Шість років тому я гостювала у подруги в Європі і запізнилася на рейс, у кишені залишалося 300 євро на д‘юті – фрі, а до подруги я вже повернутися не могла

Запізнитися на літак в чужій країні. Моя реакція – паніка!

Вічно я потрапляю в якісь безглузді ситуації. Одне з нещасть трапилося зі мною в аеропорту.

Цю поїздку в Німеччину я планувала пів року. За три місяці почала оформляти візу. Купила квитки до Франкфурта і назад.

Вийшло досить дешево – в обидва кінці близько 4 тисяч гривень.

Цілий тиждень в Баден-Бадені – саме там повинна була провести відпустку. Готель порівняно дешевий допомогла мені знайти подруга. Вона вже багато років жила на ПМЖ в Німеччині.

Довгоочікувана віза в паспорті у мене в руках. Їду в Бориспіль у аеропорт.

Через дві з половиною години літак приземляється у Франкфурті. Мене зустрічає подруга і відвозить в готель.

Пару годин, щоб кинути сумку і прийняти душ. Увечері ми гуляємо по місту. Дивлюся широко розкритими очима навколо. Вузькі вулички, все чисто, європейські пенсіонери ходять за руки.

Одягнені не те, що наші бабусі, які сидять в хусточках і пальтечках біля будинків.

Тиждень пролетів як одна мить. В останній вечір ми їдемо в знаменитий “Екіпаж”. Це нічний клуб і казино. Звісно, всю ніч гуляємо.

У готель потрапила близько четвертої години ранку. Літак назад вилітав десь в 11.20.

Подруга повинна була мене відвезти в аеропорт. Від Бадіка, як його називають українські німці, до Франкфурта їхати по автобану десь 2,5 години.

Виїжджаємо о восьмій. Близько одинадцятої ми в аеропроту. Потрібна стійка реєстрації, але людей чомусь немає.

“Ви спізнилися, посадка вже почалася”, – чую цю шокуючу фразу.

А віза закінчується рівно днем ​​вильоту. Я в жаху. Чужа країна, та й візовий режим порушити можу – німці першу візу дали рівно на тиждень. В кишені залишки розкоші – все що, не встигла витратити. Іду в довідкову. А з німецьким, окрім як “хенді хох” і “фірштейн”, у мене зовсім туго.

Благо, в довідковій говорили по-російськи. Пояснюю ситуацію. “Опоздала, що робити?”. “Вам потрібно купувати новий квиток”, – говорить мені тітонька.

Виклавши останні триста євро, купую “пропуск” на Батьківщину. В цей же вечір я в Києві.

“Тепер не страшно.  Тут все своє, рідне. Яка ж дурість”, – крутяться думки в голові.

З тих пір пройшло вже шість років. У Німеччині я була вже три рази. Але тепер чітко знаю, що в аеропорту потрібно бути як мінімум за 1,5 години до вильоту, а на міжнародних рейсах краще за три. За двадцять хвилин закінчується посадка. Сподіваюся, більше не буде в моєму житті запізнень.