– Скажи, як ти житимеш далі, після всього, що накоїла, – не відводячи погляду, дивилася на неї незнайома жінка

Люба прийшла додому і просто звалилася на диван. Вона сьогодні так утомилася на роботі.

Страшна спека, відсутність кондиціонера, який зламався з самого ранку, а ремонтувати його приїдуть лише завтра. Набридливий начальник, який тільки й робить, що заходить в цех по тисячу разів і роздає свої команди.

Все це настільки вимотало Любу, що вона розтяглася на дивані, і вставати з нього зовсім не було сил.

А вставати треба було. Вечерю ніхто не скасовував. За годину з роботи прийде Єгор і вечеря вже має стояти на столі.

Полежавши, ще п’ять хвилин вона зіскочила з дивана і попрямувала до кухні.

Коли вечеря була вже практично готова, пролунав телефонний дзвінок. Дзвонили з незнайомого номера. Люба взяла слухавку і те, що вона почула, перевернуло її життя.

– Любов Олександрівна? – Запитав незнайомий жіночий голос.

– Так, це я, – відповіла Люба.

– Я дзвоню на прохання Єгора. Він зараз перебуває у лікарні. Ви не хвилюйтеся, все вже позаду, приїжджайте, він на вас дуже чекає. Вибачте, я не можу більше говорити, – жінка замовкла.

У слухавці чулися тільки стрімкі гудки. Люба одразу зателефонувала в лікарню. Виявилося, що Єгор справді у лікарні. Він потрапив у дорожню пригоду.

Люба швидко зібралася і відправилася до чоловіка. Вона майже бігла лікарняним коридором.

Повернувши у праве крило цього коридору, Люба практично зіткнулася з дівчиною, яка вела за руку дитину та плакала.

Дівчина підійняла свої заплакані очі на Любу і в неї почалася справжнісінька істерика.

– Це ти у всьому винна, це все через тебе, – дівчина однією рукою схопила Любу за рукав, а іншою рукою намагалася вчепитися їй у волосся.

Підбігли двоє чоловіків і буквально відірвали її від переляканої Люби, яка буквально остовпіла.

Дівчина плакала, її просто трясло, плакала й дитина. Прибігли медсестри та повели її до процедурного кабінету.

Любу теж почало бити дрібне тремтіння. Але вона продовжила свій шлях. Їй треба було побачити Єгора.

Вона знайшла його палату. Увійшла туди й побачила чоловіка з перебинтованою головою та гіпсом на руці та нозі.

– Єгоре, любий, як ти? Що сталося? – Люба зі сльозами на очах дивилася на чоловіка, серце просто стискалося від болю.

Єгор мовчав. Він відвернув голову від Люби й мовчки дивився в стіну. Люба засипала його запитаннями, але він не промовив, ні слова.

Змучена Люба вийшла з палати й попрямувала на пошуки лікаря, щоб хоч щось дізнатися про стан чоловіка.

Лікар пояснив, що у Єгора переломи ноги та руки. Струс мозку та поріз від уламків скла на голові.

Йому пощастило, а от жінці, яка була з ним у машині, ні. У неї були травми не сумісні з життям, і вона пішла із життя прямо в опера ційній.

Від лікаря Люба також дізналася, що дівчина, яка накинулася на Любу, була дочкою загиблої.

Вийшовши від лікаря, Люба ще раз спробувала поговорити з чоловіком, але він мовчав.

Переконавшись у тому, що Єгор в безпеці, Люба вирушила додому.

Проходячи подвір’ям лікарні, Люба помітила, що на лавці під розлогим деревом сидить та сама дівчина з дитиною.

Люба хотіла звернути та піти іншою стежкою, але дівчина гукнула її, і Любі довелося зупинитися.

Дівчина підійшла майже впритул до Люби й пильно подивилася їй у вічі.

– Скажи, як ти житимеш далі, після всього, що ти накоїла, – дівчина не відводячи очей, дивилася на Любу.

– Я не розумію, у чому ви мене звинувачуєте. Лікар сказав, що у машині з моїм чоловіком була ваша мама.

– Прийміть мої співчуття, – Люба не знала, як розмовляти з цією дівчиною, після її нападу в коридорі, було трохи страшнувато перебувати з нею поряд.

