– Свою сім’ю зруйнувала, тепер давай ще нашу зруйнуй, – кричить на мене мама

У мене живі й мама, і тато, мешкають вони разом. За збігом життєвих обставин і я з дитиною зараз теж живу з ними, але, сподіваюся, скоро зможу переїхати.

Відносини з мамою завжди були рівні, а зараз вона немов з ціпка зірвалась, виживає мене з квартири та постійно шукає, до чого б причепитися.

Особливо її останнім часом дратує, що батько за мене заступається, і у них на цьому ґрунті потім сварки виникають. Чим сильніше батько заступається, тим більше мама на мене сердиться.

Хоча я нічого такого не роблю, просто живу з батьками у квартирі, де в мене, до речі, є частка, виховую дитину та намагаюся стати на ноги після розлучення.

Для мене розлучення стало несподіванкою. Не скажу, що з чоловіком були ідеальні стосунки, але якихось глобальних конфліктів не було.

Просто він прийшов якось із роботи та попросив розлучення. На роботі зустрів ідеальну жінку, яка хоче жити з ним, а наша зустріч була помилкою.

Дочці зараз півтора року, спочатку чоловік хотів почекати, коли я вийду з декрету, щоб усе виглядало менш мерзенно, але його ідеальна жінка залетіла і плани довелося швидко переграти.

Він навіть допоміг мені перевезти речі до моїх батьків і пообіцяв платити аліменти. Щоправда, не зараз, а потім, коли в нього укладеться побут, а то весілля, ще одна дитина, “ну ти сама розумієш”.

До батьків я приїхала у якомусь загальмованому стані, емоцій не було взагалі, лише шок. Усвідомлення того, що сталося, накотило пізніше.

Я не дуже розуміла, а що робити далі? Дитина маленька, до виходу з декрету ще дожити треба. Та й жити в такому віці з батьками теж не було верхом мрій.

Батьки мене запевнили, що дарма я собі морочу голову, все буде добре. Допоможуть стати на ноги, не залишать, підтримають. Спершу так і було.

Я займалася дитиною і взяла на себе все господарство, бо батьки працюють. Я прибирала, готувала, прала, прасувала, щоб не висіти мертвим тягарем на ногах батьків.

І перші кілька місяців все було спокійно, а потім у голові мами щось перемкнуло. Вона стала до мене прискіпуватися через якісь дрібниці.

Не так посуд помила, не пропилососила, дитина надто шумить і таке інше. Цей список можна продовжувати ще довго.

Я намагалася не загострювати ситуацію, бо розуміла, що впала батькам, як сніг на голову, вони вже звикли жити вдвох, а тут вже не перший місяць дитина з ними живе.

Але мама не заспокоювалася і сама роздмухувала конфлікт. Усі її претензії зводилися до того, що треба було краще за чоловіком стежити, тоді родина не розвалилася б, а вони зі мною не мучилися б.

За кілька тижнів такої маминої поведінки за мене почав заступатися тато, який спочатку теж здивовано дивився на поведінку мами.

Спочатку коректно та спокійно, потім у більш різких тонах. І ось мама з татом вже лаються на свої теми, згадуючи один одному якісь старі гріхи.

Хоча тато просто просив маму не діставати мене і припинити напружувати обстановку вдома. А мама це сприймала як особисту образу чомусь.

– Свою родину зруйнувала, тепер давай ще нашу зруйнуй! – кричала на мене мама, хоча я взагалі жодним боком до їхньої із батьком сварки не мала стосунку.

Я свою родину не руйнувала, це зробили за мене. Батьків я теж не сварю. Мама перегинає ціпок, а тато за мене заступається, потім вони сваряться на свої теми. До чого тут я?

Розумію, що мама просто змушує мене кудись піти, і я б із задоволенням це зробила, але мені нікуди йти, а головне нема на що.

Зараз знайшла підробіток через інтернет, намагаюся ночами працювати, коли дитина спить. Не знаю, що з цього вийде, але я докладу максимум зусиль, щоб якнайшвидше переїхати від батьків. Та і взагалі, хіба це батьки, коли себе так поводять?