– Скільки коштує твоя квартира, а скільки цей будинок? Різницю відчуваєш? – гордовито посміхнувся Володимир Петрович і почав нервово стукати пальцями по кришці столу. – Тому, або живіть на наших умовах, або, якщо вас щось не влаштовує, шукайте собі нове житло

Ольгу несподівано вирвали із глибокого сну. Вона прислухалася, звідкись знизу лунав сильний гуркіт.

Кілька разів вона штовхнула чоловіка, що спав, ліктем убік і прошепотіла:

– Женю, нас грабують.

Чоловік протер очі й теж прислухався – знизу справді долинали якісь звуки.

Женя схопив з тумбочки телефон і поглянув на годинник.

– Сьома ранку, – прошепотів він дружині, – думаєш, грабіжники збожеволіли? Надворі вже розвиднилося.

– Подивися, хто там, – беззвучно промовила Ольга, бо звуки знизу не замовкали.

Женя схопився з ліжка і, накинувши на себе халат, вийшов за двері. Жінка з трепетом почала прислухатися до кроків чоловіка, які невдовзі стихли.

Проте за кілька секунд почувся гучний сміх Жені, і Ольга видихнула. Значить нічого страшного не сталося.

Кілька хвилин жінка чекала на чоловіка і, не дочекавшись, вирішила сходити на розвідку.

Внизу, за кухонним столом, сиділо три людини: Женя, свекор та свекруха. Ольга здивовано дивилася на непроханих гостей.

– Я спускаюся, а тут мама з татом, – натягнуто посміхнувся чоловік, помітивши розгубленість дружини.

– Як ви потрапили в нашу оселю? – Здивувалася Ольга і присіла на стілець.

Вона повірити не могла в те, що батьки чоловіка наважилися на таке нахабство.

– У нас же ключі є, – свекруха з задоволеним виглядом потрясла у повітрі великою зв’язкою.

У відповідь Оля награно посміхнулася, хоч їй було не до сміху. Цей будинок був куплений пів року тому батьками чоловіка.

Спочатку вони купили його для себе, але потім стали нарікати на те, що для двох людей він занадто великий, а синові з майбутніми дітьми – найкращий варіант.

Оскільки свою квартиру вони продали, щоб купити цей будинок, то зробили молодим вигідну пропозицію.

– Ви переїжджайте до нашої оселі, а Оля нехай продасть свою квартиру, віддасть гроші нам, а ми на них купимо собі житло.

– Чому просто не зробити обмін? – поцікавилася жінка, яка давно мріяла про будинок.

– Твоя квартира нам не подобається, та й район не дуже, – скривилася Валентина Миколаївна. – То що ви скажете?

Ольга знизала плечима, даючи зрозуміти свекрусі, що їй треба подумати.

– Батьки пропонують відмінний варіант, – Женя з усім своїм ентузіазмом заходився вмовляти дружину на продаж квартири.

За тиждень жінка здалася, і продала свою квартиру. Гроші віддали батькам Жені, які на них купили собі двокімнатну квартиру.

– Ну от, усі задоволені! – радісно сплеснула руками свекруха, отримавши документи на житло.

– Так, – через силу посміхнулася Ольга, яку обтяжувало одне запитання. – Коли ви переробите на нас документи на будинок?

– Навіщо? – Здивувалася свекруха. – Тільки гроші витрачати. Вони вам ще знадобляться. Чи ти нам не довіряєш?

– Довіряю, – зніяковіло відповіла жінка, подумки докоривши собі за те, що завела цю розмову.

Справді, що поганого їм можуть зробити батьки Жені? Однак незабаром вона пошкодувала про своє рішення.

Свекруха та свекор стали все частіше з’являтися в їхньому будинку без жодного запрошення.

Якось у вихідний день Валентина Миколаївна без попередження прийшла до хати і, відчинивши двері в їхню кімнату, голосно закричала:

– Настав час вставати!

– Мамо, у нас єдиний вихідний, – простогнав чоловік. – Прошу тебе, дай поспати.

– Добре, але не більше як годину! – Валентина Миколаївна зачинила двері.

– Женю, мені це вже все набридло, – прошепотіла чоловікові Ольга. – Забери у них ключі. Чому вони приходять сюди, коли хочуть?

– Я поговорю з ними, – пробурчав чоловік і відвернувся до стіни.

Однак нічого не змінилося. Навпаки, батьки Жені вирішили, що вони вільні робити у хаті все, що хочуть.

Вранці пара почала спостерігати у себе не тільки їх самих, а і їхніх друзів, які мирно п’ють чай на кухні.

– Женю, що відбувається? Це наш дім! Коли ти вже їм про це скажеш? – обурилася Ольга і стукнула кулаком по столу.

