– Скільки їй? Сорок? – Не думала, що в мене буде літня невістка! Мало того, що старше за тебе на десять років, то ще й з причепом

– Скільки їй? Сорок? – у слухавці почувся хрипкий смішок. – Не думала, що в мене буде літня невістка.

– Ну чому відразу літня! – Віталій не любив обговорювати особисте, особливо з мамою, але коли вже довелося… – Наталя має чудовий вигляд. Та й дбайлива.

– Вчора купила мені костюм. Каже, що на співбесідах насамперед оцінюють зовнішній вигляд. І щоб отримати хорошу посаду, я повинен одягатися з голочки.

– Ага, за піджак із кишенями продався жінці не першої свіжості… Синку, я онуків хочу. А ця дама мало того, що старше на десять років, то ще й з причепом.

– Мамо, вибач, друга лінія. Напевно з приводу роботи. Я передзвоню! – збрехав Віталік, і скинув дзвінок.

Ці постійні вимоги одружуватися, та завести онуків, вже дратували. Невже мати думає, що все так просто? Що всі жінки світу навперебій поспішають оселитися в її старому сільському будиночку?

Свята наївність! Нинішні панночки клюють на упорядковані квартири, комфортабельні автомобілі, та прикраси з діамантами.

А які у селі діаманти? Нудьга та рутина. З ранку ореш до сьомого поту, увечері заливаєш гірку втому… Ні, не про таке життя Віталік мріяв. Тому й поїхав у місто. Хотілося стати якимось великим начальником… Або чиновником…

Але виявилося, що не всіх це місто приймає. І для того, щоб влаштуватися на нормальну роботу, потрібні зв’язки, та знайомства. Або хороша освіта, якою він похвалитися не міг.

Походив Віталій по співбесідах місяць, інший… Тільки заощадження проїв. А роботи грошової, як не було – так і немає. І в момент, коли він зовсім зневірився, зустрів Наташу.

Вона була начальницею автобусної станції, де чекав на свій рейс Віталій. Він сидів там із таким приреченим виглядом, що в Наталії стислося серце. Вона підійшла, та запитала, чи потрібна допомога.

Розговорилися. Віталій розповів про свої марні спроби увірватися у багате життя. Наталя ж розповіла, що, попри нормальний заробіток, квартиру в центрі та значні накопичення, ніяк не може знайти просте жіноче щастя.

Начебто і господиня непогана, і вродлива. А мужики біжать, як від вогню, причому, без пояснень. Останній втік, коли дізнався, що стане батьком. У результаті Наталія виховує чотирирічну Мілану одна.

“Начебто непоганий хлопець”, – вирішила Наталя і запропонувала новому знайомому пожити в неї, поки все не налагодиться.

Віталій вагався. Від однієї думки про повернення в село зводило вилиці. А Наталя хоч і миловидна жінка, але зовсім не на його смак.

Зрозуміло ж, що за таку щедру пропозицію доведеться розплачуватися… Тільки не грошима, а увагою та ласкою. У принципі, він не помилився. Відносини зав’язалися першої ж ночі.

Наталя не прагнула знайти кохання, оспіване поетами минулих епох. Вік, як-не-як… Нехай уже хоч якийсь мужичок поруч.

Чи потрібні ці піднесені почуття, якщо ввечері нема кому поскаржитися на ледарів-співробітників, і божевільних пасажирів.

Втомлена від самотності Наташа одразу збагнула: якщо обранець знайде підхожу роботу – піде на захід. Потрібно завадити.

Нехай сидить удома, зберігає вогнище. Її заробітку вистачить на всю родину. Краще так, аніж без мужика до кінця життя.

Діяти тонко прямолінійна Наталя не вміла. А ось брехала віртуозно. Як тільки Віталік збирався на співбесіду, вона відразу вигадувала небилиці про потенційного роботодавця.

Мовляв, її знайомі розповідали, що у цій фірмі й зарплату затримують, і понаднормово працювати змушують. Начальник – звір, а умови праці – як у собаки в будці.

Звичайно, засмучений і наляканий Віталій на зустріч не йшов, а Наталя, як розрада, презентувала йому дорогі подарунки. Для статусу. Щоб і не думав погоджуватися на аби яку роботу.

Спочатку гордому Віталію не подобалися такі знаки уваги. Почувався неповноцінним, чи що… Потім звик. І невдовзі приймав, як належне.

