Сміючись і втираючи сльози, що виступили на очах, Женя несподівано дещо зрозуміла. Не можна робити добро, і чекати на щось натомість – це прямий шлях до розчарування

– Маріє, ти сьогодні на машині приїхала? Сама купила, чи чоловік розщедрився?

– Ні те, ні інше. Родичі подарували.

Женя, почувши це, трохи кавою не похлинулася. І, судячи зі звуків із сусіднього столу, не вона одна. Прокашлявшись, колега Катя здивовано подивилася на Машу.

– Ти жартуєш? Щоб родичі щось дарували? Не буває такого!

– Не буває, – погодилась одна із колег. – Не знаю, як ваша рідня, дівчатка, але від моїх, снігу взимку не діждешся.

– Мій брат зі мною через квартиру позивається, – долинуло з одного боку.

– А в мене мати на чоловікову дачу претендує. Уявляєте? – почулося з іншого.

– А мої …

– Стоп! – Марія підняла руку. – Я вам дуже співчуваю, правда. Але мої родичі не такі. Ми допомагаємо один одному, та дружимо.

Весь кабінет зайшовся заливистим сміхом. Почервонівши від такої пильної уваги, Маша підібгала губи, й зухвало відповіла:

– Не вірите? Тоді відкрию вам один домашній секрет.

Усі одразу замовкли, й прислухалися. Женя подумала, що не лише вона має проблеми з родичами. Кожна з працівниць їхнього невеликого економічного відділу хотіла знати секрет, як покращити стосунки із сім’єю.

– Взаємодопомога та підтримка, – повільно вимовила Марія. – Якщо робити іншому добро, то воно обов’язково до тебе повернеться у багаторазовому розмірі.

Пролунали невпевнені смішки.

– І що ж ти зробила, щоб тобі подарували машину? – скептично спитала Катя.

– Нічого особливого. Племінницю по знайомству у приватний ліцей прилаштувала. Тітку – в клініку до першокласного лікаря. А для дівера хорошого адвоката знайшла.

– Це все зв’язки, – пирхнув хтось.

– Так, – погодилася Марія, нітрохи не бентежачись. – У мене зв’язки, а у вас може бути щось інше. Шукайте свої сильні сторони. Але головне, – вона обвела всіх таємничим поглядом, – любіть своїх родичів, і вони дадуть вам відповідь тим же.

Знову пролунали обурені голоси:

– Маячня! Мою свекруху витримати нікому не під силу.

– Недарма існує не взаємне кохання.

– Розкажу сестрі, ось вона посміється.

З сусіднього кабінету висунувся начальник, і гучним риком змусив усіх замовкнути.

– Що за балаган ви тут влаштували? Роботу всю зробили? Тоді звіти до мене на стіл!

Женя задумливо водила мишкою на екрані монітора. Їй не давали спокою слова Марії. Може, вона має рацію, і з неприємними родичами можна не лише налагодити стосунки, а й отримати від них щось?

«Мені б спершу налагодити. Так набридло вдавати, що я їхнього телефонного дзвінка не чула. І тікати щоразу в крамницю, коли тітка приїжджає».

Повернувшись того ж вечора додому, Женя розповіла про свій задум чоловікові Максиму. Той ідею сприйняв скептично.

– Женя, воно тобі треба? Тільки нерви мотати. З моєю двоюрідною сестрою складно, я сам у дитинстві її недолюблював. А тітка – це окремий випадок. Як дядько її терпить, досі не розумію.

– Максе, не спробуємо – не дізнаємося. Зі свого боку я теж декого покличу, може, з твоїми порозуміються.

– Ох, Женько, небезпечна витівка. Але твоя справа. Запросімо.

Усі запрошені гості погодилися прийти у суботу. На них чекав багато накритий стіл – вже Женя намагалася вразити.

Кілька видів салатів, запечена риба з лимоном, ароматна курка з хрусткою скоринкою, жульєн, різноманітні канапе, та випечений на замовлення торт.

