Поліна стояла посеред магазину і не вірила своїм очам. Невже її коханий Миколка міг так вчинити з нею?!
Ще недавно вони разом планували майбутнє, сперечалися, де і як святкуватимуть новий рік – у нього, чи в неї, а може, й зовсім вирушать до друзів, а тут таке…
Молода дівчина щось шепотіла Миколі на вухо, а той задоволено усміхався і кивав на знак згоди.
– От же ж, а зі мною він завжди сперечається, а цій дівці підтакує. І що він у ній знайшов?
Передноворічний настрій був зіпсований. Вона не думала, що людина, з якою дівчина зустрічалася більше двох років, могла так зрадити їй.
Біля паркування він вдав, що не знає її і просто пройшов повз. Поліна зробила те саме.
Вже якщо він і захотів погратися з нею, то нехай знає, що вона грає не гірше за нього, і цей матч вона обов’язково виграє!
Вдома Поліна вперше розплакалася, бо більше не треба було стримувати себе, соромлячись когось, та й якщо чесно більше не було сил себе стримувати.
Наплакавшись досхочу, Поліна приготувала собі ванну, відкрила ігристе і вирішила, якщо все одно свята у неї не буде, то вона хоча б зараз розслабиться і відзначить свою самотність.
З кожним ковтком очі дівчини виблискували все яскравіше і яскравіше, і їй уже не здавалося, що вона невдаха, яку кинув хлопець.
Нічого, таке могло статися з кожною. Час до нового року ще є, тому краще зараз вона повідомить друзів, що вона з ними, адже зовсім недавно вона відмовилася від запрошення, оскільки Микола не захотів цього року святкувати у великій і галасливій компанії.
– Наталю, привіт! Я тут подумала, здається, буде краще, якщо цей новий рік я відсвяткую з вами. Ви вже визначилися зі святковим меню? Що мені приготувати чи ви скидаєтеся?
– Поліно, тут така справа…
– Що?!
– Справа в тому, що Миколка нещодавно дзвонив… Він буде з новою дівчиною, просив, щоб тебе, якщо що не запрошували. Зрозумій так буде найкраще для всіх. Навіщо псувати новий рік іншим своїми сварками?
– Я зрозуміла, думаю, ти маєш рацію. Це зовсім нідочого.
Можна було ще поїхати до батьків, але чомусь саме туди їй їхати зовсім не хотілося. Всі будуть такі веселі, і тут вона ледь не плаче. Батьки цікавитимуться, що сталося, розпитуватимуть, чому вона одна, а не з Миколкою, а потім жалітимуть її і будуть говорити, що вона ще молода і все в неї попереду. Ні, краще вона залишиться вдома.
З’їсть тарілочку салату, вип’є келих ігристого, а потім вийде на вулицю прогулятися.
Безцільно клацаючи кнопками пульта, дівчина натрапила на передноворічну передачу, де ведуча розповідала про карту бажань.
Поліна спочатку не надала цьому жодного значення, а потім вирішила, а чом би і ні?!
Незабаром з шафи з’явився великий лист паперу, клей, фломастери й пара жіночих журналів.
Поліна трохи подумала і взялася за складання своєї карти.
У цей момент їй хотілося звичайного жіночого щастя, кохання, сім’ї й діток, а ще власну квартиру, машину і… На думку більше нічого не спадало і дівчина взялася за справу.
Вона приліпила у центр свою фотографію, а далі хаотично почала приклеювати вирізані з журналу картинки.
Картинку квартири вона не знайшла, тому довелося імпровізувати, і приклеїти картинку гарного особняка, машина теж була шикарною, а ось із нареченим пощастило менше, не знайшовши нічого потрібного, Поліна вирізала картинку Миколая й приписала:
– Хочу щоб мій чоловік був щедрим, як Миколай.
Поліна наклеїла каблучку з діамантом, про яку мріяла отримати, і картинку, де від чоловіка йде жінка.
На обличчя покинутого чоловіка, Поліна приклеїла фото Миколки, й посміхнулася. Ось так от! Тепер все на своїх місцях!
Однак її радість тривала не довго.
Поліна, як завжди ходила на роботу, і час від часу заходила у супермаркет по продукти.
Про карту бажань вона вже не згадувала, а різдвяні свята незлюбила і тільки прикрашене чарівними вогниками місто, ніби шепотіло їй, що в неї все буде добре, треба тільки повірити в це…
Щоб не сумувати, щодня після роботи, Поліна прибирала кімнату за кімнатою – викидала непотрібне, пилососила, мила, прала.
Ближче до кінця грудня в неї вже була ідеально чиста квартира, повен продуктів холодильник і нова сукня, яку їй доставили вчасно.
Ось тільки святковий настрій був відсутній.
Поліна з тугою зиркнула на сукню, вона ж так хотіла вразити Миколу своєю красою, а виявилося, що окрім неї самої, ніхто цю сукню і не побачить.
Знову захотілося плакати. Поліна накинула пуховик і вискочила на вулицю.
На дитячому майданчику, незважаючи на холод і темряву, гралися сусідські діти, а поряд на лавці сиділа їхня мати Світлана.
