У моєї матері є давня подруга, яку звуть Анжела Ігорівна, живе вона в нашому селі. Її син Степан ще після школи поїхав вчитися до Києва, там же знайшов роботу, одружився і навіть завів дітей. Приїжджав до матері рідко, але вона завжди про нього говорила з гордістю. Мовляв, він у мене молодець, столичний хлопець, при гарній роботі, сам і на житло накопичив, і на машину.
Але приблизно три роки тому Степана немов підмінили. Перед народженням третьої дитини вони з дружиною продали столичну квартиру, а самі придбали будиночок з великою земельною ділянкою в нашому селі. Моєму здивуванню, як то кажуть, не було меж.
Спочатку мало хто вірив, що Степан з дружиною дійсно тут залишаться, а не втечуть в місто через місяць-другий. Але вони були налаштовані серйозно. Спочатку купили курей, качок і гусей. Потім обзавелися першою коровою, щоб у дітей завжди домашнє молоко було. Потім побудували новий сарай і купили поросят …
Сьогодні у сина Анжели Ігорівни вже господарство на заздрість усім. Три корови, добрий десяток свиней, повний двір птиці. Степан з дружиною о 5 ранку прокидаються, щоб всі справи встигнути. І встигають же. Навіть дітки раніше встають, щоб татові з мамою допомогти!
Дружина робить сир і сметану, щось залишають собі, а решту везуть на базар. Домовилися навіть з місцевими торговцями, щоб туди свої овочі з городу привозити. Кожен день працюють допізна. Зате діти з малих років привчаються до праці, перебувають на свіжому повітрі і їдять все натуральне.
Здається, що все прекрасно. Однак Анжела Ігорівна так не вважає. Вона першою відмовляла Степана з дружиною від ідеї переїзду. Перша сміялася, коли вони задумали господарство заводити. І до сих пір не може зрозуміти, навіщо сім’я сина переїхала в нашу глухомань.
“Ну як це можна було взяти і проміняти місто на село? Що їм тут робити? Вони ж нічого не бачать, окрім свиней з коровами? Які перспективи тут можуть бути у дітей? А вони ж ще й четвертого чекають”, – бідкалася якось Анжела Ігорівна в розмові з моєю матір’ю.
Виявилося, що з невісткою Анжела Ігорівна навіть примудрилася посваритися. Звинуватила ту, що це вона її синові голову запаморочила, що той з міста в село перебрався. І навіть зажадала, щоб Степан продавав цих свиней з коровами, та дітей назад до столиці віз, адже інакше хорошого життя їм тут не бачити.
Звичайно, ті не послухали, а тільки образилися, що мати втручається в їхнє життя. Не знаю, хто тут правий, але моя мама і я повністю на стороні Степана. Адже і йому, і його родині таке життя точно подобається. За їх щасливими і привітними обличчями це дуже легко прочитати.
З новою сусідкою Єва порозумілася майже одразу: Василина з чоловіком переїхали у квартиру навпроти три…
Валерія з дитинства любила тишу та природу. Коли вони з братом були маленькими, то часто…
Важкий блокнот для звітів лежав просто під величезною чорною лапою. Тайсон, розтягнувшись на моєму невисокому…
Марина вже майже закрила додаток банку, коли вирішила перевести на накопичувальний рахунок ще дві з…
На кухні аж задзвеніли тарілки — Денис з розмаху грюкнув долонею по столу, підсуваючи до…
Єлизаветі Петрівні було сімдесят три. Вона жила сама у маленькій квартирі на третьому поверсі старого…