Ось новий костюм: ручна робота, дорога тканина, італійська фурнітура. Такі носять високопосадовці. Не робітничий клас.

А Наталка спостерігала, як коханий крутиться біля дзеркала, і раділа. Вдалося вкласти правильні думки в голову.

Тепер Віталік повністю залежить від неї у фінансовому плані. Якщо вдасться швидко опинитися при надії – так і зовсім нікуди не дінеться.

Але біда прийшла, звідки не чекали.

– Наталко, до нас мама в гості проситься.

Віталій був схвильований. Мати ніколи не відрізнялася тактовністю та ввічливістю. Якщо що не так – рубала правду в обличчя.

А ще вона не схвалювала його вибір, тож могла набалакати зайвого на адресу Наталії. Тоді скандалу не уникнути.

– Ну не знаю, Віталіку, – Наталя теж розхвилювалася, адже знала, як до неї ставиться Раїса Максимівна. – Може, краще за місяць? Або два. А краще до літа, коли у мене відпустка.

– Я тільки за. Але, знаючи маму, вона буде тут уже за кілька днів.

– Ну вона ж не знає точну адресу, нехай…

– Ти у своєму розумі? – перебив Віталій. – Мені що, телефон вимкнути, та проігнорувати маму? Нісенітниця! Давай краще підготуємося – залишилося два чи три дні.

– Та в нас же бардак! – схаменулась Наталя, і побігла за ганчірками. – Потрібно все перемити!

Для підготовки до візиту потенційної свекрухи Наталі довелося взяти кілька відгулів. Вона провела генеральне прибирання.

Дісталася до найбільш важкодоступних місць у квартирі, розібрала поклади мотлоху на балконі, підклеїла шпалери, що злегка відійшли.

Далі настав час приготування: м’ясний пиріг, вареники з картоплею, домашні ковбаски, борщ, запечена риба, печеня з кролика, та манна запіканка з полуничним варенням на десерт.

Наталя ніколи в житті не готувала стільки. Але зараз треба намагатися, і довести Раїсі Максимівні, що її син у дбайливих та надійних руках.

Її схвалення – ключ до спільного майбутнього з Віталіком. Наталя не проґавить свій шанс!

За урочисто сервірованим столом зібралися троє. Розмова не клеїлася.

Раїса Максимівна зневажливо оглядала кулінарні витвори Наталії, й все гидувала спробувати.

– Та що ж ви не їсте, – щебетала Наталя, – зголодніли ж з дороги. Давайте я вам щось запропоную.

Наталя акуратно поклала вареники із підсмаженою цибулею у тарілку майбутньої свекрухи. І, хоч виглядало апетитно, Раїса Максимівна гидливо відсунула частування.

– Не вареники, а постоли якісь. Бачу, люба, до сорока ви готувати не навчилися.

– Мамо, припини, смачно ж.

Віталік з апетитом їв за двох. Домашня їжа була на їхньому столі не часто – Наталя багато працювала, тож зазвичай харчувалися напівфабрикатами, та доставленням.

– Я чула, тітко, у вас є дитина…

Це «тітко» звучало так гидко, що Наталя мимоволі зіщулилася.

– Так, дочка. Скоро п’ять виповниться.

– І де ж вона? Та й речей дитячих не видно. Хотіли приховати, що ви з причепом?

– Ні, що ви, – злукавила Наталя, – Мілана у моєї мами. Сама напросилася до бабусі на кілька днів. Вони дуже близькі.

Звісно, ​​це була брехня. Вона відвезла доньку до батьків відразу після того, як у будинку з’явився Віталік. Щоб не заважала налагоджувати особисте життя. І вже пів року відвідувала Мілану лише у вихідні.

– Боже, яка гостра начинка, – скривилася Раїса Максимівна, яка вирішила спробувати м’ясний пиріг. – Навіть свиням таке не даси. Є чим запитати цей жах?

– Та я ніби за рецептом додавала… Ось, візьміть сік.

– Та ви що! Цю магазинну отруту я пити не буду. Є компот? Або чай, на крайній випадок.

– Зараз заварю.

Наташа, ледве стримуючи сльози, пішла на кухню. Ну як розтопити серце цієї неприємної баби? Компот їй, бачте, подавай! Скоріше б ця зміюка забралася у своє село! Ось чай нехай п’є, та провалює!

