Слід згадати, що ніяких домашніх тварин тітка моя не тримала. Я лежала і просто слухала. Незабаром кроки стихли, і я списала все на старий будинок і скрипучі стіни. Але заснути не вдалося, тому що кроки пролунали знову, але вже в кімнаті, де лежала я.

Повідаю історію, яку до цього дня не дає мені спокою і на саму згадку викликає мурашки.

Це сталося влітку 2014 року. Я часто їжджу відпочивати до тітки Віри – маминої сестри. Живе вона в звичайному невеликому селі, яких десятки тисяч в нашій країні.

У неї в будинку стоїть велика українська піч, на якій я люблю спати.

Так ось, в один із днів мого відпочинку, тітка Віра сказала, що їй потрібно виїхати в місто відвідати подругу, і що вона залишиться ночувати у неї.

Слід сказати, що я завжди була скептиком і в аномальні речі не особливо вірила.

І ось, подивившись телевізор і повечерявши, я вирушила на свою улюблену грубку. Заснула я не відразу, якесь передчуття і занепокоєння було у мене на душі, але я постаралася заспокоїтися і незабаром занурилася в глибокий сон.

Прокинулася дуже несподівано. Навіть не знаю, але щось здалося мені незвичайним.

Я прислухалася, і до мого слуху донеслися неголосні, але явні кроки в сусідній кімнаті. Слід згадати, що ніяких домашніх тварин тітка моя не тримала.

Я лежала і просто слухала. Незабаром кроки стихли, і я списала все на старий будинок і скрипучі стіни. Але заснути не вдалося, тому що кроки пролунали знову, але вже в кімнаті, де лежала я.

Спочатку особливого страху не було, лише якесь заціпеніння. Я просто лежала і слухала.

Створювалося відчуття, що хтось крокує по кімнаті туди-сюди. Але коли кроки попрямували в сторону печі, – ось тоді стало дійсно страшно, я не могла поворухнутися.

Але це було не найстрашніше. Кроки зупинились біля грубки. І ось тут я відчула, як щось або хтось дереться до мене. Я почула важке дихання зовсім близько.

Це щось залізло на грубку і просто влаштувалося у моїх ніг. Я відчувала волохату істоту і чула його важке дихання. Я ледве не зомліла.

Не знаю як інші люди, але я від страху не змогла ні те що закричати, навіть поворухнутися було вище моїх сил. Швидше за все, я зомліла, так як далі нічого не пам’ятаю.

Прокинувшись вранці я облазила всю пічку, але не знайшла жодного сліду нічного гостя. Незабаром приїхала тітка. Я розповіла їй про те, що трапилося, на що вона, ні краплі не зніяковівши, лише махнула рукою:

– Буває іноді, домовик пустує.

От уже не знаю, що це було – домовик, чи щось інше, але в той же день я зібрала речі і поїхала в місто з однією думкою, що більше ніколи не залишуся одна ночувати в цьому будинку.