Син чоловіка від першого шлюбу приходить і залишається ночувати, а я при надії, мені потрібен спокій

Проблеми з чоловіком у мене виникли зовсім нещодавно. Хоча, мабуть, вони завжди були. Просто я закривала на це очі.

Загалом почну з самого початку. Я познайомилася з Васею трохи більше ніж 5 років тому. Він одразу сказав мені, що в нього є син від першого шлюбу.

Я не бачила в цьому нічого такого, всяке буває. Та й мені спочатку подобалося бачити, який у мене Вася дбайливий. Я розуміла, що він стане чудовим батьком і для наших дітей.

Через півроку після знайомства Вася покликав мене заміж. Я була впевнена у ньому і погодилася, навіть не замислюючись. Поруч із ним я знаходилася як за кам’яною стіною. Хіба це не те, про що мріють усі жінки?

Весілля зіграли затишне та скромне. Покликали найближчих людей та відсвяткували наш день без зайвого пафосу. Щастя любить тишу.

Через якийсь час чоловік повідомив мені, що його син приходитиме до нас двічі на тиждень. Це дні, коли Васі за законом дозволено бачитися зі своєю дитиною.

Звичайно, я не була проти, адже я розуміла, що для нього це дуже важливо. Ванечці на той момент було 5 років, і він потребував батька поруч.

Коли син мого чоловіка приходив до нас, Вася цілком і повністю поглинав спілкування з ним. Я, як правило, йшла у справах і присвячувала час собі.

Якоїсь миті мене почало напружувати те, що Ваня завжди залишався на ночівлю, коли приходив до нас додому. Причому спочатку Вася спав разом із сином, бо той боявся залишатися один у кімнаті.

Але я мирилася із цим. Мирилася, доки не завагітніла. Нині я на 6-му місяці, а ситуація з дитиною мого чоловіка не змінюється. Він, як і раніше, приводить Ваню 2 рази на тиждень до нас додому. Цілий день присвячує йому, а потім хлопчик у нас ночує.

Благо він підріс, і йому більше не потрібна батькова компанія вночі. Але ситуацію це не змінює. Буває, Ваня вередує і влаштовує істерики. А я хочу побути у тиші.

До речі, період очікування маля у мене не найлегший та спокійний. Тому для мене так важливо, щоб чоловік завжди був поряд. Але ж цього не відбувається!

Тільки не треба кидати в мене тапками: я говорила зі своїм чоловіком. І неодноразово! Але він мене не чує.

Розповідає, що дуже любить мене. Але й сина свого любить не менше. І оскільки він бачиться з ним лише 2 рази на тиждень, то має приділяти йому максимум своєї уваги.

Мені просто цікаво, що буде далі. Це зараз я при надії. Але мені через кілька місяців малюк з’явиться на світ. Наше життя дуже зміниться. Підгузки, дитячий плач, перші зубки… Як я справлятимуся з малюком, якщо поряд не буде мого чоловіка?

Я і так постійно нервую. А коли приходить Ваня, то мій настрій падає просто нижче за плінтус. Не знаю, що мені робити і як поводитися, щоб чоловік сприйняв наші проблеми всерйоз. Він вважає, що мною керують гормони, мовляв, скоро все це минеться.

Але я розумію, що стане тільки гірше. Як мені бути?