Спочатку я розповім трохи про моє дитинство – це грає ключову роль. Моя доля склалася, не так як я б цього хотів. Робоча сім’я, яку сильно пошарпали дев’яності, найгірша школа району та оточення сильно вплинули на моє виховання

Батьки, хоч і хотіли, але не дуже стежили за моїм розвитком. Щоб прогодувати мене з сестрою, вони були змушені багато працювати. Внаслідок цього я опинявся на вулиці, в компанії друзів, і ми шукали пригод і веселощів (мобільників і комп’ютерів тоді не було, та й дозволити їх моя сім’я все одно не могла). 

Мама віддавала мене в різні спортивні секції, творчі гуртки. Там або не було цікаво, або не було таланту. І, як тільки я опинявся без нагляду, я відразу від них ухилявся і втік на вулицю. Так я, трохи подорослішавши познайомився з поганою компанією, де було веселіше відпочивати з “дорослими” напоями. З якими я дуже довго не розлучався.

Так закінчивши радіоелектронний ліцей “для галочки”, забувши чому мене там вчили, я пішов працювати вантажником на склад. Завис я там на 5 років. Все змінилося, коли в моєму житті з’явилася жінка. Інша, та з якою хочеться провести все життя. Після того, як я зрозумів, що ми разом назавжди, і що рано чи пізно у нас з’являться діти, я став думати – “а чому я навчу своїх дітей, який приклад вони братимуть з мене”. Ми живемо не в дев’яності і можливості зараз набагато більші.

Я згадав чого мене вчили в ліцеї, змінив роботу, змінив компанію. Кардинально змінився мій підхід до життя. На новій роботі я познайомився з однією людиною і розповів йому свою історію. Він порадив піти мені на змішані єдиноборства, які підвищують фізичну силу і силу духу. Перше заняття мені далося з великими труднощами – слабкий фізично і морально я взагалі спочатку не вірив в себе і мало не опустив руки. У мене нічого не виходило і побороти мене міг будь-який новачок. Лише через місяць виснажливих тренувань, я почав робити успіхи. Простіше кажучи у мене почалося виходити. Тренер хвалив і це надавало впевненості. І раптом я отримав травму спини і вибув з тренувань на два місяці. Після одужання складно було повертатися, та й не дуже хотілося вже, так як запал пропав.

Переборовши себе я повернувся і почав працювати з подвоєною силою і бажанням. Через рік я поїхав на місцеві змагання, де посів третє місце. Я пошкодував, що втратив так багато часу в дитинстві. Але ще я зрозумів, що ніколи не пізно змінити себе, змінити своє життя. За цей рік поки я тренувався, я вступив до університету, щоб підвищити кваліфікацію. У моєму житті все змінилося. Друзі, кар’єра, здоров’я. Мої батьки і повірити не могли. Я домігся всього лише маааленкого успіху, але саме це змушує мене бути ще краще. І я тепер точно знаю, як виховаю своїх дітей, щоб вони не втратили дорогоцінний час, як їх батько.