– Свою родину не зберегла, і материну зруйнувала! – Почула я від подруги мами

Днями мамина подруга мені висловила, що, мовляв, я мамине життя руйную, уявляєш? – бідкалася я подрузі. – Чим руйную? Що своє хочу забрати?

– І ти її не надіслала?

– Послала, навіть маршрут зазначила. Маму, звичайно, так не пошлеш. Але й відступати мені нікуди. Тож живемо зараз із різними полицями в холодильнику, не розмовляємо, не спілкуємось.

– Мати з жалобним обличчям ходить і повз мене, і повз рідного онука, – відповіла я. – Але я вважаю, що у мене на цю квартиру такі самі права, як і в неї. У нас була можливість роз’їхатися, але мама її щасливо профукала, хто винен?

Мені тридцять років, моїй матері п’ятдесят два роки. З моїм батьком вона у розлученні, я теж розлучилася нещодавно, після п’яти років шлюбу, та повернулася з чотирирічним сином у квартиру до матері.

У мене у цій квартирі 1/2, у матері теж. І взагалі, це житло нам навпіл залишила бабуся – мамина мама. Як я вважаю, бабуся свою дочку добре знала, тому так і зробила.

– Батько аліменти на мене майже не платив, проте бабуся допомагала за повною програмою, – продовжувала я.

– Ми спочатку з бабусею жили, як мама розлучилася, потім уже від бабусі по батьковій лінії мама успадкувала однокімнатну. Ми туди пішли жити, мені тоді тринадцять років було.

– Жили з матір’ю в однокімнатній три роки, а як бабусі не стало, перебралися знову у двокімнатну, успадковану навпіл, а свою однокімнатну мама здала. А потім і продала, коли мені було сімнадцять років.

– Все просто: у матері тоді активне особисте життя почалося. – Одягатися стала, доглядати за собою. Набрала кредитів, хотіла жити шикарно, зачарувати чоловіка. Загалом, продала однокімнатну, борги закрила, решту – тупо промотала.

– З тим чоловіком, до речі, життя в матері не склалося, пізніше їй зустрівся інший претендент, це було якраз у той рік, коли заміж збиралася і я сама.

– Я, на той момент, і не думала ділити спільну з матір’ю квартиру – у майбутнього чоловіка була однокімнатна, туди ми й пішли жити.

– А на моє місце, що звільнилося, прийшов Андрій – мамин співмешканець. Розписуватись вони не стали, але зажили цілком сімейно.

– Андрій у розлученні, квартиру він великодушно залишив колишній. Є така категорія чоловіків: нічого не мають, але все лишають колишнім.

– Я чудово бачила, що Андрія я буквально дратую. Напевно, чоловік побоювався, що ресурси матері йдуть не на нього, а на мене.

– Але мама і не думала на мене витрачатися, або якось допомагати з онуком, що з’явився трохи пізніше, вона вся розчинилася у своєму чоловікові.

– Та і я не вимагала нічого, – знизала я плечима. – Ми непогано жили спочатку. Мріяли, що після декрету накопичимо на спільну квартиру, машину купимо, можливо, буде друга дитина. Не сталося! Мій чоловік роботу поміняв, там і зустрів свою Фаїну.

– Фаїна – коханка чоловіка, через яку зруйнувалося моє сімейне життя. Тепер чоловік, здається, збирається укласти новий шлюб, я з ним розлучилася, отримую аліменти, працюю, виховую сина, який, на щастя, безнапасно ходить в дитячий садок.

– А коли не ходить туди через хворобу, то з ним сидить колишня свекруха на своїй території. Жити я із сином після розлучення, прийшла на свої метри, у квартиру, де жили мати та її Андрій.

– А куди мені було ще йти? – Розвела я руками. – Була б та однокімнатна, я б з матір’ю якось помінялася, доплативши їй різницю у вартості. Але її мати продала, а більше в мене нічого немає. Оренду я не потягну, та й чому я мушу винаймати?

– Нашому поверненню мати з Андрієм були, зрозуміло, не раді. Син у мене жвавий, активний, та й одна кімната випала з користування.

– Почалися постійні причіпки та скандали між мною та матір’ю, між матір’ю та Андрієм, між Андрієм та мною.

– Хіба я винна у твоєму розлученні? – кричала мати. – Ти мала ретельніше вибирати чоловіка, якщо на те пішло. Доросла жінка, вирішувала б свої проблеми самостійно!

– Тут твоя частка? Ця квартира повинна була повністю дістатись мені, просто бабуся в тебе була така… химерна, зробила так, а по совісті – житло моє.

– У мене вихідний, а твоя дитина ні світло, ні зоря гасає і репетує, – мав претензії Андрій. – Правильно мати каже, впала на шию, та їдеш!

– Ти тут взагалі ніхто, і звати тебе ніяк, йди туди, де зареєстрований! – Огризалася я. – І взагалі, зараз поліцію викличу і вилетиш звідси, як пробка.

– Після одного з таких скандалів мені на думку спало природне рішення: квартиру продати, гроші поділити, та роз’їхатися.

– Я отримую аліменти, працюю, цілком можу собі із сином навіть двокімнатну взяти в іпотеку. Нехай не в кращому районі, але свою, окрему, без докорів мами, й без її мужика.

Своє рішення я озвучила, ось тільки мама йому не рада: у неї скромна зарплата, є кредит. До того ж проти іпотеки заперечував і її Андрій:

– Ми не розписані, якого біса я з тобою житиму і платитиму іпотеку за квартиру, де мені нічого не належить?

– А мати розписуватись з ним не хотіла, – усміхнулася я. – Як так, вона продасть тільки свою частку, а купить квартиру з чоловіком навпіл? Загалом, всі вважали себе правими, тільки я, на погляд матері, ні на що не мала права.

Квартира тепер виставлена ​​на продаж, кілька тижнів тому Андрій зібрав свої манатки, та з’їхав. Але я вважаю, що зворотного шляху вже немає: стосунки з мамою зіпсовані, та й подібний новий “Андрій” може з’явитися у матері будь-якої миті.

– Андрія та маму влаштовував лише один варіант. – Щоб я з сином зникла у тумані. Але таку радість я нікому не доставлю. Де і що купить мати, як платитиме – не моя справа.

Днями мене зупинила на вулиці мамина найближча подруга, яка з шипінням пред’явила мені претензії, що я зруйнувала і свою сім’ю, і стосунки моєї матері.

І взагалі, чиню погано, треба піти, і дати матері спокій, бо не за сумлінням мені частка у двокімнатній дісталася.

А ви згодні з маминою подругою? Чи підтримуєте мою позицію?