Син генерального директора працює кур’єром, ніхто б і подумати не міг, тому мене цькували

Безмежно вдячний своїм батькам за виховання. Зовсім недавно я зрозумів одну важливу річ, що все, що я маю, в тому числі, повагу від підлеглих, гарну репутацію та авторитет від партнерів, і хороші стосунки в сім’ї – результат трудів батьків.

Моя сім’я була досить багатою. Не те що мільйони там, але ми мали велику квартиру, 2 будинки за містом, тато з мамою займалися бізнесом, 3 машини, багато дорогої техніки та всякого іншого.

Але мене зовсім не балували, як робили це друзі моїх батьків. І коли прийшов час дорослішати, то мені не було так тяжко розлучатися з приставками, скейтами в різним іншим непотрібом, мені було не школа тих речей.

Що не скажеш про тих самих однолітків і моїх друзів. Мені часом здається, що вони застрягли на стадії підліткового віку, коли люди вважають що їм всі винні, коли їхнє хочу вони ставлять вище за все.

Я працював з дитинства на фірмі батька кур’єром, бігав від одного складу до іншого, ті, хто не знав що я син генерального, завжди кидали зневажливі погляди на мене, називали безхатьком, думали що мої батьки п’ють.

Зараз я прийняв від тата керування фірмою, коло друзів лишилося теж саме, але я бачу що інтереси не співпадають. Я шукаю в людях хороше, а вони вигоду, саме тому мене поважають, а їх намагаються обдурити.

Тепер через роки хочеться сказати батькові і матері спасибі за те що я виріс людиною, а не скотом в погоні за грошима. Багато хто вважає що мій успіх через гроші, а виховання і принципи тут ні до чого, а як думаєте ви? Що мене така перевиховало, невже я успішний тільки тому, що багатий?