– Я говорив, але сенс. Вони відразу встають дибки, заявляють, що якщо підуть з нашого життя, то назавжди. І коли підуть в інший світ, я про це й не дізнаюся, – розвів руками чоловік.

– Чудово, і повернутися нам нема куди! – Ольга схопилася за голову. – Яка ж я була недолуга, що повірила їм і продала свою квартиру? Тепер ні квартири, ні будинку.

Жінка сіла на край ліжка та залилася сльозами. Дещо заспокоївшись, вона вирішила поговорити з батьками чоловіка.

Шукати їх було не потрібно, вони майже весь час перебували у будинку.

– Валентино Миколаївно, Володимире Петровичу, я хочу з вами поговорити! – Ольга присіла навпроти свекра та свекрухи. – Так не може далі продовжуватись. Я ніяк не можу зрозуміти, чий це дім?

– Ваш, звичайно, – свекруха і свекор змовницьки переглянулися.

– Тоді чому я постійно бачу вас тут? Я вийшла заміж за вашого сина, а не за вас! Я не хочу прокидатися і насамперед бачити вас тут, – зібравшись з духом, сказала Ольга. – Прошу вас віддати ключі!

По обличчях Валентини Миколаївни та Володимира Петровича було видно, що вони не були готові почути такий ультиматум.

– Добре, – оторопіло промовила парочка і, жбурнувши зв’язку, поспішно покинула будинок.

Ольга полегшено видихнула. Виявляється, все було так просто. Треба було лише поговорити з ними.

Два тижні Ольга насолоджувалася тишею в хаті. За цей час вона вирішила зробити якийсь ремонт.

У вихідний день вони з Євгеном з’їздили в будівельну крамницю. та набрали потрібних матеріалів.

Однак після повернення на них чекав сюрприз. Свекруха та свекор сиділи за кухонним столом і пили чай, ніби й не було тієї розмови.

Мабуть, вони скористалися запасними ключами, яких вони мали вдосталь.

Побачивши сина з рулонами шпалер у руках, Валентина Миколаївна підійняла брови.

– Ви що надумали? – роздратовано спитала вона. – Ремонт зібралися робити?

– Ну так, трохи оновити вирішили, – Женя був розгубленим.

– Жодного ремонту. Свій будинок купіть, там і командуйте, а тут не дозволю нічого міняти, – Володимир Петрович, як ужалений, схопився з місця.

– Як свій? А це чий? – Ольга зі злості стиснула зуби.

– Наш це будинок, у якому ми вам дозволили жити, – холодно уточнила Валентина Миколаївна.

– Мені здається, ви забули, що живете у квартирі, купленій на мої гроші! – Жінка була у нестямі від люті.

– Скільки коштує твоя квартира, а скільки цей будинок? Різницю відчуваєш? – гордовито посміхнувся Володимир Петрович і почав нервово стукати пальцями по кришці столу. – Тому, або живіть на наших умовах, або, якщо вас щось не влаштовує, шукайте собі нове житло.

– Поверніть гроші за квартиру! – Ользі коштувало великого терпіння взяти себе в руки.

– Ні, – хитро посміхнулася свекруха. – Вам є де жити.

Ольга підійняла на чоловіка погляд, сповнений благання, сподіваючись, що він її підтримає, але Женя з похмурим виглядом продовжував мовчати.

Жінка обурено сплеснула руками й кинулась нагору, з наміром зібрати речі та забратися з цього будинку.

– Оль, потерпи трохи, – Женя, випроводивши батьків, увійшов до кімнати, – ми обов’язково щось вигадаємо.

– Що?

– Є в мене одна ідея, – усміхнувся чоловік, але, попри розпитування дружини, не сказав жодного слова.

Однак наступного дня все стало зрозумілим. Ольга спустилася вниз, почувши, як хтось наполегливо дзвонить у двері.

Вона відчинила їх і побачила свекра та свекруха. Вони розгублено дивилися на неї й крутили ключі.

– Чомусь не змогли відчинити, – пробурчав Володимир Петрович.

– І більше не зможете, – з-за спини дружини виринув Женя. – Я поміняв замки. До нас тепер лише по дзвінку.

Чи було це розв’язанням їхньої проблеми, – час покаже. Але Ольга вирішила його не гаяти, й почала збирати документи, які б підтвердили, що за продаж власної квартири вона переказала гроші на рахунок свекрухи, яка скористалася ними, для купівлі своєї двокімнатної.

На щастя, ці документи існували, то ж, суд не за горами. Як виявилося, – довіряти на слово не можна нікому, особливо рідним…

А ви що скажете з цього приводу? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.