Свобода? Яка така свобода… Ні, не чули… Кохання і тільки КОХАННЯ!

– Отже, їдеш, зібралася? – Тихо запитав Олексій.

– Зібралася. Все. А чого чекати, коли вже налаштувалася? Квиток куплений, валізи зібрані.

– Давай я тебе проведу, валізи важкі. До машини проведу. Таксі вже під’їхало, дзвонили?

– Так, щойно, – Ніка навіть усміхнулася йому. Змогла.

Олексій вийшов у вогкий світанок. Стояв туман. Обличчя Ніки майже не видно. А найголовніше – він не бачив її очей.

Тих, що колись так зводили його з розуму, роблячи безвольним і неможливо щасливим одночасно. А так хотілося подивитись у них на прощання.

– Ти дзвони, добре? – попросив чоловік. – Якщо раптом зрозумієш, що треба…

– Так, гаразд. Це так необхідно?

– Ну, дивися сама. Як вважаєш за потрібне. І щасливої ​​тобі дороги!

– А тобі – щасливо залишатися!

Ніка ще раз усміхнулася Олексію, перш ніж сховатися в темне і тепле нутро машини.

Вона поїхала. А в його душі утворилася дірка. Порожнеча, яку треба було чимось заповнити.

Олексій повернувся до квартири. П’ята ранку. Можна було ще поспати, поніжитися, як у молодості, коли так не хочеться вставати вранці. Йти на навчання, на роботу, вести дітей у садок чи школу.

Зараз була можливість – спи, будь ласка. А бажання не було.

Олексій не став снідати разом із Нікою – просто сидів поруч і мовчки дивився, як вона п’є каву з маленьким бутербродом.

А зараз чомусь захотілося добре поснідати, щільно, зі смаком, навіть хай і чимось шкідливим та холестериновим!

А ще щоб голосно грала улюблена пісня, яку він не слухав уже п’ять років. Гучно, звісно, ​​це метафора – він же не хуліган, навіщо сусідів будити.

Олексій підійшов до старого музичного центру, залунала пісня.
Гімн його молодості, що минула. Часи, коли вони були такі щасливі з Нікою. Коли він зустрів її серед мільярдів людей.

На кухні Олексій дістав велику чавунну сковороду. Кинув у неї кілька шматків бекону. Порізав кільцями цибулю і відправив у компанію до м’яса.

Кухнею поширився чудовий аромат. Ох, і смачно буде! Потім на сковороду пішли кілька яєць, які апетитно зашкварчали, викликаючи бурю емоцій у голодному шлунку чоловіка.

Олексій не любив кави, тож заварив для себе гарний цейлонський чай. І порізав до нього лимон.

Після сніданку захотілося знайти їх із Нікою старі фотки, де вони такі молоді та такі гарні. І переглянути їх. Доторкнутися до чаклунства.

Боже, які вони тут смішні та дурні! І чудові. Ось Ніка така, якою він побачив її вперше. Він майже вже забув, що вона була як тростина худа. І як тільки не боявся до неї торкатися, адже могла й зламатися!

Ось вони удвох, ошелешені своїм почуттям. Розгублені та радісні одночасно.

А ось їхнє весілля. Хлопці тут такі всі кумедні, їхні друзі, одногрупники. Деяких вже немає, на жаль. Валентин пішов молодим… Мишко теж нещодавно пішов з життя.

А вони з Нікою наче злякані. Чому? Або просто стомлені. Так, мабуть, так і є.

А ось і Кірюшка з Катькою – смішні карапузи. Це ж треба – одразу двох дітей їм доля подарувала колись. Гуртом видала. Вони були в шоковані, звичайно, а друзі та рідні заспокоювали – одразу відстріляєтеся, а потім відпочиватимете.

Відпочивати їм довелося нескоро… Але все позаду, діти давно вже виросли та живуть своїм життям.

Олексій думав, як йому провести перший свій день вільної людини. У загул пуститись, запросивши до себе старих друзів? Чи зібрати всіх у найближчому барі? А може, на риболовлю з Петькою вирушити – адже давно кличе? Їхати, щоправда, далеко, щось близько двохсот кілометрів, але він обіцяє таку риболовлю – просто відпад!