Першими з’явилися Некрасови: Андрій з дружиною Тамарою, та їхня доросла неосяжна дочка Роза.

– Женько! – З порога закричала Тамара. – Кілька місяців тебе не бачила. Як не приїду в гості, тебе немає вдома. Ти так погладшала, аж боки стирчать. Скоро, як Роза моя будеш.

Женя нервово пригладила сорочку на талії, та нахилилася для ввічливого поцілунку в щоку. Але замість того, щоб легко цмокнути повітря, тітка Тамара притулилася губами до її щоки, залишаючи жирний слід від помади.

– Ой, вибач, випадково вийшло, – спробувала стерти долонею, але зробила лише гірше.

– Все гаразд, – завмерла в посмішці Женя. Тітка Тамара, як завжди, була безцеремонною і нетактовною.

– Де їжа? Я їсти хочу, – невдоволено скривилася Роза. Вона була старша за Максима – свого двоюрідного брата – на кілька років, їй уже виповнилося тридцять вісім. Ніколи не була заміжня, ні дня не працювала, і жила на гроші батьків.

– Не хотіла їхати до вас, – продовжувала Роза. – Я на турецькі серіали підсіла. Поки не додивлюся черговий, з дому зазвичай не виходжу.

– Та ти взагалі нікуди не ходиш, – дорікнула її мати. – Сидиш на нашій шиї.

– Мамо, не починай, у мене творча криза!

Почалася звична для родини Некрасових суперечка. Поки Женя стояла розгублена, дядько Андрій звернувся до Макса:

– Чи можна вашим комп’ютером скористатися? Мені в Інтернеті подивитись дещо потрібно.

Максим повів дядька в кімнату, а Тамара та Роза заходилися сідати за стіл. Вже потягли руки до десерту, але Женя зупинила їх.

– Зачекайте трошки, зараз мій дядько Петя під’їде.

– Скоріше б уже, – примхливо буркнула Роза. – Я зранку не їла.

– Не бреши, – обсмикнула її мати. – Три тарілки борщу навернула, я бачила.

– Це вода, це не рахується!

У Жені трохи почала боліти голова від шуму. Але якраз у двері подзвонили – прийшов дядько Петя з банкою солоних огірків.

– Доню, подарунок із грядки. Сам вирощував, сам солив.

Повернувся Андрій і, нарешті, всі посідали за стіл. Женя виклала в тарілку принесені огірки, Роза схопила найбільший, відкусила половину.

– Отакої! Тест пройдено, – ляснув у долоні Петро. – Хлопчик, дівчинка? Але по вашому животу, мадам, ризикну припустити, що трійня.

Роза закліпала віями, поклала на тарілку надкусаний огірок, і пішла на кухню, образившись. Женя попленталася за нею заспокоювати, і перепрошувати за невдалий жарт дядька.

Але коли вони повернулися до столу, зник уже дядько Андрій.

– Куди він подівся? – пошепки спитала Женя у чоловіка.

– У нашій кімнаті за комп’ютером сидить, якусь трансляцію дивиться.

– Він дома це робити не може? – Почала злитися Женя. – Як-не-як у гості приїхав!

– Сказав, що там пряма трансляція, і він не може пропустити її, – розвів руками Максим.

– Вирубай Інтернет, викуримо його з кімнати.

Перервана трансляція змусила невдоволеного дядька знову повернутись до столу. А там уже спалахнула неабияка дискусія.

– Та послухайте мене! Я бачив їх, – гарячкував Петро.

– Не вірю, – кривилася Тамара. – Привиділося вам. Або наснилося.

– Тарілка за п’ять метрів від мене зависла, а потім ф’ють! – Полетіла.

– Куди? – спитала Роза з повним ротом курки.

– Звісно, ​​куди, на Марс.

– А я вам, Петре, вірю, – промовив Андрій. – Я щодня дивлюся передачу про контактерів. Лише сьогоднішній ефір пропустив.

