– Скажи Тамарі, що не дозволяєш їй виходити заміж, – заявила матері Ірина

– Мамо, скажи їй, що ти не дозволиш! – Ірина стояла перед матір’ю, тремтячи від гніву. – Ти їй не дозволиш!

Ірину так приголомшила звістка про те, що її молодша сестра Тамара виходить заміж.

– Ірочко, як я можу перешкодити Тамарі та Кирилу одружитися? Вони ж дорослі – Тамарі двадцять чотири, вона закінчила університет, вже працює – час одружуватися.

– Їй час, а мені як? Мені двадцять сім! Я повинна першою одружуватися. У будь-якому разі, скажи Тамарі, що ти не дозволиш їй одружитися, вели їй почекати.

– Іро, зараз не заведено нареченим просити благословення у батьків. Вона могла б взагалі нічого не сказати, – відповіла мати.

– Роби, що хочеш, але не дай цьому весіллю статися! Інакше я влаштую їм пекло! – закричала Ірина та вибігла з кімнати.

Того вечора, коли Тамара повернулася з роботи, у неї відбулася складна розмова з мамою.

– Томо, може, тобі не варто поспішати з весіллям? Давай трохи почекаємо. Іра нещодавно почала зустрічатися з Денисом. Що, як між ними все владнається?

– Ну, вона вбила собі в голову, що, як старша сестра, то повинна першою вийти заміж. Ти ще молода, можеш почекати. А Кирило, якщо він тебе так любить, має зрозуміти ситуацію.

– Мамо, ми не можемо чекати. Я при надії.

– На якому терміні?

– Лікар сказав, що п’ять-шість тижнів.

– Ну, тоді, звичайно, одружуйся. А як ти плануєш весілля? – запитала мама.

– У нас не буде весілля. Нам все одно доведеться орендувати квартиру, і нам знадобляться гроші на дитину. Ми просто підпишемо свідоцтво про шлюб, відсвяткуємо в кафе, і все.

– Ви вже подали заяву?

– Ні. Кирило повернеться з відрядження післязавтра, тоді ми й подамо, – відповіла Тамара.

Ні вона, ні її мати не помітили, як Ірина стояла за дверима кухні та підслуховувала.

Дізнавшись усе, що їй потрібно було знати, старша сестра навшпиньки відійшла від дверей і зникла у своїй кімнаті. «Післязавтра, – повторювала собі Ірина, – ну, у мене ще є час».

Ірина весь вечір будувала плани, а наступного дня на роботі почала діяти.

Вона працювала в тому ж відділенні міської лікарні, що й молодша сестра Кирила, Наталя. Ірина планувала поговорити з нею. Але їй довелося зробити це непомітно, щоб дівчина нічого не запідозрила.

– Наташо! – гукнула Ірина до можливої ​​родички. – То ми скоро на весілля? Можливо, поріднимося. Ти зараз вільна? Ходімо вип’ємо кави. У мене є чудові цукерки!

Дівчата влаштувалися в кімнаті медсестер і, скориставшись тим, що нікого більше не було, почали обговорювати важливу подію для обох сімей.

– Уявляєш, Томка вже в положенні, – сказала Ірина. – Мама так засмутилася, коли дізналася! Вона боялася, що моя сестра залишиться матір’ю-одиначкою. Але коли Кирило погодився, як то кажуть, «зам’яти сором», вона заспокоїлася.

– А чому Кирило мав відмовитися від своєї дитини? – спитала Наташа. – Він радий, що скоро стане батьком. Тож хвилювання твоєї мами були марними.

– Я тобі щось скажу, але не кажи Кирилу. Бачиш, мама просто не була впевнена, що це Кирилова дитина. Бо лише півтора місяця тому, коли він був у відрядженні, Томка поїхала на всі вихідні до своєї подруги Каріни.

– Вони святкували день народження Каріни на дачі. І серед гостей був Борис, колишній хлопець Томки. Чому він там з’явився, якщо вони розбіглися вже два роки тому? Томка, звісно, ​​сказала, що здивована, побачивши його. Виявляється, Каріна запросила його.

– Ти кажеш, що твоя сестра навіть не знає, хто її дитина? – здивувалася Наташа.

– Вона каже, що це дитина Кирила, але хто знає. – Але пам’ятай, про всяк випадок… я тобі нічого не розповідала, – швидко пробурмотіла Ірина, бо двері в медсестринську відчинилися, і зайшла ще одна колега.

Звісно, ​​Наташа не мала наміру приховувати від брата те, що почула від Ірини. Вона ледве дочекалася, коли Кирило повернеться з відрядження, щоб розповісти йому всю правду.

Кирило, недовго думаючи, пішов до Тамари. Він зустрівся з нею після роботи. Побачивши нареченого, вона підійшла до нього з посмішкою, хотіла обійняти, але Кирило відштовхнув її рукою.

– Зачекай. Нам треба поговорити, – сказав він. -Ходімо, сядемо на ту лавку он там.

– З тобою щось трапилося? – спитала Тамара.

– Зі мною все гаразд, але схоже, що з тобою справді щось трапилося, – відповів хлопець.

– Нічого особливого, здається. Я була у лікаря два дні тому – я в положенні вже п’ять чи шість тижнів.

– Томо, ти була на дні народження Каріни? – спитав Кирило.

– Була. Я ж тобі казала. Ми чудово провели час! Її батько приготував нам такий смачний шашлик.

