Свекруха здає квартиру і живе приспівуючи, доки ми тулимося в комуналці з аморальними людьми

Вражає холоднокровність свекрухи Ганни Валентинівни. Живе на доходи зі здачі квартири, ні в чому собі не відмовляє, коли ми змушені тулитися в крихітній кімнатці в комуналці з аморальними сусідами.

Зовсім совісті немає в людини, якщо її можна так назвати людиною. Із самого початку Ганна Валентинівна не виявляла до мене особливої ​​прихильності. Мені здається, вона взагалі мало цікавиться життям сина.

Не турбує її це, от і добре. Звичайно, з одного боку це навіть добре, що вона не пхає носа в наші справи.

У багатьох моїх подруг ситуація інша. Свекрухи просто живуть їхніми життями, намагаються у всьому контролювати, лізуть у всі конфлікти та спірні моменти. Так теж не можна, я нічого не говорю.

Але ж у моєї свекрухи просто відверта байдужість до нас. В обговоренні весілля вона участі не брала, порад не давала, за що їй красно дякую.

Але й із пропозиціями допомоги Ганна Валентинівна особливо не лізла. Коли ми прямо просили її з’їздити кудись, вона м’яко, але твердо відмовлялася якимись справами.

Які справи можуть бути у літньої жінки, не розумію. Не на побачення ж вона бігає.

Інших дітей, крім мого чоловіка, вона не має. Чоловіка свого вона давно поховала. Загалом, зображає тітка якусь незрозумілу активність, аби до неї не чіплялися, мабуть.

Гаразд, це ми пережили, з весіллям допомагали мої батьки. Бідолашна мама з ніг збилася, бігаючи за моїми дорученнями, за що їй дуже дякую.

Спочатку після весілля ми жили у моїх батьків. Ми одразу знали, що це варіант тимчасовий.

Квартира трикімнатна, а в мене ще молодший брат росте. Особливо не розгорнешся, самі розумієте.

На початку знайомства Ілля, мій чоловік, обмовився, що після втрати батька в них залишилася однокімнатна. Не в найкращому районі, звичайно, але все ж таки.

Квартира стояла порожня довгий час. Спочатку збиралися пустити туди квартирантів, але щось не вдалось. Я, чесно кажучи, одразу подумала, що після весілля свекруха запропонує нам переїхати до цього вільного житла. Адже це розумно.

Там ніхто не живе, ми зробили б ремонт і заощадили купу грошей на оренді.

Варіант оренди житла нам не дуже підходить. Так ми ніколи на перший внесок по іпотеці не назбираємо. Мої батьки також нічим допомогти не можуть, на них висить великий кредит за весілля.

Загалом, і так я до свекрухи з натяками на те, що було б непогано пустити нас пожити в ту саму однокімнатну, що стоїть досі порожня, і так. А вона все вдає, що не розуміє мене.

– Ганно Валентинівно, то ви поки що не збираєтеся здавати квартиру? Які взагалі у вас плани на це житло?

– Поки що не можу нічого певного сказати. Добре було б там ремонт зробити, тоді й здавати можна.

Тут я помітила, що ми могли там ремонт зробити та заразом пожити деякий час. Років п’ять-шість, доки не зберемо потрібну на перший іпотечний внесок суму.

Свекруха знову вдала, що не почула мене. Ага, типу про щось своє задумалася.

Загалом, поки мати чоловіка прикидалася дурепою, довелося нам із чоловіком все ж таки піти на орендне житло. Перерахували фінанси та розплакалися.

Виявилося, що нам по кишені лише кімната у комуналці із сусідами-пияками.

Нічого пристойнішого не знайшлося, довелося брати те, що є. Живемо ми у веселій компанії людей які полюбляють випити, які кричать вечорами вже четвертий місяць. Якщо це, звісно, ​​можна назвати життям.

Мої батьки переймаються за нас. Щодня відвідують та перевіряють, чи все гаразд. А Ганні Валентинівні хоч би що. Навіть не дзвонить.

Каже, ви вже дорослі, якщо одружилися, беріть відповідальність за свої дії на себе.

Моя мама намагалася повчити сваху, так та її відшила:

– Наші діти мали ще до весілля продумати, де, як і на які кошти вони збираються жити далі. Вони цілком дорослі, і я вірю, що у них все вийде. Я вважаю, що ми, батьки, не повинні їм заважати дорослішати.

Це ще не всі “хороші” новини. Нещодавно розгублений чоловік повідомив мені, що дорогоцінна його матуся все-таки зробила ремонт у тій однокімнатній і тепер спокійнісінько її здає, причому зовсім чужим людям.

Ми, отже, тут щодня скандалимо з сусідами, а вона там санаторіями їздить на гроші, отримані від оренди квартири. Ну добре б вона нам їх давала, так би мовити, вносила свій внесок у нашу сім’ю.

Так ні, гуляє курортами, купує собі дорогі речі та взагалі ні в чому собі не відмовляє.

Ви скажете, навіщо пенсіонерці курортами мотатися? У її віці треба максимум сидіти на дачі, грядки з полуницею для майбутніх онуків готувати.

І ось як після такого свинства шанобливо ставитись до свекрухи? Не дарма в народі гидоти про цю категорію родичів кажуть.

Я так цю справу залишати не збираюся. Зрештою, у чоловіка теж є права на однокімнатну, яку здає мама. І частина орендної плати згідно із законом належить нам! Якщо свекруха не хоче нас чути, доведеться вирішувати питання через суд.