Сусідка прийшла і попросила у нас ножа, а потім мій дядько сказав: «Наврочити вас хотіли, ось чого! Коли ножиці або ніж беруть, сім’ю розрізати хочуть. Вас хіба не здивувало, що вона саме цей предмет попросила?»

Цього літа ми з моїм цивільним чоловіком їздили до його родичів у село біля Одеси – там у нього квартира: невелика, але затишна, в старому будинку з високими стелями.

Будинок був двоповерховий в дві парадні, на кожному поверсі по 4 квартири.

Чоловік мій в тому селі ні років 10, звісно, коли ми приїхали, всі сусідки, які знали його з пелюшок, повибігали подивитися на те, як він виріс і його молоду невістку. Всі були такі милі і доброзичливі, але після цих численних знайомств, я ясно зробила висновки, з ким хотіла б спілкуватися, а з ким ні.

Я не зла і товариська людина, просто у багатьох сусідок були онуки нашого віку, і перше питання звучало так: «А ви офіційно розписані чи ні?». Після того як вони чули, що ми поки в цивільному шлюбі (нам по 23 роки, а разом живемо з 18), у них в очах спалахували вогники.

І потягнулися до нас натовпи дівчат зі словами: «Ой, як давно ми не бачилися! А пам’ятаєш, як ми в дитинстві грали? » – і все в тому ж дусі.

Турботливі бабусі, вже дуже хотіли, щоб їх онучки у велике місто переїхали (тим більше ми приїхали і у нас була власна машина, для них ми немов олігархи були).

Деякі дівчата, вже були при хлопцях і заходили тільки для того, щоб бабусі відстали, з ними ми, звичайно ж, ладнали, знайомилися з їх обранцями, гуляли на море і т.п. Але одна з них була занадто нав’язлива. Скажу чесно – вона мене просто розлютила з першого погляду.

Перші слова, які виникли в моїй голові при її появі, були: «ВІН МІЙ!». Справа в тому, що мені якось неприємно стало. Ні, я не злякалася, що вона мого чоловіка відведе. Дівчина я симпатична, не скажу, що красуня, але в порівнянні з нею перша краса на селі, та й йому самому ці візити були не особливо приємні. Просто дискомфорт якийсь поруч з нею.

Я – панянка забобонна, а вона то біля будинку нашого крутиться, то на море зустрітися (хоча там стільки народу було, що в один від одного загубитися можна).

Перші 2-3 дні мене це напружувало, а потім просто забила, гулянки, так би мовити. І ось в один із днів сидимо ми з чоловіком на кухні, Саша (дядько чоловіка) в магазин пішов, я з вечерею хлопочу. Сидимо, на вулиці тепло, в вікно дме легкий вітерець – гарно. Раптом стукіт у двері. Чоловік пішов відкривати. Перекинувся там з кимось парою фраз, через півхвилини повернувся назад, і питає:

– Є ніж який-небудь?
Я здивувалася, запитала кому і навіщо. Сказав, що сусідка попросила. Я, як то кажуть, в позу. Перша думка: брудне що-небудь різати збирається або поколупати, де свої ножі псувати не хоче ось і вирішила у сусідів попросити. А потім згадала, що бабуся про сіль і сусідів говорила, а тут ніж. Неприємно якось.

Але чоловік уже пообіцяв, довелося ніж дати. А я після цього давай його питаннями засипати, яка саме сусідка, де живе.

– Дак, з сусідньої квартири, молода яка, – відповів мій благовірний. Я відразу заспокоїлася: мені ця тітка подобалася, жила з синочком років 10, добра, усміхнена. Та й Сашкові допомагала, а то він один після смерті дружини жив.

Коли дядько прийшов з магазину, я розповіла йому цю міні пригоду, адже неприємно було, мужик-то відразу міг сказати, кому ніж дає, я б тоді і не парилася. А Саша округлив так очі і перепитав нас раз десять, що за сусідка. Дізнався, який ніж ми їй давали (вона десь через півгодини його назад повернула), схопив його і в косяк дверний всадив. Ми в шоці:

– Саш, ти чого?
– Наврочити вас хотіли, ось чого! Коли ножиці або ніж беруть, сім’ю розрізати хочуть. Вас хіба не здивувало, що вона саме цей предмет попросила?

Я на чоловіка відразу «всіх собак спустила», говорила ж, що дивно, коли беруть те, що в кожному будинку є. Чи не сіль ж – ножі закінчитися не можуть. Саша мене втихомирив і продовжив:

– Якщо вона це зробила, навіть до порогу підійти не зможе.
Ось після цього почали дивацтва відбуватися. Пішов дядько на наступний ранок на  роботу, зустрів ту сусідку, а вона колись така усміхнена, відвернулася і забігла в під’їзд.

Цим же днем ​​я прибираю в коридорі, чую метушню на сходовій клітці, не втрималася і глянула у вічко. Так та сусідка, аж по протилежній стіні коридору до своїй квартири підходить, обходячи наші двері на максимальній відстані. Я глянула на одвірок, а ніж все ще там стерчить.

Мені аж на душі спокійно стало – не вийшло у неї сім’ю розбити. До речі після цього випадку дівчина ця більше мені на очі не потрапляла. А сусідка так і шарахалася нас до самого нашого від’їзду.
А з чоловіком у нас все добре.