– Багато людей було?

– Не враховуючи батьків Каріни та її брата, можливо, вісім людей. Чому тебе це цікавить?

– Борис, твій колишній, теж був там?

– Був. Каріна спочатку не хотіла його запрошувати. Але ж, він зараз зустрічається з її двоюрідною сестрою Катею, тож довелося. Каріна навіть запитала мене, чи я б засмутилася, якби він був там.

– І що ти сказала?

– Сказала, що мені все одно. І мені справді було все одно, – відповіла Тамара. – А ти, бува, не ревнуєш? – Усміхнулася вона.

– Ти ж у Каріни ночувати залишилася? – продовжив допит Кирило.

– Слухай, я не розумію, чому ти взагалі розпитуєш мене про це?

– Та ось, мені пташка на хвості принесла, що ви з Борисом дуже зраділи один одному і що я повинен добре подумати про те, чи свою дитину я виховуватиму. Борис теж лишився ночувати на дачі?

– Кирюш, ти що? Залишилася лише я. Усі інші до восьмої години роз’їхалися, а ми з Каріною ще дві години все прибирали та посуд мили. Можеш у неї спитати, – образилась Тамара.

– А навіщо мені в неї питати, я й так знаю, що вона мені відповість. Не буде ж твоя подруга тебе підставляти. Я в інших людей спитаю, – сказав Кирило і пішов, залишивши засмучену Тамару одну.

І справді запитав. Він прийшов додому до Тамари наступного дня. Вона була на роботі, а Ірина та їхня мати – Ніна Сергіївна – були вдома.

Ніна Сергіївна зустріла його з усмішкою, запросила за стіл:

– Кирило, добрий день. А Тома на роботі. Це у нас з Ірочкою вихідний. Сідай із нами чай пити.

– Дякую, ні. Я хотів би поговорити з Ірою, – сказав він.

– Мені піти? – Запитала жінка.

– Ні. Тут жодного секрету нема. Я просто хотів запитати в Іри, чи правда те, що вона розповіла моїй сестрі про Тамару і Бориса.

– А що ти розповіла, Іро? – Запитала дівчину мати.

– Мамо, що було, те й розповіла! Щоб ви не думали, що ваша Томочка вся така біла та пухнаста! Я від своїх слів не відмовляюся, а ти, Кирюшо, хочеш вір, хочеш не вір!

– Іро, навіщо ти погано говориш про свою сестру? Це бридко! – обурилася Ніна Сергіївна. – Кирило, я не знаю, що між тобою і Томою сталося, але я прошу, не рубай з плеча, все-таки у вас буде дитина!

– Дитина буде, тільки я тепер не впевнений, що вона буде у нас з Тамарою, – сказав Кирило. – Усього хорошого.

Після того як він пішов, мати спитала в Ірини, що вона наговорила Наталці.

– Нічого особливого. Просто розповіла, як Каріна відзначала свій день народження. Причому зі слів Томки. Нічого від себе не додала. Звісно, ​​може він ще від когось іншого щось чув.

Коли Тамара повернулася додому, мати розповіла їй про візит Кирила.

– Я знаю, – відповіла дочка. Він подзвонив мені та сказав, що має подумати, перш ніж приймати важливі рішення.

– Що між вами сталося? – Запитала Ніна Сергіївна.

– Мамо, я сама ще до ладу не зрозуміла. Кирило ні з того ні з цього почав допитувати мене з приводу моїх стосунків із Борисом.

– А я з ним уже два роки не спілкуюся, вперше з того часу, як ми розлучилися, зустріла його на дні народження Каріни.

– А за два дні, у суботу, Тамарі несподівано стало погано. Мати злякалася, викликала швидку, а ввечері, зателефонувавши в лікарню, дізналася, що дочка втратила дитину.

Тамара повернулася з лікарні за чотири дні. Вдома була лише Ірина. Побачивши бліду, схудлу сестру, вона посміхнулася і сказала:

– Ну що? Як я зрозуміла, причин для щастя та радості у тебе більше немає? А все так просто: пара пігулочок у чай і компот – і ось уже немає ні дитини, ні Кирюші, а головне – жодних проблем.

Тамара нічого не відповіла. Вона пройшла у свою кімнату, щільно зачинила двері, зробила кілька телефонних дзвінків та почала збирати речі.

Те, що їй було потрібно найближчим часом, вона поклала у валізу. А решту – в коробки: книги, зимові речі, взуття. Вона збиралася довго – майже чотири години.

Ніна Сергіївна, яка до цього часу прийшла з роботи, зазирнула до дочки.

– Томо, ти що робиш? Ти куди зібралася? Припини дурити! Так, те, що з тобою сталося, неприємне, але не смер.тельно.

Тамара й матері нічого не відповіла.

У цей час у двері подзвонили, і вона пішла відчиняти. Прийшла Каріна і з нею двоє хлопців. Вони швидко завантажили валізу і коробки в «Газель», що стояла біля під’їзду, і Тамара вийшла з квартири, залишивши зв’язку ключів у передпокої на тумбочці.

Їй було прикро, що найрідніші люди змогли так вчинити з нею! А Ірина, – Бог їй суддя! Як кажуть, – шляхи Господні не звідані, – тож кожен отримає за вчинки свої…

Що ви скажете про витівки сестри? Пишіть свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!