– Син робитиме ремонт там, де є його частка, – відрізала свекруха. Ну, значить, і житиме він там же

Чоловік зараз між двома вогнями – мама йому влаштовує скандал, що він витрачатиме гроші на ремонт в чужій квартирі, а я поставила перед фактом, що якщо він вирішить робити ремонт не в нашій квартирі, а в маминій, де в нього частка, то там нехай і живе.

Чужою квартирою свекруха вважає мою двокімнатну, в якій ми з чоловіком живемо вже шість років. Квартира моя, дошлюбна, але чоловіку в ніс я цим ніколи не тицяла, на відміну від свекрухи, яка при першій нагоді нагадувала, що його будинок – у неї.

Зі свекрухою у нас одразу якось не склалося. Я ж увела її золотого хлопчика. А хлопчику було вже двадцять шість років, коли я його “увела”. Але це нічого не змінювало, з’явилася я, і її домашній синочок став десь пропадати, окрім роботи, а тому перестав ночувати вдома.

При знайомстві, коли вже було вирішено питання про весілля, свекруха поставила питання, де ми будемо жити. В неї вже була заготовлена промова на випадок, якщо я спробую втягнути її хлопчика в якийсь орендований клоповник.

Але тут вона не вгадала – у мене своя квартира, тож жити ми підемо туди. Жити з мамою чоловіка я погодилася б тільки під загрозою розстрілу, і то ще подумала б. А вона наполягала, це я знаю.

Чоловіку намагалася тиснути на гордість, розповідаючи, що він чоловік, а йде в приймаки до дружини, хоча міг би привести мене до свого дому. Своїм домом є ​​частка у двокімнатній квартирі свекрухи, такий собі “свій дім”.

Так, ми пішли жити до мене на квартиру. Свекруха мало піною не зійшла, все ходила і дивилася, що я роблю не так, щоб був привід вмовити сина переїхати. Мені це швидко набридло і я свекруху випроводила зі своєї квартири, сказавши, що відтепер вона приходить у гості виключно на запрошення.

Коли ми розписувалися, у квартирі був ще нормальний ремонт, бо я за кілька років до того його робила. Тож ми вирішили, що збиратимемо на машину. За чотири роки ми без кредитів накопичили на стару, але ще відмінну машину.

Свекруха і на цю тему, звісно, ​вимовилась. Адже її син заробляє більше, тобто й автомобіль більшою мірою йому належить, а тут у разі розлучення буде ділитися на двох, жах який. Так, свекруха все ще гріє в душі надію, що ми розлучимося.

Нині я в положенні. Дізналися ми про це три тижні тому, звичайно, були трохи шоковані, тому що раніше не виходило і ми накопичували гроші на повне обстеження і можливе лікування, а тут така радісна новина.

Оскільки дитина вже буде, а грошей ми зібрали пристойно, вирішили оновити ремонт перед появою малюка. А то дещо виглядає вже не надто добре і потребує ремонту. Та й меблі треба буде частково змінити, і дитячу кімнату обладнати.

Свекруха, коли дізналася про дитину, не дуже зраділа. Мабуть, вирішила, що раніше шанси на розлучення були вищими, а тепер навіть на те, що я неповноцінна жінка, не поскаржишся. Тож майбутній появі онука чи онуки вона не зраділа.

А коли вона раптом дізналася, що ми ремонт запланували, то взагалі розлютилася. Заявила, причому не синові чомусь, а мені, що витрачати гроші на чужу квартиру – безглуздо.

– Мій син робитиме ремонт там, де має частку, а не в чужій нерухомості, – відрізала вона.

Навіть переконувати її не стала, розповіла чоловіку, думала разом посміємось. А він мені й каже:

– У мами й справді давно ремонт потрібно робити. Ми ж і без ремонту поки що можемо пожити, до того ж не треба переживати, що дитина щось забруднить, доки зростатиме.

Тобто він мені запропонував ще років сім із ремонтом почекати, а на гроші, які я теж взагалі то заробляла, зробити ремонт у квартирі його мами, яка мені навіть на день народження жодного разу нічого не подарувала.

Я сказала, що або робимо ремонт у нашій квартирі, або ремонт у мами, але й жити він переїжджає туди. Мені такі дивні віражі не потрібні. Чоловік поки сидить і думає, зважаючи на те, що свекруха ніяк не заспокоїться, відповіді він їй ще не дав.

Ну що ж, почекаю. Але я налаштована рішуче! Або я зараз розріжу цю міцну пуповину між чоловіком і його неадекватною мамою, або мені такий безхребетний мужик не потрібний! Ну от скажіть, чи я не права?