Свекруха дарує нам зламану побутову техніку і, не бачить у цьому нічого поганого

Отримуючи черговий подарунок від Марини Львівни, я видавила з себе посмішку.

– Дуже дякую, – взявши коробку в руки, відповіла я.

– Ось тепер у вас буде ще один телевізор! Поставте на кухню, і не доведеться тобі бігати до зали. Готуй і дивися, – з задоволеним виглядом вимовила свекруха.

– Я й у тиші добре готую, – пожартувала я, якій подарунок припав не до душі, як і попередні два.

Близько року Марина Львівна вже дарувала нам побутову техніку. Ми раділи лише перші кілька годин, поки нарешті не зрозуміли, що подарунки мають вади.

Першим подарунком став фен, у якого відвалювалася ручка, і якщо він довго працював, то вимикався.

– Може, віддати мамі й сказати, щоб вона повернула його назад? – Запропонував мені Олександр.

– Не знаю, якось незручно, виходить, ніби ми твою маму звинувачуємо в тому, що вона подарувала зламану річ, – знизала я плечима.

Проте чоловік не став мене слухати, та зателефонував матері, яка відповіла, що знаходиться поряд і забіжить до нас.

– Подивися, – Олександр простяг матері фен, – підсунули зламаний.

– Ой, я думала, що щось трапилося, – мати взяла його в руки й розпливлася в посмішці. – Він таким і був!

Чоловік з подивом подивився на неї. Він був неприємно здивований тим, що мати знала, що зламана техніка, але все одно подарувала її.

– А навіщо ти купила зламаний фен? – Запитав він у неї.

– Так він був дешевшим утричі, ніж цілий. Невже ти сам не додумався? – розсміялася Марина Львівна.

– Я взагалі не думав, що ти можеш дарувати подібні речі, – насупився чоловік.

– Звикай! У місцевому магазині побутової техніки був розпродаж товарів, я набрала на роки вперед, – діловито промовила мати. – Тепер усім даруватиму і не морочитиму голову над подарунками.

Олександр сердито подивився на матір, яка ніби не бачила нічого поганого в тому, щоб дарувати погані речі рідні.

Чоловік не став висловлювати матері все, що думав про те, як вона поводиться, сподіваючись, що вона виправиться.

Проте на його день народження, Марина Львівна подарувала йому електричну бритву.

І все було б добре, якби леза сиділи на своїх місцях. На жаль, вони не трималися, а бовталися, тому користуватися бритвою було просто не можливо.

Олександр не витримав і вирішив поговорити на цю тему з матір’ю, яка його претензії сприйняла в багнети.

– Бритва хороша, дорога, мені просто дісталася за мізерною ціною, тож ти зважай на цей факт!

– А я не можу її перевірити, бо вона не працює! – гаркнув він на неї. – Досить дарувати нам те, що взагалі ніяк не знадобиться. Викинь усе на смітник.

Вона злякано схопилася за серце і стала зображувати серцевий напад.

– Ти з глузду з’їхав?! – випалила вона з гіркотою. – Я взагалі-то за техніку гроші віддала! Поверни мені шість тисяч гривень, і я викину!

– Чому я маю тобі щось повертати?! Повна маячня, якщо чесно. На біса ти взагалі набрала зламаної техніки? Тобі не соромно її потім дарувати? Кому з родичів ти ще її підсунула? – поцікавився він у матері.

– Сестрі, племіннику, тітці, двоюрідній сестрі, – стала вона загинати пальці.

– Напевно, вони тепер із тобою не спілкуються? – уїдливо запитав він.

По тому, як мати зніяковіло опустила винні очі в підлогу, він зрозумів, що мав рацію.

– Тепер ти їм нічого не даруєш, а приносиш нам ці подарунки? – осяяло його.

– Ну а кому я їх даруватиму? – байдуже відповіла мати запитанням на запитання.

Він схопився за голову, не знаючи, що їй відповісти, бо вона навіть не збиралася приховувати від нього правду.

У результаті, розмова на тему зламаною побутової техніки зайшла в глухий кут, тому мені на день народження вона подарувала телевізор!

– З ним усе добре, якщо що, – шепнула вона мені на вухо і хитро підморгнула.

Я напоїла її чаєм із тортом, і як тільки вона пішла, покликала чоловіка подивитись подарунок.

– Мабуть, знову щось не працює? – саркастично промовив Олександр і відкрив коробку.

На наш подив, телевізор, справді, був добрим, проте зовсім не пристосованим під сучасні реалії.
Окрім парочки телевізійних програм, він більше нічого не хотів показувати.

– Ну, хоча б у нього нічого не відвалюється, – пожартував Олександр, який уже мріяв про те, щоб у матері якнайшвидше закінчилися запаси.

– Цікаво, що вона нам на Новий рік подарує? Автомобіль без коліс, чи холодильник без дверцят?

Жартома чоловік ловив себе на думці, що вона обов’язково викине щось подібне. На Новорічне свято мати й справді притягла нам громіздкий подарунок.

Вона, втомлена і спітніла, увійшла до нашої квартири з важкою задишкою. Марина Львівна привалилася спиною до стіни, та покликала сина на вулицю.

Виявилося, що там на нас чекала вантажна машина, в кузові якої стояла морозильна камера.

– Навіщо вона нам, мамо? – напівпошепки запитав у матері Олександр. – Нам і свого холодильника цілком достатньо.

– Знадобиться ще, – відмахнулася від нього Марина Львівна і скомандувала вантажникам підіймати її на третій поверх.

Коли морозилка нарешті опинилася у квартирі, вона діловито поплескала її по кришці рукою.

– Чи є вади? – поцікавився син, вирішивши відразу про все дізнатися.

– Ну, є! Не працює вона, але ти в мене хлопець рукатий, гадаю, що зробиш, – приголомшила його Марина Львівна.

Ми, не змовляючись, переглянулись. Що тільки не дарувала нам вона, але, зовсім зламану річ ще не приносила.

– Мамо, як я його полагоджу? – З обуренням запитав чоловік. – Я не ремонтник. З чого ти взагалі вирішила, що я можу його полагодити?

Марина Львівна безглуздо посміхнулася і жодного слова не вимовила на своє виправдання. Але я більше не витримала знущань! Я стиснула кулаки й суворо заявила свекрусі:

– Досить уже притягувати до нас непридатну техніку! Викиньте її, а не тягніть сюди! Куди ми її дінемо? Знову замовлятимемо вантажників?

– Я хороші речі приношу, – ображено відповіла вона. – Інші б тільки раді були. Коли я сказала продавцям, що беру на подарунки, вони знаєш, як мене хвалили…

– Звісно, ​​ви їм виручку зробили! – докірливо відповіла я. – Справді, закінчуйте!

– Куди ж я залишки діну? Там ще три коробки, – присівши на стілець, розгублено спитала вона.

– Не знаю. Ну спробуйте, на крайній випадок, продати в інтернеті. Можливо, хтось і візьме на запчастини…

– Якщо я так продаватиму, то витрачені гроші не поверну вже собі, напевно, – з образою сказала свекруха.

У відповідь я тільки розвела руками. Обманювати свекруху я не збиралася.

За допомогою сина, Марина Львівна виклала рештки техніки в інтернеті. Усі витрачені кошти вона, звісно, ​​не повернула, але частину, таки змогла.

А я не знаю, чи ображатися на неї, чи жаліти її? “Честь і хвала” продавцю, що зміг втюхати літній жінці такі суперові “подарунки”!

Та й у свекрухи, не зрозуміло, що в голові коїлося, щоб за безцінок хапати “супертехніку”. А як би ви відреагували на такі подарунки?