Син не працює, спить до полудня, а ввечері приходить із перегаром. У цей час ми з чоловіком працюємо за трьох

Немає жодних сил боротися з лінощами та розбещеністю нашого 24-річного сина. Ілля спить до обіду, потім йде на гулянки зі своїми дружками, поки ми з чоловіком працюємо як прокляті.

Причому, син і вдома нічого не робить. А останнім часом взяв моду приходити додому лише рано вранці, хитаючись і дихаючи перегаром. Таке відбувається щонайменше двічі на тиждень.

Боїмося, що такими темпами він скотиться на дно і почне виносити з дому цінні речі. Власне, ми вже переховали мої прикраси у надійне місце.

Звичайно, ми багато разів розмовляли з Іллею щодо його поведінки. Просили влаштуватись хоч на якусь роботу, аби тільки платили. Вмовляли зав’язати із випивкою. Перестали давати гроші. Не знаю, за які кошти він випиває.

– Робота від слова “раб”. – каже син.

– А випивка… – питаю.

– То я ж мало п’ю. Я хочу зайнятися якимось бізнесом, а там і зовсім зав’яжу.

– Зате ми змушені багато працювати, щоб вдома були їжа, світло, вода, нормальна техніка. Та й ремонт хочеться поновити.

– До того ж яким бізнесом ти хочеш зайнятися? З твоїм підходом до життя? Ти хоч би вантажником чи кур’єром влаштувався на перший час, а там підшукував би нормальне місце.- вже не витримала я.

З іншого боку, чи для того Ілля вищу освіту здобував, щоб потім йти у вантажники? Але нам стало б набагато легше, якби він пішов працювати хоч кудись. Не можу сказати, що син завжди був таким лінивим.

У школі Ілля непогано вчився, із ранніх років займався тенісом. Навіть брав участь в обласних змаганнях. Якоїсь миті син захотів пов’язати життя зі спортом.

Щоправда, ми його відмовили, бо великий спорт завжди призводить до великих травм. Ілля з нами погодився, згодом пішов навчатись на програміста, а у вільний час продовжував ходити на тренування. Вже суто для себе.

Вибрану професію ми схвалили, бо програмісти ніколи не сидять без грошей. На жаль, навчання його не особливо захоплювало.

Навчався скоріше для “галочки”, щоби просто був диплом. За словами Іллі, знання викладача відірвані від реальності. Натомість він активно напрацьовував досвід.

Ми були дуже раді за сина, тому не звертали уваги на його успішність. Навіть уявити не могли, що одного разу Ілля почне жити за наш рахунок.

Після закінчення університету Ілля ще пів року попрацював, але згодом та фірма розорилася. Син якийсь час ходив на співбесіди, після чого осів удома.

Спочатку ми його не смикали. Вважали, що Ілля трохи відпочине та розбереться у собі. Тим більше, що син узяв на себе частину господарських справ. Готував нескладні страви, абияк підтримував порядок, допомагав чоловіку у гаражі. Поступово і це перестав робити.

В результаті період неробства сина розтягнувся на два з половиною роки. Хіба не можна було нічого вигадати за цей час?

Невже дорослому хлопцеві не соромно сидіти на шиї батьків? Ось деякі діти моїх знайомих через інтернет працюють, не виходячи з дому. А Іллі сам Господь заповідав з його спеціальністю!

На наші з чоловіком пропозиції син лише махає рукою, інколи ж демонстративно одягає навушники. Язик не повертається назвати таку поведінку дорослою. Ще Ілля любить повторювати, щоби ми перестали на нього тиснути, тоді він швидше почне заробляти.

– Сила дії народжує протидію. Чим більше ви на мене тиснете, тим менше я хочу щось робити.

А як відстати від сина, якщо він сидить на наших шиях і злазити, мабуть, не збирається? Як я вже писала, ми перестали давати Іллі кишенькові гроші, але до холодильника доступу не обмежували та продовжуємо оплачувати мобільний зв’язок.

Яким би Ілля не був, але він таки наш син. Ще дратує звичка сина займати ванну на кілька годин – коли він не гуляє з дружками, то обов’язково хлюпається.

Робить він це ввечері – якраз ми з чоловіком повертаємось із роботи. Мити руки доводиться на кухні, що не дуже зручно. До того ж по лічильниках набігають кругленькі суми через ці водні процедури.

А три місяці тому в Іллі з’явилася дівчина. Їй 20 років, студентка. Ми плекали надію, що може він хоч заради неї знайде роботу. Адже дівчатам потрібні походи у кіно, кафе, подарунки, хоч навіть недорогі.

Проте “віз і нині там”. Намагалася поговорити з пасією Іллі. Просила вплинути на нього, оскільки ми з чоловіком вже не впораємося.

– Це ваші справи. Не хочу лізти та через це сваритися з Іллею – відповідає нам пані.

Думала, вона теж зацікавлена ​​у тому, щоб Ілля працював. Однак його дівчина вирішила не втручатися. Зрозуміло, що не хоче лаятися, але могла б виявити жіночу хитрість.

Таким чином, у нас не залишилося жодних важелів дії. Але й терпіти таке байдуже ставлення сина теж не можемо.

У вільний від роботи час я сама вивчаю вакансії, які підходять Іллі. Показую йому, прошу дзвонити роботодавцям просто при мені. Іноді навіть номери телефонів виписую.

– Мамо, я не маленький. Без тебе розберуся, що робити.

Проте Ілля показує себе як нерозумне дитя. Додатково син нещодавно підставив нас перед добрими друзями, які тепер із нами не спілкуються.

Річ у тім, що ми у багатьох цікавилися, чи не потрібний комусь програміст, маючи на увазі нашого Іллю. Саме такий фахівець був потрібен у компанію, де працюють друзі родини.

Напрочуд, син погодився, зателефонував кому треба, домовився про співбесіду і… не прийшов. Так просто.

Після цієї витівки сина друзі отримали прочухан від начальства, і, у свою чергу, дуже образилися на нас із чоловіком. І я чудово розумію наших знайомих.

Коли запитали в Іллі, навіщо він так вчинив, він лише відповів:

– Так я домовився лише для вас, щоб ви від мене відстали. Все одно мені там умови не підійшли.

Більше нічого не будемо робити для нашого недолугого сина. Хочемо навіть вигнати з дому. Хай борсається, як хоче.