– Синку, повір матері, якщо жінка зникла без пояснення причин, значить, вона не бачить сенсу з тобою говорити. Розлюбила вона тебе, і ти теж забудь її. На вихідні ми з батьком на дачу збираємось, якщо хочеш, можемо запросити Петренків з донькою. Поспілкуєшся, а там самі вирішите, що вам робити далі. Ех, якби він тільки знав, до чого приведе ця зустріч… Вероніка була не з боязких, вона швидко взялася за Миколу

Микола зайшов у свою нову квартиру, яка ще пахла свіжим ремонтом, і посміхнувся. Нарешті він це зробив! Тепер ніхто не зможе діставати його і вказувати, як йому правильно жити!

Однак, незважаючи на радість, усмішка швидко зникла з обличчя чоловіка і змінилася сумом…

Микола місяць тому переїхав у це невелике містечко, і його одразу, як хорошого фахівця, прийняли у місцеву лікарню.

Незважаючи на свою молодість, лікар він був хороший, а от у людях так розбиратися й не навчився…

Приготувавши легку вечерю і зручніше влаштувавшись на кухонному дивані, Микола намагався відволіктися від сумних спогадів.

Стільки всього йому довелося перенести за ці вісім років – і зникнення його коханої, і одруження з нелюбою жінкою.

А вінцем всього цього стала зрада колишньої дружини. Так, даремно він послухався матір і одружився з Веронікою…

– Стерпиться, злюбиться, зате дівчина з хорошої родини і нашого кола, а не те, що було в тебе до цього, – казала йому мати.

– Мамо, я Катю люблю!

– Ну і де твоя Катя? Мабуть з черговим горе-коханцем поїхала?

– Катя не така! Я знаю, з нею щось трапилося, вона не могла мене отак кинути і зникнути!

– Синку, повір матері, якщо жінка зникла без пояснення причин, значить, вона не бачить сенсу з тобою говорити. Розлюбила вона тебе, і ти теж забудь її. На вихідні ми з батьком на дачу збираємось, якщо хочеш, можемо запросити Петренків з донькою. Поспілкуєшся, а там самі вирішите, що вам робити далі.

Ех, якби він тільки знав, до чого приведе ця зустріч… Вероніка була не з боязких, вона швидко взялася за Миколу. То їй стало жарко, і вона захотіла поплавати на річці, то їй не спалося, і Микола мав з нею допізна просидіти в альтанці. І все це неодмінно супроводжувалося фотографуванням для соцмереж.

– Вероніка, пізно вже…

– Який ти нудний! Я перед тобою і так, і сяк… Невже я тобі зовсім не подобаюся?

– Ти дуже гарна, але…

– Але?

Дівчина скочила, і Микола вже подумав, що вона образилася і зараз побіжить до хати, але ні. Вероніка підскочила до нього, обійняла його, ніжно поцілувала. Далі все було, як у тумані, а наступного ранку Вероніка ходила по їхній дачі з таким переможним виглядом, ніби вона зірвала великий куш.

– Сину, я рада, що у вас все вийшло. Вероніка дуже хороша дівчина.

– Вийшло? Звідки такі новини? І звідки ти знаєш, що вона хороша?

– Від мого погляду нічого не сховається, та й учора в альтанці було так галасливо, що, мабуть, про вас знаємо не лише ми, а й сусіди. Сподіваюся тепер ти розумієш, що як порядний чоловік просто зобов’язаний…

– Одружитися?! Мамо, ти що?! Ти в якому столітті живеш?! Вона в мене не перша, я в неї не перший… Зрештою, ми не любимо один одного.

– Стерпиться-злюбиться, синку. Ти думаєш, я по коханню заміж виходила? Ні. Я вийшла за твого батька, бо настав час, бо батьки порадили його, як найкращу кандидатуру. Ти не повіриш, я за весь цей час жодного разу не пошкодувала, що одружилася з ним. Батьки знають, що кажуть, довірся матері. А про Катю забудь. Я не кажу, що вона погана або ще щось, просто не любить вона тебе.

– Звідки ти знаєш?

– Поміркуй сам, де вона? Чому зникла, нічого не сказавши?

– Вона мені дзвонила, казала, що хоче мені сказати щось дуже важливе.

– Ось! Мабуть, хотіла, але передумала. Може, закохалася в когось і хотіла тобі розповісти, але потім просто не захотіла засмучувати. У будь якому випадку ваші дороги розійшлися, відпусти її і займися своїм життям.

Микола так і зробив, і через пів року одружився з Веронікою.

Його батьки подарували їм на весілля велику квартиру, а її батьки круїз на медовий місяць.

Жили вони добре, не сварилися, але не було в їхніх стосунках того тепла, яке було у Миколи з Катериною.

Він намагався весь свій вільний час проводити з дружиною, намагався покохати її, але всі його старання були марні.

Вероніку здавалося, зовсім не цікавило сімейне життя, вона могла проспати до обіду, і навіть не спромогтися приготувати чоловікові сніданок, вдома постійно був бардак, а вона сама часто допізна пропадала зі своїми подружками.