Ні, сьогодні нічого цього не хотілося. Олексію було добре самому. Можна з’їздити до центрального парку, погуляти, посидіти там біля озера, погодувати птахів.

З’їсти смачного морозива і побродити серед дерев, спостерігаючи за перехожими та мружитись від теплого сонечка.

А з друзями можна й наступного разу. Так, наступного разу. Все тепер встигне – він тепер вільний!

Він мучився вже котрий день поспіль. Не знав, чим себе зайняти, куди подіти стільки вільного часу. І не розумів, як таке можливо…

І з друзями зустрівся, зібрав усіх, хоч і важко. Хотів драйву, феєрверку, яскравих емоцій та почуттів. Щоб як у молодості. Як тоді.

А все якось не так вийшло. Не так, як очікував. Кожен із них кудись поспішав – додому, у справах, до дітей чи онуків.

Він так мріяв про це, докоряв Ніку, що вона обмежує його свободу, душить його, тримає біля себе.

Стільки слів їй образливих наговорив. А вона лише усміхнулася і просто відповіла:

– Я не буду більше тебе душити. І даю тобі повну свободу.

І поїхала до своєї самотньої сестри, що мешкала в іншій області.

– Ти як вирішиш щось зі своїм статусом, дай мені знати. Я прийму будь-яке твоє рішення.

І все! Як просто все виявилося.

– Я що тобі вже настільки байдужий? Як, коли це сталося?

Що трапилося між нами?

Він хотів емоцій, запеклих слів, кохання хотів… Але не відчував цього.

А Ніка вирішила залишити Олексія наодинці зі своєю свободою. Ось так – ти сам вибрав.

– Напевно, ми вже дуже довго живемо разом, – тихо сказала вона.

Від надлишку вільного часу Олексій зателефонував дітям – спочатку синові, потім доньці. Дізнався, як у них справи, як онуки… Подумав, а може, до них у гості поїхати?

– Мама повернеться, разом і приїжджайте, чекатимемо.

Ось, як! З мамою. А без мами він вже не потрібний. Звикли діти, що батьки – це одне ціле.

Найближчої суботи Олексій все ж таки вирішив поїхати з Петькою на риболовлю.

Їхали довго, він у дорозі дуже втомився. Ночівля в наметі теж була подія не з приємних. Ну не його це! Та й риба якась млява була.

Зате Петро був на висоті, дуже активний! Він говорив постійно, як радіо, яке забули вимкнути. І все про свою Наталку. Всі вуха прогудів про дружину.

Яка вона у нього господарська, дбайлива, як любить його, завжди на риболовлю відпускає без зайвих слів.

– А твоя Ніка що – не була проти?

– Не була.

Олексій повернувся додому. Не знав, куди подіти рибу. Кинув у морозилку прямо нечищеною. Проспав цілий день тривожним, важким сном.

Прокинувся надвечір і відчув таку тугу в серці – просто не висловити! Аж вити захотілося.

Він зателефонував Катюші.

– Дочко, замов мені квиток до тітки твоєї поїду, не розумію я в цих ваших сайтах нічого, ще щось наплутаю. На завтра. А краще – на сьогодні.

– За мамою поїдеш? Не витримав? – Усміхнулася Катя в трубку. – Зараз все зроблю.

Олексій біг від таксі до будинку, не відчуваючи під собою ніг. Серце билося в грудях як шалене.

Двері відчинила дружина. Усміхнулася, наче й не здивувалася навіть.

– Привіт.

– Привіт, привіт. Додому давай збирайся. Змучився я там без тебе, – Олексій хотів витримати суворий байдужий тон, але не зумів.

Притиснувся, обійняв міцно, вдихнув рідний улюблений запах. Швидко змахнув сльозу, щоб Ніка не побачила.

Свобода? Яка така свобода… Ні, не чули… Кохання і тільки КОХАННЯ!

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?