Свекруха дарує подарунки тільки нашій спільний дитині з чоловіком. а моїй дочці від першого шлюбу – нічого!

Моя свекруха мене завжди недолюблювала: я старша за її сина на 10 років, та ще й “з причепом” – дочкою.

Я ніколи всерйоз не розглядала відносини з чоловіками молодше мене, але з Сашком вийшло по-іншому.

У свої 25 він чітко знав чого хоче, домагався мене півроку, за цей час зблизився з моєї Дашею, і вона навіть стала по ньому нудьгувати.

Весь час питала, коли прийде дядя Саша в гості. Саша зробив пропозицію, і я звичайно ж погодилася. Але ось після весілля почалося суцільне нервування.

І воно зовсім не було пов’язано з відносинами моєї дочки і Саші. Навпаки, вони-то одне в одному душі не чули.

“Біда” прийшла з народженням нашого спільного з Сашком сина, і переїздом свекрухи до нашого міста. Свекруха стала часто заходити в гості без потреби і запрошень.

При цьому вона завжди щось приносила своєму онукові, а Даші для неї як би не існувало. Я терпіла, натякала, що можна було б не тільки Кирилкові солодощі дарувати, а й Даші, але свекруха начебто не чула.

Апогей трапився на день народження Даші. Свекруху я покликала, та хоч і знехотя, але погодилася прийти.

Прийшла вона, з кислою міною сіла за стіл і почала зітхати, що не бажала Кирилкові такого щастя. На моє німе запитання “якого ще щастя і до чого тут взагалі Кирило, якщо день народження у Даші”, вона відповіла, що Кирилові тепер все життя жити з підкидьком-сестрою, але вона, бабуся, його не забуде і тому принесла йому, дорогому онукові, подарунки.

А Дашка, обійдеться. Дочка від слів бабусі, яку вона чомусь називала саме так, хоч ця жінка заслуговує іншого найменування, заплакала.

“Бабулю” я виставила з її подарунками Кирилу, чоловікові сказала, що знати її більше не хочу. Її право мене не любити, але дочка моя у чому винна? Саша тепер ображається на мене, що вигнала його матір. А я вважаю, що все вірно зробила. Не розумію, невже мені треба було стерпіти слова його матері?