– Слушно? А те, що Ліда жила і доглядала маму, ви не врахували? – Сказала Таня. – А ми всі діти, а отже, однаково повинні отримати! Закон такий! – А совість де? – Ось по совісті все й ділимо, всім однаково, – нахабно кинув брат

Ліда зустрічала гостей. Два брати Євген та Василь жили у різних містах, але приїхали одночасно. Обоє з дружинами.

– А що ви без дітей? У нас тут добре, відпочили б усі. Та що я вам кажу, ви самі тут виросли.

– Дітям це не треба, у них свої інтереси, друзі, робота. Зайняті вони.

– Ну, добре. Зате ви відпочинете. Сідайте за стіл, обідатимемо.

На столі було все, як раніше при батьках: наваристий суп, картопля з кропом, свіжі овочі, соління з льоху. Заради приїзду гостей на столі стояли пироги, з м’ясом, які любив Євген, з капустою – Вася.

Мати завжди до їхнього приїзду пекла, а тепер Ліда зробила так само. Тетяна, її сестра, не приїхала, але пиріг із ягодами теж був на столі.

– Їжте, гості дорогі.

Гості їли, пили домашню слив’янку. Після обіду всі пішли надвір, а Ліда залишилася прибирати зі столу. Нехай гості відпочивають, вона й сама впорається.

До п’ятої години приїхала Тетяна з чоловіком Олегом та сином.

– Сестричко, що трапилося? Брати подзвонили, сказали терміново приїхати. Хотіла в дорозі подзвонити тобі, але зв’язок зник.

– Сталося? А ви не в гості? Вася сказав, що приїдуть і все. Про тебе навіть нічого не говорив. Може спеціально так відпочити, побачитися.

– Побачитись і відпочити. В нас навіть не відпустка, довелося взяти відгули. Я здається розумію чому вони прибули.

– Через будинок?

Тетяна лише кивнула. Ліда намагалася думати про хороше, адже вона дбала про матір усі ці роки.

П’ять місяців тому їхньої матері не стало. А за шість років раніше батько трагічно пішов із життя на риболовлі. У батька з матір’ю хата була на двох, і заповіт був один на одного.

Проблем та суперечок зі спадщиною тоді не виникло. А ось у матері одразу почалися проблеми зі здоров’ям, а головне – з головою. Одну її залишати не можна було.

Вона могла піти в ліс, увімкнути газ… все, на що здатна людина з демен цією. Іноді їй серед літа ввижалася зима, а серед зими цвіли квіти. Вона могла прийняти Ліду за не тверезого сусіда, а сусідові віддати останні гроші та продукти.

Кому потрібен такий тягар? Сини одразу відхрестилися, у них робота, інше місто, а там матері місця немає. Їхні дружини теж були проти. Тетяна тоді лише стала мамою молодшого сина. Повалити на неї хвору матір?

А Ліда одна, розлучилася, дітей нема. Звичайно, доглядати тільки їй. Їй довелося залишити роботу і присвятити себе матері. У місті її нічого не тримало, іпотеку вона взяти не встигла, хоча прагнула цього.

П’ять років тривали вічно. Іноді все було добре, а іноді хоч вовком вий. Ліда навіть на роботу не могла влаштуватися, жили на пенсію матері та на заощадження, що залишилися від батька.

Ліда економила, добре, що город був свій, кури, коза. Козу доїла швидко, на городі робила все, аби мати була на очах. Спала чуйно. Хворіти було не можна. Звикають до всього, але часом щось виходило з-під контролю.

Брати не приїжджали, а мати їх іноді згадувала. Доводилося брехати, що не пам’ятає.
Приїжджала лише Тетяна із чоловіком, у ці дні Ліда могла просто виспатися.

Вони ж привозили найнеобхідніші продукти, щоб в крамницю не ходити, адже Ліда й хліб сама пекла останнім часом.

Майже за рік до свого відходу, мати лягла. Якоюсь мірою полегшало, але лежачий хворий вимагає особливого догляду.

