Сімейні чвари через підступний план мого чоловіка, та його колишньої…

Тетяна сиділа за кухонним столом і дивилася серіал на планшеті, коли чоловік Сергій зайшов із серйозним обличчям.

– Таня, мені треба з тобою поговорити, – сказав він, сідаючи навпроти.

– Слухаю, – відповіла жінка, не відриваючись від екрана.

– Річ у тім, що Діма та Олена мають проблеми з реєстрацією. Вони не можуть в пристойній школі навчатися без київської реєстрації.

Тетяна підвела очі. Діма та Олена – це діти Сергія від першого шлюбу, які жили з матір’ю під Києвом.

– І що ти пропонуєш?

– Може, ми їх зареєструємо в тебе? Тимчасово, звісно.

– У мене? Чому? – Тетяна відклала планшет. Ось воно, подумала вона, почалося. – Сергію, а навіщо їм київська реєстрація? Вони ж у Гостомелі живуть, там школи також є.

– Там школи погані.

– Зрозуміло. А мати дітей у курсі твоїх планів?

– У курсі. Вона це й вигадала.

Тетяна відчула, як усередині все стискається.

– Сергію, а ти зі мною радився, перш ніж із колишньою плани будувати?

– Таню, ну що ти? Звісно, ​​спочатку з тобою хочу обговорити.

– Обговорити, чи поставити перед фактом?

– Обговорити!

– Добре, обговорюємо. Я проти.

– Чому проти? Це ж діти, вони не винні, що батьки розлучилися.

– Не винні. Але це не означає, що я маю розв’язувати їхні проблеми.

– Не розв’язувати, а просто зареєструвати.

– Просто зареєструвати? А ти знаєш, що реєстрація надає право на житло?

– Яке там право? Вони ж не збираються тут жити.

– А якщо їхня мати потім заявить, що діти тут проживатимуть фактично?

– Не заявить.

– Звідки ти знаєш?

– Ми ж домовились.

– Сергію, а що ти з неї візьмеш? Якщо щось піде не так?

– Нічого не піде не так.

– А як піде?

Сергій помовчав, мабуть, не очікував на таку кількість питань.

– Таню, ну чому ти одразу про погане думаєш?

– Бо життя навчило! А тебе, мабуть, не навчило.

– Танюшо, зрозумій – це ж мої діти! Я хочу їм допомогти!

– Допомагай, але самотужки.

– У сенсі самотужки? Мені квартиру їм у Києві купити заради реєстрації?

– Так, купуй квартиру, реєструй дітей у себе.

– На які гроші купувати квартиру? Ти ж знаєш, скільки я заробляю.

– Знаю. І що?

– Таню, ми ж родина! Моя проблема – це наша проблема!

– Твоя проблема – це твоя проблема. А моя квартира – це моя квартира!

– Як ти можеш так казати? Ми вже два роки живемо разом!

– Живемо! У моїй квартирі! Яку я купувала за свої гроші!

– Але ж ми чоловік і дружина!

Сергій підвівся і почав ходити по кухні.

– Я не чекав від тебе такої черствості!

– А я не чекала від тебе такого нахабства!

– Нахабства? Я прошу допомогти дітям!

– Ти просиш мене ризикнути своєю власністю заради твоїх дітей.

– Як ризикнути? Це ж просто папірець!

– Папірець, який дає права на проживання.

– Таню, ну поясни мені, що поганого в тому, що діти будуть у тебе зареєстровані?

– Поганого багато. По-перше, – це мої комунальні платежі збільшить.

– На мізер!

– Мізер складається у гривні. По-друге, це обмежить мої права розпорядження квартирою.

– Як обмежить?

– А ти спробуй продати квартиру із прописаними неповнолітніми.

– Навіщо тобі квартиру продавати?

– А що як знадобиться? Життя непередбачуване.

– Ти ж не збираєшся зі мною розлучатися?

– Не збираюся. Але гарантії ніхто не дає.

– Ми ж кохаємо одне одного!

– Любимо. Але кохання та нерухомість – різні речі.

Сергій сів назад за стіл і глянув на дружину слізними очима.

– Танюша, будь ласка. Це ж ненадовго. Рік-два всього.

– Рік-два – це надовго. За цей час багато може статися.

– Що може статися?

– Все, що завгодно. Ти можеш втратити роботу, захворіти, піти з життя, зрештою.

– Таня!

– Що Таня? Я повинна розглядати всі варіанти.

– І що ж тоді? – спитав чоловік.

– А тоді в мене у квартирі будуть прописані двоє чужих дітей, з якими я розбиратимуся через суд.

– Вони не чужі! Це мої діти!

– Для тебе твої, для мене чужі.

– Як ти можеш так казати?

– Сергію, ми з тобою сім’я півтора року. А твої діти – це результат твого минулого життя.

– Минуле життя не зникає із новим шлюбом!

– Не зникає. Але й не повинне стати проблемою нової дружини.

– Значить, мої діти тобі байдужі?

– Не байдужі. Але то не мої діти.

– А якби були твої?

– Якби були мої, я сама вирішувала б їх проблеми. На свої гроші та у своїй квартирі.

– Таня, це ж жорстоко!

– Жорстоко – це перекладати свої проблеми на інших!

Сергій замовк, розуміючи, що дружина не здається.

– А що мені дітям сказати?

– Скажи правду. Що твоя дружина не хоче ризикувати своєю квартирою.

– Вони подумають, що ти зла мачуха, – промимрив Сергій.

– Нехай думають. Я їм не мачуха, просто дружина їхнього батька.

– У чому різниця?

– Мачуха – це жінка, яка замінює матір! А у твоїх дітей мати є.

– Є. Але вона не може їм допомогти з пропискою.

– Тоді хай тато допомагає.

– Я ж намагаюся!

– Намагаєшся за мій рахунок. А це не допомога, а перекладення відповідальності.

– Таню, ну що тобі варто? Просто папірець підписати!

– Я не юрист, але знаю – реєстрація дає права.

– Але ж вони не будуть цими правами користуватися!

– А як будуть?

– Не будуть!

– Звідки ти знаєш? У тебе є кришталева куля?

Сергій почав злитися:

– Таня, ти поводишся, як егоїстка! – Сім’я для тебе нічого не означає. Тоді як ми далі житимемо?

– Як жили. Ти батько своїх дітей, я твоя дружина. Без перетинів.

– Але ж це не правильно!

– Правильно – коли кожен розв’язує свої проблеми сам.

Сергій підвівся і пішов до дверей.

– Я піду подумаю.

– Думай.

Увечері Сергій повернувся додому похмурий.

– Ну що, подумав? – Запитала Тетяна.

– Подумав. Ти остаточно проти реєстрації дітей?

– Звісно.

– Тоді мені потрібно буде шукати інших варіантів.

– Шукай.

Сергій глянув на дружину довгим поглядом:

– Я думав, що ти інша.

– Я така, якою є. Ти за півтора року мав це зрозуміти.

– Можливо, ми поспішили створювати сім’ю.

– Можливо.

На вихідні Сергій поїхав до дітей у Гостомель, та залишився там ночувати. Тетяна не шкодувала про своє рішення, але розуміла, що вартість її принциповості може бути високою.

Та від свого вона не відступиться, мало що на думці у його колишньої? Як кажуть, – береженого, й Бог береже…

А ви як вважаєте, слушно вчинила Тетяна? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.