– Це з твоєї вини вона заги нула. То через тебе він поспішав і вискочив на зустрічну.

– Це все сталося через тебе, – дівчина відійшла від Люби й сіла на лавку, що стоїть поруч, – ну тепер, це вже не має ніякого значення, мами немає, і я не знаю, як ми житимемо далі.

– Чому через мене? – Люба не розуміла, про що весь час каже ця дівчина.

– Ти що, нічого про нас не знала? – Дівчина знову пильно подивилася на Любу.

– Про кого, про вас? – Люба вже настільки втомилася, що розмовляти з цією незнайомою дівчиною в неї просто не було сил.

– Про мене і про нашого з Єгором сина, – дівчина кивнула у бік хлопчика, якому на вигляд було років зо три, чотири.

Люба навіть не одразу зрозуміла сказане дівчиною.

– Що, вибачте? – вона сіла на лавку поруч з маленьким хлопчиком, який вже явно втомився, тер, очі кулачком і притискався до матері.

– Так, це син Єгора. Ми разом уже чотири роки. Моя мама знала про це і підтримувала мене. Єгор проводив у нас багато часу. Привозив їжу. Гуляв із сином.

Він так страждав, що ти не давала йому розлучення. Я не розумію, ну не хоче з тобою жити чоловік, навіщо його постійно шантажувати.

– Навіщо грати з його порядністю. Відпусти й все. Але ж ні, – то хворою прикидаєшся, то проблемами вантажиш, аби від себе не відпустити.

– А зараз малюком, якого носиш, його вирішила утримати. А він, як порядна людина все боявся тебе потурбувати.

– Жаль йому тебе було. Додому завжди поспішав, щоб ти не переживала. Все боявся за твою вагі тність.

– Він говорив, ось наро дить безнапасно, потім розлучимося. Жаль йому було, адже тобі вже тридцятка, а дітей немає.

– Переживав за тебе, щоб і в тебе сенс життя з’явився. Казав, ось з’явиться у тебе дитина, від неї відчепишся.

– Тоді й у нас з ним усе складеться, – дівчина витерла сльози, що набігли на очі. – А сьогодні ось маму за продуктами повіз. Затрималися вони у крамниці довго.

– Мама мені дзвонила перед самою оказією, казала, що Єгор дуже поспішає. Що ти йому постійно дзвониш. Він весь на нервах.

– Боявся запізнитися додому, щоб тебе не турбувати. Поспішав, от і вилетів на зустрічну. Мати загинула. Я не знаю, що нам робити, як жити.

Люба слухала все це і не могла повірити своїм вухам.

– Яка вагі тність? Яке розлучення? Що взагалі відбувається? – Люба уважно подивилася на дівчину, що витирала сльози, – я не в положенні, ми поки не планували дитину.

– Єгор не хотів дітей. І я, йому не дзвонила сьогодні. Він був на роботі. Я готувала вечерю, я чекала на нього з роботи. У нас все було гаразд. Ні про яке розлучення він навіть мови не заводив. І про тебе я не знала.

Тільки зараз Люба зрозуміла, чому так уперто мовчав Єгор у лікарні. Він розумів, що все розкриється. Розкриється його зрада та життя на дві родини.

Як Люба повернулася додому, вона важко пам’ятає. Втома минулого дня настільки навалилася, що Люба не пам’ятала, як провалилася в глибокий сон, немов у бездонну яму.

Вранці вона попрямувала до Єгора в лікарню.

– Єгоре, у тебе дійсно друга сім’я та дитина? – Люба поставила запитання, яке її просто мучило. Вона ще сподівалася, що ця дівчина все вигадала, все набрехала.

– Так, – сказав Єгор і знову втупив свій погляд у лікарняну стіну.

Люба розвернулась і вийшла із палати. Приїхавши додому, вона зібрала свої речі та пішла.

До Єгора вона більше не повернулася. Та він і не намагався її повернути.

Через спільних знайомих вона довідалася, що був суд. Йому дали термін. Як склалася доля цієї дівчини з дитиною, Люба не знала та й не хотіла знати.

Люба намагалася жити своїм новим життям. Вона намагалася залікувати свої душевні рани, вчилася заново вірити та довіряти людям.

Але після такої зради це у неї погано виходило. Кажуть, час лікує. Можливо, буде ще й на її вулиці свято…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!