Ліда приготувала вечерю, Тетяна допомогла накрити на стіл. Шестирічний син Тані дивився мультики, йому не цікаво було слухати розмови дорослих.

– Усі зібралися і поїли, отже, можна починати розмову, – сказав старший Євген. – Треба було все обговорити раніше, але якось усе ніколи було. Спадщина одна, а нас четверо.

– Мені будинок не потрібний, Василю теж. Та й що тут цінного? Нічого. Дорого його не продати, ремонт давно потрібний. А так нам по чверті дістанеться, гроші завжди потрібні.

– Мені – синові на перший внесок, Васі – на весілля дочки, тобі Тетяна сама вирішиш на що, а Ліді треба квартиру свою, вона не має. От і буде початок їй. Все слушно.

– Слушно! Правильно, я лише за, – підтримав Василь. – А ви, що мовчите?

– Слушно? А те, що Ліда жила і доглядала маму, ви не врахували? – сказала Таня.

– А ми всі діти, а отже, однаково повинні отримати! Закон такий!

– А совість де?

– Ось по совісті все й ділимо, всім однаково. Ліда зможе взяти іпотеку.

– Ага, вона не працювала п’ять років, хто їй дасть. Та й за цю іпотеку платити треба. Ви її запитали, де вона хоче жити?

– А ти знаєш?

– Знаю. Вона вже тут на роботу влаштувалася. Тут вона хоче жити. І взагалі… будинок треба залишити Ліді, вона заслужила на це!

– Ми приїжджатимемо в гості. Усі! Це ж батьківський будинок. Подивіться, як вона приймає нас. Все як раніше, у нашому дитинстві.

– Ностальгія? Дивись на речі реально, нам тут нічого не потрібне! Ділимо! Продаємо та ділимо! Залишилося менш як місяць, вступаємо у спадок та виставляємо на продаж. Ми вже всі фотографії зробили, сам цим займусь.

Ліда далі не могла слухати, сльози душили. Хіба такого вона чекала від братів. Будинок багато не коштує, але вона втратить єдине житло. У сорок п’ять років!

– Треба було заміж вдало виходити, – сказала дружина Василя.

– А ось це не ваша справа! – Відповіла їй Тетяна. – Поки будинок не продано, живе тут Ліда, у вас свої квартири є, тож прошу відбути за місцем реєстрації.

– Даремно ви так. Все одно доведеться продати.

Брати з дружинами зібралися та поїхали. Таня почала заспокоювати сестру.

– Нам не потрібна частка. Квартира у нас є, Олег працює, я теж уже вийшла. Проживемо і без цих грошей. А з братами не знаю, що робити. Можна викупити їх частки. Це не так багато, як здається.

– Багато. У мене є гроші, але на дві частки не вистачить, на одну наскребу.

– То це ж добре! – Вигукнув Олег. – Таня, ти не проти, якщо ми з новою машиною почекаємо? Я зароблю! У нас має вистачити. Нехай подавляться.

– Ні, я не можу таке прийняти.

– Не можеш, але треба. У тебе буде будинок, а в нас буде куди приїхати.

Сестри довго сиділи обійнявшись і плакали. Потім вони пили чай і згадували добрі моменти.

***

Усі вступили у спадок, а потім Ліда викупила частки братів. Вона й не підозрювала, що спадок розколе сім’ю на дві частини.

– Звідки в тебе гроші? Накопичила з пенсії матері? А може, ти працювала таємно, в інтернеті? Податки не сплачувала? Ти ж могла отримати ще й за свою частку, купити квартиру. Ще не пізно, у нас навіть є покупець. Що скажеш?

– Скажу! Вам час! Гроші ви отримали документи в порядку.

Ліда хотіла оформити половину будинку на сестру, та відмовилася. Трохи згодом вона просто написала на неї заповіт.

Тетяна та вся її родина часто приїжджають у гості, відпочивають, допомагають.

А брати? Василь тяжко захворів, діти доглядати відмовилися, дружина з ним не впорається. Євген усі свої заощадження програв і вліз у борги.