Свекруха відверто не шкодила, та й жити спокійно не давала. Олена зовсім втратила настрій, Костик не розумів, чому дружина постійно сумна. Розмовляв із мамою, а та все списувала на те, що з жінками в положенні це буває

Олена бігла щаслива, співаючи собі щось під ніс. Погода була чудова, сонце світило, співали птахи. Весна набирала свої оберти, як і їх із Костею кохання. Вона лише минулого року закінчила навчання.

Тепер Олена офіційно може працювати флористом. Точніше вона вже працює в магазині квітів, просто продавцем, а тепер їй пропонують посаду оформлювача банкетних залів. І Олені це дуже подобається, творчість у неї в крові.

А складати букети та композиції вона любить із дитинства.

Костик чекав на неї в кафе. Вона трохи спізнилася. Він сидів за далеким столиком і махав їй рукою.
– Ну, куди ти зникла, моя мишка. Я сумував!

– Костю! Мене взяли оформлювачем! Це так класно!
– Вітаю, розумниця моя!

– Так, так, тепер я можу рости кар’єрними сходами, і зарплата буде більшою.

Костик дивився на Олену. Вона стрибала, дуріла, тріпала його по волоссю. І взагалі поводилася, як дівчисько.

– Я замовив собі роли з куркою, а тобі з авокадо, як ти любиш.
– Як чудово, я страшенно зголодніла.

Вона поцілувала Костика і вмостилася навпроти. Вони разом вже трохи понад рік. А він любить її все сильніше та сильніше. Він її відбив, реально відбив у Славка.

Спочатку Олена не звертала на Костю уваги, а потім зізналася, що покохала. І вони разом. І практично не сваряться. Якщо не рахувати дрібниці, але це ж нормально.

Оленка їла роли за обидві щоки. Вона взяла вилку, і не стала возитися з паличками. Олена взагалі була досить проста в житті дівчина, радісна і не зануда. Подарунок, а не дівчина.

Костик провів її додому. Завтра йому на три дні у відрядження. Він працює в якійсь фірмі та іноді їздить кудись по роботі. Через три дні вони збиралися зустрітися і провести час удвох, купити червоного сухого, різних смаколиків.

Олена винаймала квартиру, а Костик жив із батьками. Але романтичні зустрічі вони влаштовували в Олени.

Костя вже збирався додому з відрядження, як зателефонувала Олена. Вона хлюпала носом у трубку і щось бурмотіла невиразне.

– Оленко, ти чого? Що сталося?
– Костя, я чекаю дитину! Я сьогодні зробила тест. Мене вже третій день нудить, і дівчата порадили зробити. Я думала спробувати жартома, а там дві смужки.

– Як, ми ж не планували.
– Я не знаю! Може пігулку забула випити.

Оленка плакала в телефон, а Костик думав, як тепер бути, адже всі плани руйнуються.
– Сонечко, не плач, приїду, все вирішимо!

Він заспокоював її та думав, що треба грати весілля. Хотіли наступного року, але вийшло зовсім не так, як хотілося.

Костя приїхав увечері до Олени. Її обличчя було опухле від сліз.

– Сонечко моє, не плач, я дуже тебе люблю, виходь за мене заміж.

Він подарував дівчині букет півонії та гарне колечко з камінцем.

– А як же кар’єра Костік, а де ми житимемо?

– Дитина з’явиться, і потім далі будуватимеш кар’єру. А жити в мене поки що будемо. Все ж таки гроші нам потрібні, малюку щось купити, та може перший внесок на своє житло збирати.

Олена зітхнула, їй хотілося пишне весілля, потім подорож, відпочинок десь. Але виходило так, що треба бути скромнішим. Костик глянув на неї та сказав.

– Може ми не велике весілля робитимемо? Тільки батьки та ми? А потім поїдемо кудись відпочинемо?

Олена розуміла, що це буде правильно, накопичення в них були зовсім невеликі, а ситуація пішла не за планом.

– Добре коханий. Але сукню я куплю собі гарну.
– Ну звісно, ​​сонечко!

Церемонія розпису пройшла успішно. Мати Костика, жінка досить молода і має гарний вигляд, не дуже раділа такій події, але робити нічого. Батьки Олени приїхали з Італії, привітали молодих, і поїхали назад. Робота не особливо відпускала. Відгулявши невелику урочистість молоді поїхали до моря.

Після приїзду вони стали жити у Костика. Відносини з Галиною, мамою Кості не надто складалися. Олена намагалася бути гарною невісткою, але завжди нею були незадоволені. Не показували це відверто, але вона це відчувала.

