – нарікала Варвара Тимофіївна. – Ох, дарма я була проти тебе, дарма. Тільки тепер це зрозуміла…

Я не знайшла, що відповісти, тому скинула дзвінок і внесла колишню свекруху до чорного списку. Потрібно забувати про ту частину свого життя, яка називалася “шлюбом”!

Мені здається, краще жити самій, ніж в такому болоті! Щось мені більше не хочеться пов’язувати себе путами Гіменея! Можливо, я ще не зустріла того єдиного? Як ви вважаєте?