Микола навіть найняв хатню робітницю, але та не пропрацювавши й місяця, звільнилася.

Хатні робітниці змінювалися одна за одною, а Вероніка поводилася так, ніби вона вільна дівчина. Вона могла не прийти ночувати, пославшись на те, що вона подруга, яку кинув хлопець.

Іноді Вероніка приїжджала посеред ночі весела, бо «була на дівич-вечорі кращої подруги».

Микола розумів, що їхній шлюб давно дав тріщину, але він як порядний чоловік просто не хотів засмучи.

Він дуже привʼязався до хлопчика, купив йому новий одяг та взуття, іграшки, книги, загалом балував його так, ніби Павлик був його рідним сином.

Павлик теж дуже прив’язався до Миколи, він все частіше й частіше ставив йому те саме запитання:

– Дядько Миколо, а коли мама видужає, ти знову віддаси мене?

– Павлику, ти маєш жити з мамою. Ти ж маму любиш?

– Люблю. Я її чоловіка не люблю… Він недобрий…

Миколі було шкода хлопчика, але що він міг вдіяти? Не міг же він забрати його в рідної матері, і не наполягатиме ж на тому, щоб Катя розлучилася з чоловіком.

Микола йшов у роздумах додому. З одного боку він був радий – Катя видужає, а з іншого… Потрібно багато грошей на процедури, фонд, звісно, пообіцяв допомогти, але…

…– Синку, ти де? – подзвонила Миколі мати. – Ми з батьком приїхали, а там якийсь хлопчик не відкриває нам двері!

– Мамо, я вже близько! – відповів Микола.

– Ось, ще й батьки приїхали, – подумав він. – Так недоречно. Напевно, знову вчитимуть мене життю… А дізнавшись про те, що Павлик син Каті, мама напевно прочитає мені лекцію про те, що життя мене так нічого й не навчило…

– Мамо, тату, у мене для вас сюрприз! Проходьте! Це Павлик…

– Павлик? Господи! Як він… Що це… Миколо, ти мене розігруєш? Але як так?

– Мамо, я тебе не розумію, щось не так? Ти так побіліла…

– Миколо, звідки у тебе цей хлопчик? – ахнула жінка.

– Його мамі потрібні дорогі процедури, вона зараз лежить на обстеженні, а Павлик поки що живе в мене. Там така історія з його вітчимом, що…

– Чий він син?

– Каті…

– Господи! Що я наробила! Господи!

– Мамо, що трапилося? Поясни мені нарешті!

– А ти не розумієш? Невже ти не бачиш, як Павлик схожий на тебе? Правду кажуть, від долі не втекти, твоє буде з тобою, а чуже…

– Мамо…

– Я знаю, я винна… Але я сама всю цю кашу заварила, сама й вирішу цю проблему…

– Спершу поясни мені, бо я щось нічого не розумію!

– Багато років тому я зустріла Катю біля аптеки, вона купувала тести. Потім мені зателефонувала подруга, яка працювала у нашій лікарні, порадувала, що мій син незабаром стане батьком.

Я, звичайно, цього допустити не могла, не вистачало, щоб мій син зв’язався з простачкою. У нас із батьком на тебе були зовсім інші плани.

А потім я йшла дорогою, і почула, як вона щебече з тобою по телефону, обіцяла ввечері сюрприз зробити.

Ну, я й висловила їй все, що про неї думаю. Я їй сказала, що якщо ти дізнаєшся про дитину, то я їй влаштую веселе життя.

Потім дала їй у руки гроші і сказала, щоб до вечора вона поїхала з нашого міста і життя назавжди…

– Мамо, ти розумієш, що ти наробила?!

– Розумію, синку! Пробач мені, недолугу! Я хотіла, як краще…

– Каті нелегко довелося, вона дуже слаба. Її нинішній чоловік дуже свариться, мені здається йому все одно, де вони і що з ними. Я думаю взяти кредит…

– Не треба брати кредит. Ми все оплатимо. Так мені буде спокійніше, бо я й піти в кращий світ з чистою совістю не зможу…

– Мамо, про що ти говориш? Ти молода, здорова жінка!

– Недовго мені залишилося, проґавила я свій час… Не більше пів року мені дають. Ось приїхала до тебе, щоб покаятися перед тобою і, як виявилося, вчасно. Тепер головне, щоб Катя мені пробачила…

…Кат зробили всі необхідні процедури. Після цього вона подала на розлучення і тепер готується до весілля з Миколою.

Зінаїду Григорівну – матір Миколи вона пробачила, ну такою вона була людиною, не могла довго зла тримати, тим більше, що її Бог і так уже покарав…

А Зінаїда Григорівна насолоджувалася останніми днями, що їй відміряв Бог, і благала його тільки про одне – щоб якнайбільше часу провести з сім’єю і надолужити втрачене, ставши люблячою бабусею й хорошою свекрухою…