Наталя вирішила уточнити, який саме Раїсі Максимівні потрібен чай: чорний, зелений, білий, сірий, чи в цятку… Але, підійшовши до дверей вітальні, зупинилася. Надто вже цікава розмова за нею чулася.

– Синку! Одумайся! Навіщо тобі ця дівка? На обличчя непоказна. І постать, як у бочки. Відразу видно, що мріє в останній вагон стрибнути.

– Мамо, ти не розумієш…

– А що мені розуміти? Віталю, тобі лише тридцять! Зараз захомутає тебе ця баба – плакатимеш крокодилячими слізьми. Повертайся в село. Там і наречену знайдемо, і роботу. Я допоможу, синку!

– Ну ні, мамо! В село я не повернуся. Навіть не вмовляй. Та й з приводу Наталки можеш не перейматися. Думаєш, я не бачу, що вона задумала?

– Подарунками задобрює, догодити хоче, від роботи відмовляє… Захомутати мріє. Ну, я й підіграю… А насправді вже роботу собі придивився в автосервісі.

– Нехай у багнюці, зате обіцяють і ставку непогану, і відсоток від замовлень. А як накопичу – з’їду від цієї баби.

– Самому її бачити гидко – молодиться, сама не розуміє, як безглуздо виглядає. Але зараз подітися нікуди, Наташка – найзручніший варіант.

– Синку, ну прямо камінь з плечей! Раніше розповісти про свої плани не міг?

– Та наврочити боявся…

– Якщо так, то живи спокійно, більше діставати не стану. Тільки не зволікай. Не подобається мені ця Наташа … Аж надто розважлива.

Наталя ледь утрималася на ногах: голова паморочилась, і серце вистрибувало з грудей. Так от як про неї думає Віталік! Баба, що молодиться…

Тимчасовий притулок і зручний варіант… Ну вже ні! Зараз вона виставить цього альфонса, та його нахабну матусю на вулицю!

– Знаєте… – Наталя, сповнена впевненості, зробила крок у вітальню… і замовкла.

А в чому не має рації Раїса Максимівна? Звичайно, дуже хочеться заскочити в останній вагон… Тому що самотність нестерпна! І на Віталіка Наталя витратила купу часу. Тепер так просто відпустити його? Ну ні!

– Зламаю тебе! Все одно зламаю! – подумала Наталя, а вголос вимовила:

– Знаєте… Мабуть, тиск підскочив. Голова паморочиться. Приляжу… Упораєтеся без мене?

– У вашому віці, люба, за здоров’ям треба стежити ретельніше, – єхидно зауважила Раїса Максимівна. – А мені час додому. Синку, проведи.

Наталя виношувала план кілька днів. Але в результаті все склалося само по собі.

– Наташа, у мене чудова новина. Завтра виходжу на роботу. Так, не начальником, а звичайним слюсарем. Але зарплата така, що не кожен начальник стільки одержує.

– У мене теж чудова новинкать, Віталіку. Тобі доведеться відмовитись від цієї роботи.

– Це ще чому?

– Бо я в положенні. П’ять тижнів. Якщо піду в декрет – втрачу насиджене місце. А тобі й втрачати нічого, так що ти сидітимеш з дитиною.

– Безглуздо влаштовуватись на роботу, щоб потім з неї піти. Давай залишимо все, як є: ти вдома – я на роботі.

Віталік не відреагував. Він нічого нікому не обіцяв. Якщо Наталя опинилася в такому становищі, то їй доведеться розбиратись із цим самостійно. Не треба перекладати з хворої голови на здорову.

Він пішов того ж вечора, залишивши зв’язку ключів на тумбочці в передпокої.

Черговий мужик втік, залишивши Наталю біля розбитого корита. Куди вона тепер із двома дітьми?

Наталя багато разів намагалася зв’язатися з Віталіком, відправляла фотографії новонародженої доньки, сподіваючись, що його серце відтане. Але відповіддю була лише гнітюча тиша, а пізніше – мізерні аліменти.

Наталя стала щасливою матір’ю двох дочок, але до кінця життя залишилася самотня. Останній вагон з гуркотом промчав повз, навіть не пригальмувавши.

Вона знайшла щастя в роботі та дітях, але на чоловіків так і причаїла гірку образу, яку потім передала Мілані та Христині. І потім, звільнившись від впливу матері, вони вже шукали свій «останній вагон»…

Пишіть в коментарях, що думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.