– Такі цікаві речі кажуть! Прибульці серед нас ходять. Давайте ви в тій передачі інтерв’ю дасте? Розкажіть про свій досвід.

– Андрюха, наш мужик! – підскочив дядько Петя. – Я не лише розповім, а й покажу. У мене ж і шрам від їхнього лазера залишився. Це коли я від тієї тарілки в яр стрибав.

Женя, яка відходила на кухню, та не чула початку розмови, нахилилася до Максима. Той стомлено потирав скроні, розвалившись на стільці.

– Про інопланетян мова.

– А це добре, – зраділа Женя. – Добре, що не про політику. А то дядька Петю часом заносить.

Почувши своє ім’я, дядько обернувся до Макса.

– До речі, Максиме! Раз про інопланетний транспорт почали. Ти ж у машинах знаєшся?

– Ображаєш, дядьку. Я автомеханік!

– Ну і добре. Спустишся тоді зі мною до під’їзду, подивишся мої «Жигулі»? Барахлить там щось під капотом.

Максим трохи розгубився, але, глянувши на дружину й отримавши від неї ствердний кивок, погодився.

– Пам’ятай: взаємодопомога та підтримка!

– Приорала ти мене чужі проблеми вирішувати, – насупився Макс. – Як би всю машину йому не довелося перебирати.

– Женю, люба, – солодким голосом покликала Тамара, – скажи, у вас у компанію шукають секретаря?

Женя незрозуміло підняла брову. Звідки вона дізналася?

– Ми на сайті вакансій побачили знайому назву. Тому вирішили резюме Рози відправити. Раптом вийде із роботою?

– Ще написали, що ти моя родичка, – Роза доїла все канапе, і вплітала другу тарілку салату. – І що рекомендуєш мене на посаду.

– Доньку запросили у понеділок на співбесіду. Ти там зустрінь її, будь ласка, проведи куди треба, бо вона заблукає по дорозі.

– По помилці в буфет потрапить, – незграбно хихикнув дядько Петя.

Дружині залишалося тільки здогадуватися, що саме родички написали в резюме, бо ні дня не працювала.

Але вона вже заздалегідь передчувала ганьбу, яка завалиться на її голову. Максим штовхнув її в бік, ледве стримуючи посмішку і зашепотів:

– Взаємодопомога, та підтримка…

Робити нічого, довелося, скріпивши серце, погодитися провести Розу прямо у відділ кадрів.

Увечері родичі роз’їхалися на драндулеті дядька Петі, який великодушно запропонував Некрасовим «домчати з вітерцем». Зачинивши за ними двері, Женя та Макс без сил упали на диван.

– Втомився, наче десять кілометрів біг.

– Усю енергію висмоктали, вампіри. А мені на Розу ще у понеділок дивитись.

– А хто хотів із родичами стосунки налагоджувати? – Підколов Максим. – Ще не передумала?

– У довгостроковій перспективі все окупиться, – Женя сама була не впевнена у своїх словах, її вже почали долати сумніви.

Чоловік із дружиною помовчали, приходячи до тями після насиченого дня. Потім погляд Макса впав на стіл, і він розреготався.

– Ти чого?

– Та як згадаю: Роза огірки вплітати почала. Дядько Петя навіть злякався, що вона їх з’їсть, і нам не дістанеться.

– А ти чув, що дядько Андрій запропонував? На прибульців полювати! Каже, що є якісь аномальні місця, де їх найкраще видно.

– І тітка Тамара погодилася скласти їм компанію!

Сміючись і втираючи сльози, що виступили на очах, Женя несподівано дещо зрозуміла. Не можна робити добро, і чекати на щось натомість – це прямий шлях до розчарування.

Усі люди різні, і це потрібно просто прийняти. Можливо, її рідня здатна дати щось інше, крім грошей та машини. Наприклад, сміх, веселі історії, приємні сімейні спогади, та банку зі смачними огірками…