У моєї матері є давня подруга, яку звуть Анжела Ігорівна, живе вона в нашому селі. Її син Степан ще після школи поїхав вчитися до Києва, там же знайшов роботу, одружився і навіть завів дітей. Приїжджав до матері рідко, але вона завжди про нього говорила з гордістю. Мовляв, він у мене молодець, столичний хлопець, при гарній роботі, сам і на житло накопичив, і на машину.
Але приблизно три роки тому Степана немов підмінили. Перед народженням третьої дитини вони з дружиною продали столичну квартиру, а самі придбали будиночок з великою земельною ділянкою в нашому селі. Моєму здивуванню, як то кажуть, не було меж.
Спочатку мало хто вірив, що Степан з дружиною дійсно тут залишаться, а не втечуть в місто через місяць-другий. Але вони були налаштовані серйозно. Спочатку купили курей, качок і гусей. Потім обзавелися першою коровою, щоб у дітей завжди домашнє молоко було. Потім побудували новий сарай і купили поросят …
Сьогодні у сина Анжели Ігорівни вже господарство на заздрість усім. Три корови, добрий десяток свиней, повний двір птиці. Степан з дружиною о 5 ранку прокидаються, щоб всі справи встигнути. І встигають же. Навіть дітки раніше встають, щоб татові з мамою допомогти!
Дружина робить сир і сметану, щось залишають собі, а решту везуть на базар. Домовилися навіть з місцевими торговцями, щоб туди свої овочі з городу привозити. Кожен день працюють допізна. Зате діти з малих років привчаються до праці, перебувають на свіжому повітрі і їдять все натуральне.
Здається, що все прекрасно. Однак Анжела Ігорівна так не вважає. Вона першою відмовляла Степана з дружиною від ідеї переїзду. Перша сміялася, коли вони задумали господарство заводити. І до сих пір не може зрозуміти, навіщо сім’я сина переїхала в нашу глухомань.
“Ну як це можна було взяти і проміняти місто на село? Що їм тут робити? Вони ж нічого не бачать, окрім свиней з коровами? Які перспективи тут можуть бути у дітей? А вони ж ще й четвертого чекають”, – бідкалася якось Анжела Ігорівна в розмові з моєю матір’ю.
Виявилося, що з невісткою Анжела Ігорівна навіть примудрилася посваритися. Звинуватила ту, що це вона її синові голову запаморочила, що той з міста в село перебрався. І навіть зажадала, щоб Степан продавав цих свиней з коровами, та дітей назад до столиці віз, адже інакше хорошого життя їм тут не бачити.
Звичайно, ті не послухали, а тільки образилися, що мати втручається в їхнє життя. Не знаю, хто тут правий, але моя мама і я повністю на стороні Степана. Адже і йому, і його родині таке життя точно подобається. За їх щасливими і привітними обличчями це дуже легко прочитати.
Мама все моє життя переконувала мене, що батькові я не потрібна, він про мене і…
У дружини брата, мабуть, із сімейними стосунками все погано. Не з моїм братом, а з…
Мій чоловік обурюється тим, що я не готую так само різноманітно, як дружина його друга…
Сім років тому мама спокійно поставилася до того, що вітчим вигнав мене з дому. Причому…
Свекруха відмовилася допомагати із семирічним онуком, який цього року пішов до школи. Каже, що вона…
В мене є дві сестри. З однією ми двійнята, інша старша на два роки, невелика…