Став пригощати дику собаку котлетами замість каменів.
Вечір. Повертаюсь додому. Увечері хоч око виколи – ліхтарі не працюють. Проходжу повз двох гаражів і через них вискакує на мене собака з таким диким гавкотом, що я від несподіванки аж підскочив.
Тікати – сенсу немає, намагаюся відмахнутися від неї ногою. Вона за малим мене мало не цапнула.
У темряві не видно ні каменю, нічого. Але абияк добрався до під’їзду. Вранці ця ж собака знову на мене кинулася.
Найцікавіше – вона кидалась тільки на чоловіків, а дітей і жінок не чіпала абсолютно. Я став ходити з камінням в кишені. Пару раз в нагоді – відганяв злющу собаку.
Пару днів думав, що з нею робити, адже рано чи пізно когось покусає точно. Нічого не придумав. У нас не Київ, ніхто дикими собаками не займається.
І минулої п’ятниці прокинувся трохи раніше звичайного, зварив каву. П’ю біля віконця, дивлюся на двір, на гаражі і на собаку, яка через пів години на мене кидатися буде. Придивився, а у неї щенята.
Зовсім малі бігають за своєю мамкою. Мені аж соромно стало, що я її в останні дні камінням відганяв.
У холодильнику знайшов чотири котлети, склав їх у пакетик. Коли йшов на роботу (знову повз гаражі), замість каменів дістав яловичі котлети.
Собака спочатку гавкала на мене, але відчувши запах м’яса замовкла, замахала хвостом.
Я відійшов в сторону. Собака стала носити котлети за гараж, цуценят годувати. Шкода, що немає собачого притулку в місті.