Готує несмачно, прибирається погано, довго спить. І постійно смішки та докори. Олена плакала, іноді скаржилася Кості. Він просив маму не ображати його дружину. Та щиро казала, що все гаразд, але щойно Костя йшов на роботу, Галина поводилася дуже некоректно стосовно дівчини.

Виношування в Олени протікало добре. На УЗД показало, що у родині буде донька. Пішовши в декрет, Олена почала ще більше спілкуватися зі свекрухою. Та своєї позиції не змінювала.

Відверто не гадила, та й жити спокійно не давала. Олена зовсім втратила настрій, Костик не розумів, чому дружина постійно сумна. Розмовляв із мамою, а та все списувала на те, що з жінками в положенні це буває.

У термін Олена народила чудову дитину. Назвали Ганною.

Костя та Олена були щасливими. Ще б пак, така чудова донька. Сім’я повна. Мама Костика не особливо поділила їхню радість. Хоча всім стверджувала, що дуже рада внучці, і те, що вона найщасливіша бабуся.

Малятко було досить неспокійною. Вона погано спала ночами, плакала. Може просто так вийшло, а можливо від того, що в Олени була досить неспокійна і нервова вагітність. Олена страшенно втомлювалася, вона намагалася бути гарною господаркою, намагалася все встигнути.

Вечері до приходу чоловіка були майже завжди готові. Галина не поспішала допомагати молодим. Не дуже хотіла водитися з онукою. А вже щось готувати, вона зовсім не намагалася, і чекала, коли невістка принесе їй чогось смачного.

Якось увечері, прийшовши додому, Костик побачив, що у каструлях пусто, їжі немає. Олена лежала у себе в кімнаті.

– Оленко, ти чого?
– Мабуть, захворіла, сил немає Костя.

– А де мама?
– Не знаю, чи пішла кудись, ще по обіді.

– Батька також немає?
– Ні, він ніби виїхав на вахту, на три тижні.

– Ти пігулки пила?
– Та я боюся, все ж таки годую, може й дитині дістатись.
– Зараз я лікаря викличу.

Костик набрав номер швидкої. Машина приїхала швидко. Олені прописали відпочинок, посилене харчування та якісь пігулки.

– Вона у вас зовсім втомлена. Відпочинок слід давати дружині. Так і до лиха недалеко.

Швидка поїхала, а Костик сидів поруч з Оленою і дивився на неї. Під очима темні кола, губи покусані, схудла. Він у метушні своїй не особливо помічав, що відбувається, та й думав, що мати допоможе.

– Костя, я тут придивилася чудовий кухонний телевізор, може допоможеш трохи фінансово. – Галина тільки прийшла з вулиці, і впливала до них у кімнату, рум’яна та задоволена.

– Мамо, наступного разу, зараз вітаміни потрібні Оленці, лікар скільки всього виписав.
– А що з нею?

– Виснаження і нервове, і фізичне.
– Я тебе ростила сама, і все встигала, а вона навіть вечерю не приготувала Від чого можна втомитися.

– Мамо, Олена погано себе почуває, давай не влаштовуватимемо нічого.

Жінка пирхнула і пішла на кухню. Там вона почала гриміти посудом, і було зрозуміло, що вона дуже незадоволена цим. Та ще й вечерю готувати самій.

“Невістка прикидається!” Це був її вердикт і вона постійно намагалася це довести.

Зранку Костик приніс новину.

– Мамо, до нас бабуся їде. Хоче погостювати в нас, я їй про Аню розповідав, вона й вирішила, що саме час.

Галина не була рада приїзду свекрухи, але робити не було чого. Увечері бабуся вже була в гостях.

Це була маленька, активна, суха бабуся. Вона мала гарну мову, вона привезла багато подарунків, і взагалі в будинку стало відразу весело з її приїздом.

– Костику, а що Оленка до столу не виходить. І правнучку нехай винесе!
– Бабуся, вона захворіла, хай відпочиває.

Бабуся подивилася на нього, а потім встала і попрямувала до кімнати. Олена сиділа на ліжку, голова паморочилася, але доньку треба було годувати.

– Ой, привіт.

Олена поправила халатик.
– Доброго дня, що ж ти тут одна, до нас не виходиш?
– Та я ще не встигла, та й сил немає. Може, завтра.

Олена посміхнулася, усмішка у неї була сумна.

– Так давай мені малечу, а ти чай йди пити, я там стільки смаколиків привезла.
– Добре.

Бабуся взяла Аню, і вони всі пішли на кухню.

