– Син і дочка для мене рівні, – завжди повторювала мама, – отже і невістка із зятем теж. Всі сили докладу, щоб на мене ніхто не ображався

Весілля ми з моїм рідним старшим братом грали в один рік. З дружиною брата Інною ми були ровесниці та мою маму бабусею ми теж зробили майже одночасно: в Інни з’явилася донька, а через 3 тижні з’явився син і у нас із чоловіком.

– Син і дочка для мене рівні, – завжди повторювала мама, – отже і невістка із зятем теж. Всі сили докладу, щоб на мене ніхто не ображався.

Мама справді старалася. Вона однаково допомагала нам, молодим та нервовим матерям, онукові та онучці дарувала рівноцінні подарунки, сиділа з нашими дітьми по черзі.

Жили ми від неї окремо і брат із сім’єю, і ми з чоловіком. Ми пішли жити в іпотечну однокімнатну, брат спочатку винаймав з Інною квартиру, а потім теж вирішив, що краще банку гроші віддавати, але квартира поступово ставатиме твоєю власністю.

Коли моєму синові виповнилося 3 роки, він пішов до дитячого садка, а з донькою Інни взялася сидіти її мама.

– А до нас на роботу влаштовується твоя тезко по прізвищу, ну з твого дівочого прізвища, – повідомила мені за філіжанкою кави моя приятелька з відділу кадрів, – у твій відділ, до речі!

А виявилося, що це не тезко, а дружина мого брата Інна. Я не була особливо рада цій обставині, тим більше що з родичами працювати взагалі важко.

– А мені свекруха порадила сюди піти у вас і платять більше, і перспективи кар’єрного зростання є.- сказала Інна.

Мама підтвердила, мовляв, що поганого в тому, що невістка отримуватиме більше, братові ж легше стане іпотеку виплачувати.

На роботі родичку одразу доручили мені, вводити в курс справи, пояснювати та розповідати, що та як. Подобалася мені ідея працювати з Інною в одному відділі дедалі менше. Тим більше, що на перспективи та підвищення і я сподівалася.

– Ну ось, підсиджу тебе тепер, – «жартома» сказала Інна, дізнавшись, що в нашому відділі звільняється місце начальника.

Це було приблизно через рік після початку нашої спільної роботи. На це місце розраховувала я, адже я ще до декрету працювала в компанії, та й начальниця, що йшла, рекомендувала керівництву саме мене. Тільки єдине мене засмучувало — син почав часто хворіти в садку.

Раніше мама без проблем сиділа з малюком, або до нас приходила, або до себе забирала онука, проблем у мене з лікарняними ніколи не виникало, тим більше що мама медик і я була спокійна.

– Що я нежить дитині не вилікую, – говорила мама, – йди та заробляй, я посиджу з онуком. Навіщо ще потрібні бабусі-пенсіонерки.

І тут коли питання стояло про те, що саме мене треба було призначати на посаду начальника відділу, мені по секрету повідомили, що Інна пішла до керівництва і запропонувала сама свою кандидатуру.

Начальник здивувався, звичайно, але сказав, що поміркує, а рішення ухвалить за 10 днів.

– Я теж маю право на підвищення, – сказала Інна, – просто мене знають у компанії трохи менше, ніж тебе.

Гаразд, думаю, подивимося. А тут, як на гріх, син застудився, температури немає, але з кашлем і нежитю не поведеш у садок дитину, навіщо ж інших дітей наражати на ризик.

– Доню, не можу я посидіти з онуком, – повідомила моя мама, коли я її попросила прийти до нас і посидіти з хворим сином, – я ногу потягла, ледве ходжу. Лікар сказав лежати та дати нозі спокій.

Ситуація була безвихідною, у чоловіка на роботі квартальний звіт і теж ніяк не можна було взяти лікарняний, а моя свекруха жила в іншому місті.

Довелося лікарняний взяти мені. А за тиждень я дізналася, що місце начальника відділу отримала Інна, дружина брата.

Неприємно було, жах. Син вже одужував, я вирішила ввечері маму відвідати, поскаржитися її.

Яке ж було моє здивування, коли я побачила, як моя мама, яка повинна лежати з розтягненням, спритно поспішає з магазину та тягне ще й пакети їжі. Я все одразу зрозуміла. Та й мама почервоніла, побачивши мене.

– Навіщо ж ти так зробила, мамо? — питаю.

– Ну Інна ж невістка моя, – відповіла мама, – ти донька, ти б на матір довго ображатися не стала, а невістка б образилася, стала б на свекруху зуб мати. Та я і розсудила, що зять отримує більше, ніж мій син, хотіла зрівняти ваші доходи.

Ну ні в які ворота. Я розумію, бажати хороших стосунків із невісткою, це нормально. Але не на шкоду інтересам дочки. Виходить, що мама просто допомогла Інні у нечесній конкурентній боротьбі.

Я повернулася і пішла. Інну вона не образила, а ось мене образила і брехнею своєю, і прагненням зрівняти доходи. Чоловік мене заспокоює, мама не дзвонить.

А я вважаю, що вона непорядно вчинила. Знала ж, що Інні завжди є з ким залишити дитину, а мене спеціально не виручила.

Не можу поки простити маму, надто серйозно зачеплене моє самолюбство. І чоловік тепер на тещу скривджений. Про невістку вона подумала, а про доньку рідну ні?

А Інна ще й радіє, що тепер вона мною на роботі командуватиме. Чи заяву написати про звільнення?

А ви що порадите у такій ситуації? Не можу змиритися з цими обставинами, злість душу розриває.