Син втретє одружився і втретє рве всі стосунки із сім’єю. А як розлучення – він знову повертається і плачеться. Втомилася прощати

Напевно, я погана мати, але я втомилася рвати серце через сина. Має вже третій шлюб, а сценарій один і той самий. Я вже добре знаю, що буде далі.

Син знову за місяць-другий повністю перестане спілкуватися із сім’єю. Сам не подзвонить, не напише, а на мої дзвінки та інших родичів відповідатиме з великим небажанням.

Таке вже було двічі. Обидва рази мені заявлялося, що я лізу в його родину, а в нього тепер інше життя та інші інтереси, мені б час це запам’ятати.

А потім розлучення, син приходить з очима побитого собаки, плачеться, що помилився, присягався, що більше ніколи так не вчинить.

Але жінок він щоразу обирає однакових за характером, які гребуть під себе і намагаються максимально відірвати чоловіка від його сім’ї.

Коли син одружився вперше, я чесно намагалася навести мости з невісткою. Спілкувалася, дарувала подарунки, кликала в гості та нікуди не лізла.

Але в гості вони всього пару разів приїхали, і то з великим небажанням, немов зробивши мені ласку. А до себе покликали лише один раз, коли відзначали день народження мого сина.

Потім мій син почав уникати спілкування. Спочатку приїжджати перестав, потім і дзвонити, а на мої дзвінки дуже дратувався, я ж його від важливих справ відриваю, якби не подзвонила.

Скільки я сліз пролила, це й не порахувати. Особливо прикро було, коли рідний син з днем ​​народження не привітав. Написав через два дні, що був зайнятий, тож вітає зараз.

На третій рік шлюбу я взагалі перестала знати, що з ним відбувається. Він перестав спілкуватися і зі мною, і з сестрою, і з бабусею. Невістка постаралася на славу.

Про те, що вони розлучаються, я дізналася від сина, який прийшов весь розгублений, на ньому обличчя не було. Каявся, розповідав, що дружина влаштовувала істерики при кожному дзвінку, а він її так любив, що не міг суперечити.

Звісно, ​​вибачила. Це ж моя дитина, якою б дорослою вона не була. Прийняла, ні в чому не дорікала. Навіть із сестрою спробувала помирити, але та його так і не пробачила. А ось ми з бабусею пробачили.

Два роки прожили добре. Син став таким, яким був до шлюбу. Хоч і став жити окремо, але дзвонив, приходив у гості, завжди допомагав, якщо потрібно.

А потім зустрівся зі своєю другою дружиною. Там все пішло за таким самим сценарієм. Знову перестав з’являтися, дзвонити та викреслив нас зі свого життя.

Коли не стало бабусі, він навіть на похорон не приїхав. Сказав, що не може залишити вагітну дружину, допомогу також не запропонував.

Ми з дочкою залишились удвох. Вона про брата навіть говорити не хотіла, а якщо раптом я щось говорила, то вона просто уникала розмови. Але в очах я бачила ненависть.

Другий шлюб у сина теж закінчився розлученням. Онука я так і не побачила, бо спочатку малюк маленький, потім нехрещений, потім хворіє, а потім вони розлучилися і невістка взагалі забрала дитину до своєї рідні у своє рідне місто.

Син знову прийшов каятися і просити вибачення. Розповідав, що не хотів дома скандалів із вагітною дружиною, сподівався згодом налагодити наші стосунки через онука, але не склалося.

Я знову вибачила, хоча цього разу мені це далося набагато складніше, ніж першого. Образа з серця нікуди не поділася, особливо якщо згадати, що він навіть із бабусею не приїхав попрощатися.

Зараз у сина третій шлюб, знову він почав пропадати, хоч клявся, що більше на ці граблі не наступить. Знову на мене немає часу, а мої дзвінки дратують.

Дочка сказала, що якщо після розлучення я ще раз пробачу синові, вона перестане зі мною спілкуватися. Каже, втомилася бачити, як я себе зводжу і рву душу через нього.

А я й сама зрозуміла, що втомилася прощати. Помилитись можна один раз, а він вже втретє робить все те саме. У мене серце не кам’яне, я не можу.

Написала синові, що у разі розлучення до мене може не приходити, не пущу, не пробачу, не прийму. Втретє відмовляється від сім’ї, отже, не так йому ця сім’я і потрібна.