Скільки не бачилася з сестрою та її сім’єю, стільки б ще продовжувала це робити. Востаннє ми спілкувалися наживо близько чотирьох років тому.

Скільки не бачилася з сестрою та її сім’єю, стільки б ще продовжувала це робити. Востаннє ми спілкувалися наживо близько чотирьох років тому.

Потім чоловікові Даші, моїй старшій сестрі, запропонували роботу в іншому місті, яке майже за тисячу кілометрів від нашого. І якось всім було не до поїздок. Чоловіка Даші через роботу не міг приїхати. А приїжджати без нього сестра навідріз відмовлялася.

Весь цей час ми спілкувалися лише телефоном. Тому я й уявити собі не могла, що син Даші – геть позбавлений гальм, наче чортеня з пекла. Платон так його звуть і раніше був крученим.

Але цю зайву рухливість можна було списати на вік. До речі, він не завдавав якихось великих проблем і настрій нікому не псував. А зараз племінник витворює таке, що вік не приплетеш за всього бажання.

Нещодавно чоловікові сестри нарешті дали нормальну відпустку, яку вони вирішили провести в подорожі. І маршрут свій збудували так, щоб він проходив повз наше місто. Давно ж не бачились!

Оскільки у батьків зараз ремонт повним ходом, зустрітись вирішили у мене вдома. Пам’ятаючи про непосидючу натуру Платона, я заготовила конструктор, альбом з фломастерами, машинки та ще кілька іграшок.

Як я припускала, племіннику досить швидко набридло сидіти за столом і слухати наші нудні для нього розмови. Тоді я за згодою Даші відвела його до кімнати, запропонувала кілька розваг на вибір та з чистою душею повернулася на кухню.

Але спокійно продовжити чаювання не вдалося, тому що через п’ять хвилин пролунав наполегливий стук у вікно (живу я на першому поверсі). Виглядаю, а там дві розгнівані сусідки. На моє запитання про причину невдоволення вона дала дуже емоційну відповідь:

– Ви б краще стежили за своїм дрібним поганцем! Знаєте, мало приємного, коли на вас із вікна дивиться гола дупа!

Я вбігла в кімнату якраз у той момент, коли племінник зістрибував зі стільця, одночасно підтягуючи штани. Отже, сусідкам не сподобалося це непотребство. Хоч Платон і не моя дитина, але я його сварила:

– Платон, де твій сором?! Мало того, що сусідок налякав, ще й нас зганьбив!
Замість нормальної відповіді племінник показав середній палець, а потім запустив у мене деталь від конструктора. Терпець урвався, і я перейшла на крик. Даша, яка до цього тільки сміялася, спостерігаючи за тим, що відбувається, раптом заговорила:

– Та гаразд тобі, так нервувати через дрібниці! Сама дитиною не була, чи що? Згадай, як у дитинстві корчила пики нашому противному сусідові.

Ось саме, мої дитячі витівки обмежувалися кривлянням. І то мені за ці пики міцно влетіло від батьків. А у племінника зовсім інший випадок, і він зовсім не бачить берегів.

Тож моя реакція була цілком закономірною, пояснила я недбайливим батькам юного капосника. Чоловік Даші почервонів, стукнув кулаком по стіні та буквально прогарчав:
– Не смій підвищувати голос на Платона! Ну, побешкетував він трохи. Хіба це привід застосовувати насильство?

У нас різні уявлення про силові методи виховання, як я подивлюсь. Ось коли Платон відхватить від когось по тому самому місцю, яке він показав сусідкам, — ось це буде справжнє насильство. Виправдане, між іншим. Приблизно в такому ключі попередила я Дашу та її чоловіка про наслідки їхнього потурання.

Сімейка сестри мовчки покинула мою квартиру і поїхала до готелю, де вони зупинилися на час перебування в нашому місті. Так я залишилася віч-на-віч із батьками, які, знову ж таки, всіх собак спустили на мене.

– У Платона серйозний діагноз – гіперактивність, якщо ти забула. Могла б поблажливіше до нього поставитися. Дитина не винна, що вона з народження така, – відчитала мене мама.

Я неодноразово зустрічала дітей із цим діагнозом. Вони й справді не можуть всидіти на місці, але якщо їх нормально виховують, далі криків і біганини їхня хвороба не заходить.

– Гіперактивність – не виправдання для огидних витівок, – відповіла я мамі, – і взагалі, ні зі мною, ні з Дашею ви чомусь не церемонилися. Зате з цим хуліганом носитесь, як не знаю з ким!

– Так ви у нас здорові. І тоді час був інший – всіх виховували в суворості, – приєднався до розмови батько.

Потім батьки стали наполягати, щоб я просила вибачення перед сестрою, її чоловіком та їх розпещеним сином. Цікаво вигадали! Платон зганьбив мене перед сусідами, а просити вибачення повинна я.

Та я не відновлю спілкування з сестрою, навіть якщо в неї раптом щось перемкнеться, і вона сама вибачиться. Мені не потрібні такі неадеквати в моєму оточенні, хай хоч вони й близькі родичі.

-Не треба бути такою категоричною! Ось ми, старше покоління, і то прийняли нові віяння, а ти міцно застрягла в минулому, хоч тобі ще й тридцяти нема. Ну, нічого, підуть свої дітки – ще не раз покаєшся перед родиною Даші, та пізно буде, – на прощання кинули мені закид батьки.

Більш ніж впевнена, що їхні прогнози не здійсняться. Я ніколи не зможу зрозуміти милування сестри потворною поведінкою її сина. При такому вихованні може зрости лише психопат, у якого ні кохання, ні жалості. А мені хочеться, щоб моя майбутня дитина виросла людиною.