Галина сиділа у кріслі. Їй не надто подобався приїзд свекрухи. Вона втрачала свою владу у власній квартирі.

– Галочко, чому в тебе невістка така стомлена, ти їй не допомагаєш зовсім?
– Та, що ви мама, ми з нею дружно живемо. Просто вона слабенька. Правда Оленка?

Вона подивилася на Олену, Олена тихенько кивнула. Дівчина сиділа за столом і їй дуже хотілося чаю, з солодощами, і варення хотілося, і горішків.

Аня мирно спала на руках у старої бабусі. У Галини дівчинка завжди плакала, а тут навіть усміхалася уві сні. Дітей не обдуриш, як не крути.

– Галочка, а ти пам’ятаєш Костик, як зі мною добре сидів?
– Так, так мамо.

– Ти навіть із подружками гуляла, а він зі мною був. Мені це на радість було посидіти з малюком.

Бабуся посміхнулася, а Галині стало ніяково.
– Він мені й готувати дозволяв, до нас завжди скільки рідні заходило, а в мене завжди пиріг смачний був.

– Бабуся, як я твого пирога хочу!

Костик підійшов до бабусі та обійняв її.
– Ось завтра з дівчатами й приготуємо. Чоловіків погодуємо і самі поїмо.

Усі пішли по кімнатах. На подив Аня спала чудово всю ніч. Олена не вірила, що вона виспалася. Вранці вона прокинулася від того, що з кухні пахне смаженим, а її малеча не плаче, а гуляє в компанії свекрухи та баби Каті.

Олена навіть не чула, як вони її забрали. Сон був настільки міцний, що вона наче кудись провалилася.

– Оленка встала, проходь, зараз чай питимемо з млинцями, Галина смачних напекла. Вона вміє це, я пам’ятаю.

Олена з подивом підвела очі на свекруху. При Олені вона максимум що смажила, так це яєчню, а тут така гора млинців. Дивні діла справи…

Ближче до обіду вони всією своєю жіночою компанією пішли гуляти парком. День був чудовий, Галина котила візочок з малечею, а Олена йшла під ручку з бабусею, і розповідала їй про те, як вони познайомилися з Костиком.

Увечері всі дружно готували смачний пиріг. Виявилось, що Галина чудово готує, а бабуся їй допомагає. З приїздом бабусі життя змінилося на краще. Завжди було багато їжі, вечори були тихі, сімейні.

Батько Костика рідко бував удома. Працюючи вахтами він по приїзду намагався більше відпочити. А тут навіть він сидів, грався з онукою та їв смачний пиріг.

Сім’я стала справжньою родиною. А бабуся посміхалася і хитала маленьку Аню на руках.

Галина вже й не кричала на Олену, вона привітно з нею спілкувалася та із задоволенням брала внучку на руки. Вона виявилася чудовою, доброю бабусею.

– Костю, я така рада приїзду бабусі. Вона як сонечко. Чому її на весілля не покликали?

– Кликали, Оленко, звичайно, вона хворіла просто, і сказала, що потім до нас приїде, от і приїхала.
– Вона чудова.

– О, так, бабуся людина дуже чудова. Ми п’ять років тому тільки від неї переїхали до Києва, а так усі разом жили на Закарпатті.

У молодих побільшало часу один на одного. Донька була спокійна, ночі спала чудово. Олена на бабусиних пирогах, на смачному борщі, на вітамінах швидко одужала. Стала тією веселою та кумедною Оленою. Не похмурою і втомленою, а радісною і задоволеною.

Бабуся прожила майже два місяці. Вона всією душею полюбила Оленку та малечу Аню. Вона як цеглинка, якої не вистачало, скріпила сімейне будівництво.

Непомітно, потихеньку. Галина стала зовсім іншою, вона раптом зрозуміла, що ворогів немає, довкола тільки люблячі та рідні люди.

– Бабуся, ми дуже сумуватимемо!

Костик обіймав бабусю на пероні.

– Не сумуйте, за два місяці приїду! Курс лікування в санаторії пройду і до вас.

Олена підійшла до бабусі, притулилася до неї та заплакала.
– Ну, що ти внучечка, що ти рідна.
– Бабусю, я так до тебе звикла. Ти мені як рідна.
– Та ми всі рідні, правда Галочко?

Галина підійшла до них, поклала Олені руку на плече.

– Ходімо додому, моя люба, ти тепер мені донька.

Бабуля махала рукою у вікно поїзда, а на очах у тих, що проводжали, були сльози.

Ось так приїхала потихеньку і поїхала, лишивши добрий слід у всіх на душі.