Син після весілля напрошується жити додому. А я проти: молода сім’я має жити окремо від батьків

Можливо, мене зараз багато хто засудить і не зрозуміє. Багато моїх знайомих і членів сім’ї засуджують мене за те, що я, на думку інших, проміняла рідного сина на чужого чоловіка. Зараз намагатимуся пояснити суть проблеми.

Я сама виросла в небагатій та не зовсім щасливій родині. Батьки часто прикладалися до пляшки. Моя старша сестра пішла з дому, коли їй виповнилося 16. Стала жити зі своїм хлопцем у його батьків, нашим батькам на це було начхати.

Мене та мого молодшого брата забрав до себе наш дідусь. Він нас виховав і виростив. Жили втрьох у крихітній дідусевій однокімнатній, зате спокійно було, всі між собою вживалися і чудово ладнали. Дідусь взагалі був доброю людиною.

Після того, як не стало батьків ми з сестрою вирішили, що їхня квартира дістанеться брату. Сестрі вона була непотрібна, у неї все склалося вдало. Її хлопець, з яким вона почала жити, став її чоловіком, вивчився і тепер має свій сімейний бізнес. А мені дісталася дідусева однокімнатна.

Ще за життя він так розпорядився. Дідусь завжди й в усьому мені допомагав. Я рано залетіла. У старших класах школи почала зустрічатися з хлопцем, він виявився непорядною людиною і втік у невідомому напрямку відразу після звістки про майбутню дитину.

Я виховувала сина одна. Дідусь звісно не залишив мене. Я хотіла з’їхати від нього, щоб не заважати йому і не напружувати його вкотре, але він наполягав на тому, щоб я залишилася.

– Допомагатиму тобі, – сказав він, хоча я ніколи його про це не просила.

Саме завдяки дідусеві я змогла заочно закінчити інститут, працювала, а він у цей час сидів вдома з онуком, водив його до дитячого садка, потім до школи, ходив на батьківські збори, навчив мене збирати гроші.

Дідуся не стало, коли моєму сину було 10. Я вступила у спадок і переоформила квартиру на себе. Завдяки тому, що дідусь ще за життя вчив мене завжди відкладати гроші, у мене були накопичення і ми змогли покращити наші житлові умови.

Однокімнатну я продала і купила двокімнатну квартиру, щоб у кожного був свій куточок. Ще залишилося трохи грошей на простий косметичний ремонт і найнеобхідніші меблі.

Згодом я змогла купити все необхідне, хорошу техніку на кухню, новий телевізор, облаштувати затишок у нашій новій квартирі. Дуже багато працювала у той час, щоб у нашому будинку було все, як на картинці у голові.

Син виріс, вступив до університету і переїхав у гуртожиток. Тоді я якраз познайомилася з чоловіком. Він довго до мене залицявся, надавав знаки уваги, але я спочатку не сприймала все це серйозно.

– Чого ти? Гарний чоловік, не постійно ж тобі самій бути. Ромка твій вже виріс, скоро свою сім’ю заведе, – сказала мені сестра.

Після її слів я задумалася і зважилася відповісти взаємністю своєму залицяльнику. Мій кавалер Володимир був розлучений, жив зі своєю старенькою мамою, бо свою квартиру залишив колишній дружині із двома дітьми.

Головне, що працьовитий, не п’є, добре до мене ставиться. Що ще треба? Ми почали жити разом приблизно через пів року стосунків. Ще за кілька місяців він запропонував мені розписатися.

Із сином у мого чоловіка склалися теплі дружні стосунки. Вони дуже схожі за темпераментом.

Син перевівся на заочне навчання і знайшов роботу, з гуртожитку з’їхав. Почав жити з нами. Все йшло добре, поки він не привів додому знайомити з нами свою наречену.

Наталка мені не сподобалася з першого погляду. Вона була схожа на дівчину легкої поведінки. Хто ж приходить знайомиться до матері майбутнього чоловіка у спідниці такої довжини, що виглядає спідня білизна?

Мені стало ніяково, коли я побачила її нарощені вії, довжелезні нігті та світле волосся дешевого жовтуватого відтінку. Поводилася вона теж не найкращим чином. Невже моєму сину подобаються такі жінки?

Попри мою неприязнь до його обраниці, вони таки одружилися. До речі, з її батьками я теж не порозумілася. Одного разу перед весіллям зустрілися, щоб посидіти разом за столом, познайомитися і все обговорити, але спілкування вийшло якимось незграбним і зім’ятим. Ну і гаразд, не хочуть спілкуватися з нами – і не треба.

У молодих постало питання про житло. Батьки невістки живуть у трикімнатній, але з ними живе ще старенька бабуся та двоє молодших дітей. До нас їх пускати не хочу категорично.

Не повинні дорослі діти жити з батьками, тим паче вони мають свою сім’ю. А ділити господарство з Наталкою я зовсім не збираюся. Не для того я стільки років накопичувала, працювала, відмовляла собі у всьому, щоб потім якась дівчина прийшла і жила тут на всьому готовому.

Я вирішила схитрувати. Перед весіллям я запропонувала батькам майбутньої невістки скинутися та винайняти квартиру молодим, сплатити її на перші два-три місяці, а далі нехай самі заробляють та забезпечують свою сім’ю.

Син у мене працює, а невістка каже, що десь навчається і ще на курси якісь піти збирається, щоби потім легше було роботу знайти. Після чотирьох місяців самостійного життя, син із дружиною зрозуміли, що гроші не просто так дістаються.

Наталя так і не працювала, а на зарплату сина не розгуляєшся. На обов’язкові платежі та їжу їм вистачало, але грошей на всякі гулянки, речі та інші “принади життя” стало мало. Син почав проситись назад до нас, тільки вже не один, а разом із молодою дружиною.

– Я прописаний у цій квартирі, а значить і житиму тут, – пред’явив мені він.

– Тут прописаний ти, а ось твоя дружина – ні. Я єдиний власник квартири. Ще раз тобі про це нагадую, як важко ця квартира мені дісталася. Тут я господиня та іншої господині у своїй квартирі я терпіти не буду, – сказала я у відповідь на його претензію.

Тим більше господиня з невістки взагалі ніяка, а ходити та прибирати за нею я не маю наміру. У них в орендованій квартирі вічний безлад, на кухні все брудно, готувати вона не вміє, син постійно ходить у м’ятій сорочці.

Ще в мене тільки особисте життя почало налагоджуватися. Живемо з чоловіком удвох, насолоджуємося, а я не дуже хочу, щоб його Наташа перед моїм чоловіком хвостом крутила, особливо у своїх відвертих вбраннях.

Чоловік не ловелас, але мені все одно буде неприємно. Тепер я для сина ворог номер один. Ходить та розповідає всій окрузі, що рідна мати його додому не пускає. А моє рішення непохитне.

Я вважаю, що молода сім’я має жити окремо, а якщо не можуть удвох жити, то нехай розлучаються та один син до мене повертається.