Сподіваюся, що розмови про квартиру бабусі, яку треба звільнити й, нам у користування віддати, припинено раз і назавжди

У нас із чоловіком немає власного житла, тому ми орендуємо. У мами та бабусі по квартирі, але вони вже змирилися з тим, що ми з Сергієм не хочемо з ними жити.

Зате часто заводили розмову про те, що бабусі треба переїхати до мами – і їм удвох класно буде, і у нас із Сергієм дах над головою з’явиться!

Але я собі навіть подумки не могла уявити маму та бабусю, які мешкають під одним дахом! Це щось, на кшталт, павуків у банці! Бр-р-р!

Одного дня я з подивом дізналася, що мама забрала бабусю до себе. Мама подзвонила мені, та покликала нас з Сергієм на розмову. Мама і бабуся з найсерйознішими обличчями сиділи за кухонним столом.

– Ось, – мама поклала на стіл ключі від  бабусиної квартири, – живіть. Навіщо продовжувати орендувати, якщо є вільна квартира?

Я припускала, що почую подібне, тому дорогою до мами думала, як відмовлятимуся. Сергію сказала, щоб не надумав шукати плюси у можливій пропозиції мами та бабусі.

Я їх люблю, але вони такі, що цілком людину зжеруть, якщо дати палець. Не знаю, як вони зібралися уживатися. Обидві з тих, хто готовий стояти за принцип «Мій дім – мої правила».

– Чому ні? – Здивувалася мама. – Скільки ви платите за оренду? Десять? П’ятнадцять тисяч на місяць? Грошей зайвих багато?

– Нервів зайвих мало, – пробурчала собі під ніс і вже голосніше почала пояснювати: – Добре! Ми беремо ключі, заїжджаємо, ремонт робимо, шпалери купляємо.

– Разом купимо, – одразу злякалася мама.
– Разом купимо, – погодилася я. – Житимемо, показники передаватимемо…

– Я сама передаватиму! – Влізла бабуся. – Раптом ви помилитеся, там за унітазом темно, погано лічильник видно.

– Ти передаватимеш показники, – знову погодилася я. – Ми оплачуватимемо всю комуналку…
– Я оплачуватиму. За пенсією на пошту ходжу, заразом оплачую.

– Ось бачите: ще ніхто нікуди не заселився, а ви обидві мене вже допекли! Ми продовжуватимемо винаймати нашу квартиру. Не хочете, щоб бабусина квартира була порожньою, шукайте квартирантів.

Поки мама та бабуся сперечалися, хто краще – студентки, чи сімейна пара без дітей та тварин, ми з Сергієм спробували піти до виходу. Але не встигли!

Нас теж захотіли втягнути в цю суперечку, але Сергій пожартував, що своїх квадратних метрів у нас немає, тому ми не в курсі, яких людей краще заселяти, та обдирати.

Тільки через кандидатів у квартиранти, мама та бабуся сперечалися до хрипоти кілька тижнів поспіль.

А ще, вони сперечалися через спільне життя: ділили кухню, ображалися одна на одну через бренди побутової хімії.

Маму злило, що бабуся голосно вмикала телевізор, а бабусю дратував запах маминого лаку для волосся.

Дзвонили мені по черзі, та скаржилися на твердолобість один одного. Ще б пак! Не дивно, що я з вісімнадцяти років по орендованих квартирах мотаюся. Маму та бабусю краще любити на відстані!

Місяця вони разом не прожили, як бабуся втекла до себе. Закономірний результат! Це вони ще довго разом втерпіли, я думала, їм тижня вистачить.

– Бачиш, які ми молодці? – спитала я чоловіка, дізнавшись про вчинок бабусі. – Зараз поспішно житло шукали б, а таке, як у нас було, ще знайти треба.

Сподіваюся, що розмови про квартиру бабусі, яку треба звільнити й, нам у користування віддати, припинено раз і назавжди!

Краще на власну квартиру накопичувати, а з рідними не зв’язуватися! Ми слушно вчинили, як ви вважаєте?