Свекруха висунула дуже “привабливу” пропозицію. Каже, давайте ви до бабусі переїдете, за нею догляд потрібний, а ми на цей час у вашу квартиру. Типу, всім так буде краще

Свекруха висунула дуже “привабливу” пропозицію. Каже, давайте ви до бабусі переїдете, за нею догляд потрібний, а ми на цей час у вашу квартиру. Типу, всім так буде краще. А кому це – усім? Свекрусі, її чоловікові та дитині? Нам із чоловіком точно краще не буде.

Бабуся у чоловіка дуже своєрідна. Жінка у віці та при цьому ще й міцно випиває. Не прямо запійна, що вже опустилася, але старенька міцно стоїть на цьому шляху.

Та ще й характер у неї дуже важкий та скандальний. Деякі люди, що п’ють, добрі, веселі й безневинні, а ця може й палицею своєю прикластися, якщо що не по її буде.

Ужитися з бабусею ніхто не може та й не хоче, я думаю. Рідна дочка – моя свекруха, воліє жити на орендованій квартирі, ніж ділити з мамою трикімнатну. Але активно підбиває з’їхати жити до бабусі мене та чоловіка.

Ми зараз живемо у моїй спадковій квартирі. Проблем із житлом немає, накопичуємо на ремонт та машину. З дітьми поки що вирішили не поспішати, хочеться по максимуму все встигнути, щоб потім не шкодувати про втрачені можливості.

Свекруха зі своїм другим чоловіком та їхнім спільним сином квартиру винаймають і лише мріють про свою. Мріють, але нічого для цього не роблять.

За дванадцять років можна було накопичити на початковий внесок. Але мама чоловіка дотримується думок, що один раз живемо, тому сильно в чомусь обмежувати себе не любить.

Зате дуже любить приходити до нас у гості та зітхати, як нам пощастило, що не стоїть проблема з житлом. А їм ось, бідним, все по чужих кутах кочувати доводиться. Мені завжди ці її зітхання здавались якимись натяками, але я їх ігнорувала.

Нещодавно свекруха прийшла якась вся скуйовджена і смикана, я спочатку не зрозуміла, що з нею трапилося, а потім стало ясно – з бабусею поспілкувалася.

А бабуся вкотре потрапила до лікарні. Подія, на жаль, звичайна, тому що в її роки так пити не кожен може собі дозволити, та і її здоров’я вже здає.

У лікарні свекрухи сказали, що бабусі небажано (читай – не можна) жити одній, через вік та стан організму їй потрібно, щоб за нею доглядали. Тут у свекрухи й з’явилися геніальні думки з цього приводу.

Вона почала мені розповідати, що в неї з матір’ю стосунки дуже непрості, мама в її присутності нервує, а в її віці постійні стреси шкідливі. А ось до онука бабуся ставиться прихильніше. Тому буде краще, якщо за бабусею доглядатиме він.

Ну а мені, як порядній дружині, належить бути за чоловіка, тобто разом з ним переїхати до бабусі, адже старенькій потрібен цілодобовий нагляд, та й чого нам мотатися туди-сюди, час витрачати.

А щоб квартира не простоювала заздалегідь, сюди переїде свекруха зі своїм сімейством. Так і нам добре – квартира під наглядом, і їм добре – зможуть грошей назбирати. Загалом, всі в одному величезному плюсі!

Ми з чоловіком в цьому радісного майбутнього, намальованого свекрухою, не бачили. Кидати свою окрему квартиру, щоб переїхати жити в дуже сумнівні умови до людини, якій, крім пляшки, нічого не потрібно, щоб свекруха могла вирішити свої квартирні проблеми? Та зараз. Біжимо і падаємо.

Я свекрусі одразу сказала своє “ні” навіть не питаючи думки чоловіка. А чоловік мене підтримав. Тепер ми бездушні егоїсти, які кинули немічну стареньку. Щось сама свекруха переїжджати до цієї немічної старенької не поспішає.

Як взагалі таке нахабство в голову їй спало?! І мова не йшла навіть про то щоб потім квартира залишилась нам, просто “переїдьте, доглядайте” з якого це дива?!