Став пригощати дику собаку котлетами замість каменів.
Вечір. Повертаюсь додому. Увечері хоч око виколи – ліхтарі не працюють. Проходжу повз двох гаражів і через них вискакує на мене собака з таким диким гавкотом, що я від несподіванки аж підскочив.
Тікати – сенсу немає, намагаюся відмахнутися від неї ногою. Вона за малим мене мало не цапнула.
У темряві не видно ні каменю, нічого. Але абияк добрався до під’їзду. Вранці ця ж собака знову на мене кинулася.
Найцікавіше – вона кидалась тільки на чоловіків, а дітей і жінок не чіпала абсолютно. Я став ходити з камінням в кишені. Пару раз в нагоді – відганяв злющу собаку.
Пару днів думав, що з нею робити, адже рано чи пізно когось покусає точно. Нічого не придумав. У нас не Київ, ніхто дикими собаками не займається.
І минулої п’ятниці прокинувся трохи раніше звичайного, зварив каву. П’ю біля віконця, дивлюся на двір, на гаражі і на собаку, яка через пів години на мене кидатися буде. Придивився, а у неї щенята.
Зовсім малі бігають за своєю мамкою. Мені аж соромно стало, що я її в останні дні камінням відганяв.
У холодильнику знайшов чотири котлети, склав їх у пакетик. Коли йшов на роботу (знову повз гаражі), замість каменів дістав яловичі котлети.
Собака спочатку гавкала на мене, але відчувши запах м’яса замовкла, замахала хвостом.
Я відійшов в сторону. Собака стала носити котлети за гараж, цуценят годувати. Шкода, що немає собачого притулку в місті.
Марина та Олексій купили дачу у травні. Невеликий дерев'яний будинок, шість соток, старі яблуні, теплиця…
- Може, цими вихідними на дачу не поїдемо, у матері твоєї день народження? - Запитала…
- А що ж ви їсте? – поцікавився здивований тесть. - Ну, сир, йогурт, -…
Субота Віри скінчилася, навіть не встигнувши розпочатися, — зрозуміла вона десь о пів на дев’яту…
Кухонна тиша була для Діани наче ліки. Вона повільно, чашка за чашкою, витирала чистий посуд…
Ніна Іванівна прокинулася від того, що за вікном голосно каркнула ворона. Вона лежала ще кілька…