– Добрий вечір! Щось ви пізно гуляєте…
– Чоловік знову гульбанить… Посварилися ми…
– А ходімо до мене! Я пиріг спекла, а самій якось не до нього…
– А ми вам не надокучатимемо?
– Ні звісно! У мене якраз ялинка ще не вбрана, прикрасимо її разом. І хлопці будуть задоволені, і ми розвіємося. Ну як? Ідемо?
– Ідемо!
Попивши чаю з пирогом, діти почали прикрашати ялинку. Незабаром вітальня, наче наповнилася чарами. Різнобарвна гірлянда химерно мерехтіла, штучна ялина переливалася всіма кольорами веселки, показуючи себе у всій красі.
– Добре як… Я я як подумаю, що мені треба додому повертатися, то одразу ж мурашки по шкірі.
– Світлано, залишайся в мене. Разом відсвяткуємо, я, до речі, теж одна, і йти мені нема до кого.
– Я думала, ти з хлопцем своїм святкуватимеш.
– Я теж так думала, а виявилося, у нього вже інша з’явилася… Хоча, знаєш, що не робиться все на краще.
– Я тобі не заважатиму?
– Ні звісно! Я навпаки рада, що не одна.
– Просто мені неприємно повертатися додому… Минулого року ми теж дуже посварилися, а свекруха сказала, що це я сама винна.
– А чому ти не підеш від нього?
– Куди? До батьків? Там брат із сім’єю живе, самі як ледь поміщаються.
– Ну, гаразд, що ми все про сумне, та й про сумне, давай краще подумаємо, що готуватимемо до святкового столу.
– Напевно, як завжди – холодець, салати…
– Ага, а ще торт спечемо, пиріжки й канапки приготуємо.
…Весь наступний день Поліна пурхала, як бджілка. Вона з’їздила в магазин по подарунки для хлопців, а потім разом зі Світланою вони взялися за приготування.
І тут Поліна згадала дещо важливе.
– Я ж зовсім забула! – раптом вигукнула вона.
Світлана здивовано дивилася на неї, не розуміючи, що відбувається.
– Ми ж Миколая запросити забули!
– Що ти, Поліно! Ти й так для нас стільки зробила.
– Свято є свято, а дітей треба порадувати!
Знайшовши номер телефону фірми, Поліна несміливо набрала номер. Спочатку довго ніхто не брав слухавку, проте незабаром їй відповів приємний чоловічий голос.
– Що ж ви так пізно, дівчино? Уже десята година вечора, всі Миколаї давно розібрані…
– Я не для себе, тут просто така ситуація…
І тут Поліну понесло. Вона чомусь почала розповідати, що її кинув хлопець, і що на свята вона залишилася сама.
Про сусідку з дітьми, яким просто не було куди йти, і що вона прихистила їх у себе.
Про те, що дітям просто необхідне різдвяне диво…
– Я зрозумів, чекайте, скоро буду!
Рівно об одинадцятій вечора приїхав Миколай.
Послухавши вірші і вручивши дітям подарунки, він хотів було йти, але Поліна запросила його залишитися, а він не відмовився.
Конверт із грошима чоловік не взяв, сказав, що він радий, якщо йому вдалося, хоч когось порадувати.
Коли діти пішли спати, Миколай зняв із себе костюм і бороду, і він виявився симпатичним молодим чоловіком.
– Я, якщо чесно, граю цю роль вперше. Я не справжній Миколай, я директор цієї фірми, просто ви так щиро розповідали про свої негаразди, що я просто не міг не приїхати.
До речі, я забув представитися – Олег, а ви як я зрозумів, Поліна?
Цей новий рік змінив життя й Поліни і Світлани на краще.
Чоловік Світлани Денис продовжив гульбанити, а невдовзі вона пішла від нього і ні на мить не пожалкувала…
Поліна з Олегом почали зустрічатися, а через пів року одружилися.
Тепер Поліна живе у заміському будинку, і так, вона має машину, про яку вона мріяла – Олег подарував на день народження.
Поліна з усмішкою згадує той грудень, коли вона в засмучена складала свою карту бажань, і що важливо, все справдилося точно, як вона й загадувала.
Чоловік у вигляді Миколая, будинок, машина…
До речі, Миколу таки кинула дівчина, але його Поліні було не шкода, адже кожен отримує по заслугам.
До Різдва ще є трохи часу, можливо, варто спробувати зробити свою карту бажань?
Адже диво приходить тільки до тих, хто вірить у нього.
Треба допомогти диву знайти дорогу до своєї оселі, а потім через рік порівняти, як змінилося життя після цього…
Мати Жанни пішла із життя п'ять років тому. Їй було лише сорок вісім. Серце зупинилося,…
Сестра вийшла із місць не дуже віддалених у вівторок, п'ятого числа. Віра нервувала, Єгор теж.…
Ніна збиралася на знайомство з батьками Кості. Залишалося пів години, він мав заїхати за нею.…
– Ти ось так все залишиш? – обурювалася Аліса, вислухавши розповідь чоловіка. – Погодишся з…
- Ти мовчи, я сама говоритиму! Знаєш, жінці жінку зрозуміти простіше. Грошей дамо. Що їй,…
Віра пригальмувала, хоч у голові кричало - не зупиняйся. На узбіччі лежав чоловік. Не сидів,…