Свекруха вдавала, що пошкодила ногу. Коли її спіймали на брехні, вона ще й нас звинуватила у всьому

У мене дітям зараз сім та дев’ять років. Періодично вони обманюють, що в них щось болить, щоб не ходити до школи.

Всі діти, мені здається, так роблять іноді. Сама у дитинстві цим грішила. Але коли подібним займається доросла тітка – це вже в жодні ворота не лізе.

Три тижні тому в сльозах зателефонувала нам свекруха і розповіла трагічну історію, як вона послизнулась дорогою з магазину і пошкодила ногу. Розповіла, що якби не добрі люди, то вона не змогла б навіть дійти до квартири, бо так сильно боліла нога.

Звичайно, чоловік підірвався, відпросився з роботи та наступного дня повіз маму до лікарні. У її віці переломи це може бути дуже небезпечно.

На щастя, обійшлося без серйозних наслідків, лікарка сказала, що це просто забій, протягом тижня помазати маззю і все буде добре.

Але мама чоловіка ледве шкутильгала. Без сторонньої допомоги їй було дуже складно пересуватися навіть вдома. Все-таки людина вона літня, до того ж повна. Їй би ногу краще не навантажувати, хоч перелому немає.

– Та чого ви будете до мене їздити, сама якось пошкутильгаю, – сумно говорила свекруха, мужньо ховаючи сльози, які не помітити було неможливо.

Я особливою ​​любовʼю до цієї жінки не палаю, крові вона у мене свого часу попила неабияк. Ми до появи онуків із нею взагалі не спілкувалися, та й потім не одразу все налагодилося.

Але життя йде, треба якось підлаштовуватися до обставин, вчитися жити мирно. Тому останні п’ять років у нас стосунки рівні, можна навіть сказати, хороші.

Чоловік же, знаючи як важко нам давалося вибудовувати ці відносини, намагався нас зайвий раз лобами не зіштовхувати та тримати на безпечній один від одного відстані. Типу, що далі одна від одної, то міцніше в нас зі свекрухою взаємне кохання.

– Я до мами сам їздитиму після роботи. Продукти там привозити, готувати, та й просто спілкуватися, щоб вона там не нудьгувала вдома, – сказав мені чоловік, і я була зовсім не проти.

Їздив чоловік справно щодня, мама живе неподалік від нас. У вихідні брав із собою дітей, щоб вони розважали бабусю, яка дуже сумувала за онуками.

Раніше вона забирала їх після школи, і вела додому до нас. Хоча потреби такої й не було – школа знаходиться у нас у дворі, діти самі можуть дійти додому. Але я не сперечалася.

Її хвороба продемонструвала, що діти й самі добре справляються, до речі.

Я ж обмежувалася привітами та у вихідні пекла щось смачне, щоб вони віднесли свекрусі. Самій ходити особливого бажання не було, хоча свекруха і натякала, що було б непогано прибратися. Але я відтягувала цей момент, як могла.

Але нещодавно мені на роботу зателефонував чоловік і сказав, що сьогодні до мами ніяк не встигає. У них на роботі завал, тож вдома він буде дуже пізно. Я зітхнула, зрозумівши, що їхати до свекрухи доведеться мені.

Після роботи я поїхала до чоловіка за ключами від її квартири, потім в магазині взяла продукти за списком і поїхала до свекрухи. Я закінчую години на дві раніше за чоловіка, тому і до свекрухи приїхала раніше, ніж вона звикла чекати сина.

Двері я відчинила своїм ключем, тому мама чоловіка не відразу зрозуміла, що вдома не одна.

Інакше вона б так бадьоренько не бігала по кімнаті. Жодного натяку на те, що їй боляче ходити. І встає без допомоги нормально, просто дива якісь.

Я навмисне голосніше грюкнула дверима, щоб привернути до себе увагу. Ніби щойно прийшла.

Свекруха одразу прилягла на диван, зробила найстрашніший вираз обличчя і на питання про самопочуття почала скаржитися на біль у нозі.

Я вдала, що нічого не помітила, а про себе вирішила, що обов’язково покажу чоловіку чудеса зцілення. При ньому свекруха просто знесилений лебедь, до якого треба щодня їздити та доглядати.

Чоловік дітей бачить лише у вихідні, бо доповзає до дому, коли вони вже сплять.

Послухала я скарги свекрухи, приготувала їй їжі, винесла сміття, дещо по дрібниці зробила і поїхала додому. А наступного ранку я запропонувала чоловіку відпроситися раніше з роботи, щоб ми разом з’їздили до його мами.

– Ти тільки їй не кажи. Нехай буде сюрприз, – попросила я. Чоловік спохмурнів, йому мій тон не сподобався, але кивнув.

До мами чоловіка цього дня ми потрапили ще раніше, ніж я приходила напередодні. І не застали її вдома.

Верхній одяг висить, а свекрухи немає. Чоловік їй подзвонив, спитав, що вона робить як справи.

– Та вдома лежу, а що мені ще робити? Нога так ниє, мабуть, погода міняється. Прям стати на неї не можу, – скаржилася вона, а в чоловіка ворушилися брови. Ну а кому сподобається, що його дурять.

– Не знаю, у кого ти там вдома лежиш, але ми ось зараз із дружиною у тебе у квартирі, а тобою тут і не пахне, – роздратовано кинув чоловік. У трубці повисла пауза, а потім дзвінок обірвався.

Я так підозрюю, що мама чоловіка була у сусідки, з якою вони часто одна до одної в гості ходять прямо в капцях та і халаті.

Ми того дня її так і не побачили. Зачекали хвилин десять, подзвонили їй, але вона не прийшла і слухавку не взяла. Мабуть, було дуже соромно.

Ми залишили продукти та пішли. А наступного дня свекруха сама зателефонувала і влаштувала нам скандал, що це ми її своєю неувагою довели до таких вчинків.

– Та тільки так від тебе хоч якоїсь допомоги можна було добитися. А то раз на кілька тижнів матері дзвонив, не з’являвся на очі. Гарний син! Ось і довелося дурити. То хоч на сина подивилася, поспілкувалася з ним. Навіть невістка увагою вшанувала! Довели! Брехати доводиться, щоб самій не залишитися!

Чоловік був обурений до глибини душі. Він, можливо, й дзвонив нечасто мамі, зате вона йому набирала щодня.

З приїздами було складніше, все-таки робота та сім’я накладають певні межі. Але щотижня він маму бачив стабільно. А тут його виставили якимсь нелюдом.

Тепер чоловік скривджений на маму. І за те, що вона брехала йому, і за те, що його в усьому й звинуватила.

В дітей дні народження на носі, а у нас такі сімейні чвари. Вже навіть шкодую, що сказала чоловіку правду, треба було промовчати. Але з іншого боку, я навіть припустити не могла, що його мати так виверне ситуацію.

Думала, що просто все зроблять висновки та житимемо далі, як і було раніше. Свекруха сама посилила ситуацію. Чи варто надалі ображатися на свекруху, я вже і себе винною почуваю у цьому конфлікті.