Старша сестра схиблена на своєму чоловікові і змушує нас з молодшою ​​догоджати йому в усьому

У нас була хороша, щаслива родина: мама, тато, я, та двоє моїх сестер. Я була середньою. Ми любили проводити час разом, а батьки з нами були досить близькі.

Я більше любила спілкуватися з молодшою ​​сестрою, а ось зі старшою спілкування у нас щось не складалося.

Мені було тринадцять років, коли нашої мами не стало. Ті дні для мене здалися пеклом. Мені було дуже погано, і мій дитячий мозок ще не до кінця міг засвоїти інформацію, що мами більше не буде.

Попри те, що мої батьки прожили досить довго разом, кохання їх нікуди не поділося, тому батько дуже тяжко переживав таке горе. Старша сестра, якій на той момент мало ось-ось виповнитися вісімнадцять, намагалася підтримати батька.

На мої плечі лягло завдання заспокоїти молодшу сестру, та самій взяти себе до рук. Але серце батька не витримало, тож одразу після однієї панахиди, ми влаштували іншу.

Здавалося б, ми стали круглими сиротами, і в нас лише одна дорога – до дитячого будинку. З наших родичів ніхто не хотів брати на себе турботу, та відповідальність відразу за трьох дітей. Але доля до нас була схильною.

У нашому житті з’явився приятель тата. Він був досить забезпеченою людиною, та добре заробляв. Жив він у великій квартирі із відмінним, сучасним ремонтом. Але з жінками в нього чомусь не клеїлося.

Звісно, що він був більш, як на двадцять років старіший, але він запропонував нашій старшій сестрі руку та серце, бо вона йому давно вже подобалася.

Також пообіцяв, що якщо сестра дасть позитивну відповідь,то він візьме наді мною та молодшою ​​сестрою опіку. Так воно і сталося.

Потрібно віддати йому належне – свої слова він дотримав, слово в слово. Вони дочекалися, доки старшій сестрі виповниться вісімнадцять років, й одружилися. Після весілля ми всі разом переїхали до нього.

З того часу минуло три роки. Зараз мені вже шістнадцять, а молодшій нещодавно виповнилося тринадцять. І ми обидві втомилися. Ми не знаємо – чи любить Віка свого чоловіка, але в ранг благодійника вона його точно звела …

Вона намагається йому в усьому догодити, залицяється до нього. Якщо він засидиться у своєму кабінеті, вона може декілька разів розігрівати йому вечерю.

Але це ще пів біди. Вся річ у тому, що вона нас із сестрою ганяє, як якихось Попелюшок. Прокидатися ми повинні рано-вранці. І не важливо, що мені до навчання ще довго, і я можу ще поспати як мінімум години півтори-дві.

Все одно я маю прокинутися і допомогти їй зі сніданком для нашого благодійника. Або випрасувати йому сорочку, щоб він надів її прямо з-під праски.

За будь-який промах Віка нас лає. Може через зайву ложку цукру, яку ми поклали до його кави, влаштувати грандіозний скандал.

Її чоловік бачить таке її ставлення до нас, але ніяк не припиняє його. Йому подобається таке ставлення до своєї особи, тому я втомилася від цього. Дуже!

Розумію, що бувають жорстокі опікуни, але про нього нічого поганого не можу сказати, він нас пальцем не чіпав і голос на нас навіть не підвищував.

Але мене таке життя не влаштовує. Я зараз старанно готуюся до іспитів, щоб вступити до технікуму. Сподіваюся на місце у гуртожитку.

Але як я зможу з ними залишити молодшу сестру? Що мені робити, підкажіть?!