– Сину, у тебе все гаразд із головою? Ангеліна, як тінь отця Гамлета, ви з хліба на воду перебиваєтеся! Яке свято? Я тортик спечу, посидимо, чай поп’ємо і все

– Сонечко, я тут список накидав. Значить, дивись: я, ти, Микита, мама з татом, Костя із Лєнкою, Льошка, Серьога, Дімон. Не знаю, звати Макса чи ні?

– Чи краще батьків викреслити, а то зіпсують усі веселощі своїми похмурими фізіономіями. Блін, образяться ж. Як ти вважаєш, як краще?

Його дружина саме намагалася погодувати сина. Прикорм йшов важко, малюк завжди плювався, розмазуючи корисні овочі по всьому обличчю.

Ще вона не спала до ладу другу добу, бо в нього різалися зуби. Слова чоловіка до неї доходили важко, її тіло рухалося на автоматі, а мозок уже відключився.

– Ти зараз про що? У нас до зарплати жодної гривні не залишилося!

Ігор скривився, його обличчя виражало крайній ступінь роздратування:

– Гроші, гроші! Усі не мають грошей, усі ж живуть якось! Що мені тепер, день народження скасувати? Ювілей таки!

– Двадцять п’ять – просто число, – вона навіть не дивилася на нього, бо була зайнята дитиною. – У нас на карті лишилося дві тисячі двісті гривень. А ти, я так розумію, вирішив гуляти на повну котушку?

– Я позичу, – він махнув рукою. – Віддам із зарплатні. Чого ти одразу шипиш?

– Як у тебе все просто! Позичиш – віддаси. А потім місяць сидітимемо на гречці! Агов, може, ти хоч трохи подорослішаєш?

Ігор примружив очі. Його дратувало, що дружині абсолютно байдуже на його свято. Це вона має метушитися, готувати, складати список гостей. Сама нічого не робить, ще й ображається!

– Слухай, я втомився! На роботі орю, повертаюся додому, а тут ти вічно похмура, втомлена. Ні поговорити з тобою, ні погуляти.

– Тільки й розмов про дитину! Микита репетує постійно, як різаний. Я розумію, тобі важко. Але я теж людина. Я хочу раз на рік відпочити! Раз на рік!

Ангеліна відірвалася від годування дитини та зі злістю у погляді вимовила:

– Ми вже збиралися на Новий рік! Нагадати? Ти нажерся до нестями й заснув. А я з немовлям випроводжала гостей, а потім все прибирала.

– Слухай, було й було! Зараз все буде добре.

– Добре? Ти покликав гостей в нашу квартиру. Агов, у нас однушка! Нікого не бентежить маленька дитина?

Ігор відвернувся і надув губи, як маленький хлопчик. Вона, вирішивши, що перегнула, засмучено спробувала йому пояснити:

– Не гнівайся. Я не проти твоїх друзів. Я проти того, що ти просто поставив перед фактом. Я повинна готувати, прибирати, посміхатися твоїм гостям.

– Вибач, але я не можу і не хочу! Ти хоч подумав, що Микита може зіпсувати тобі свято? У нього котрий день температура, зуби. Твої друзі зовсім нічого не розуміють?

– Знаєш що – не хочеш, не треба! Але зіпсувати собі свято я не дозволю!

Хмикнувши, вона зайнялася своїми справами. Начебто вона має за мету зіпсувати свято. Чоловік надувся і перестав із нею розмовляти. Вона навіть не надала цьому значення. Не до нього.

За кілька днів до неї в гості приїхала свекруха. Побачивши невістку, що ледве стоїть на ногах, заголосила:

– Ой, чого ти не сказала, що все так погано? Іди, відпочинь, я онуком займусь. До речі, що вирішили щодо дня народження Ігоря?

– Хоче тут святкувати. Якщо що, вас у списку гостей немає, – моментально злила вона інформацію матері чоловіка. У того відразу змінилося обличчя, очі забігали.

– Мамо, я хотів тебе покликати, якщо що.

– Куди? Сюди?

Його мама оглянула критичним поглядом крихітну орендовану квартиру і з подивом підійняла брови:

– Сину, у тебе все гаразд із головою? Ангеліна, як тінь отця Гамлета, ви з хліба на воду перебиваєтеся! Яке свято? Я тортик спечу, посидимо, чай поп’ємо і все.

– Мамо! – Ігор від обурення округлив очі. – Ну, ти даєш! Ти завжди на її боці! Що, мені взагалі нічого не можна? Тортик? І о дев’ятій спати?

– Так, – жінка взяла на руки онука і почала його заколисувати. – Ти забув, що у тебе дитина маленька? Все, забудь про своє веселе життя! Ти що думав, що з його появою нічого не зміниться?

– Неси відповідальність, а не гостей скликайте. Гуляти треба було до! І дружину пошкодуй, вона і так крутиться, як муха в окропі. Гроші кишеню тиснуть?

Ангеліна слухала, не втручаючись. Ігор кілька секунд свердлив поглядом матір, потім перевів його на дружину.

– Дуже добре, – сказав він здавленим голосом. – Просто чудово. Змовилися, значить, за моєю спиною. Я, значить, ніхто, і кликати мене ніяк. Тортик мені та на добраніч, малюки? Гаразд!

Ангеліна вирішила, що конфлікт вичерпано. До свого свята її чоловік мовчав, більше не порушуючи цієї теми.

Вона приготувала йому подарунок, примудрилася і зробила романтичну вечерю. Тільки от чоловік із роботи додому не прийшов.

Нічого не розуміючи, вона чекала на нього до дев’ятої вечора. Зателефонувала, але у відповідь йшли довгі гудки. Нічого не розуміючи, знову набрала. Довгі гудки. За годину «абонент тимчасово недоступний».

Об одинадцятій вечора вона зателефонувала його батькам. Його мама здивувалася тому, що син не вдома.

– Слухай, може, щось трапилося? Господи, де його чорти носять? Їй богу щось сталося! Ти, головне, не хвилюйся. Я зараз Сергію скажу, він його пошукає.

О дванадцятій ночі вона вже знала, де її чоловік. Його друзі радісно викладали історії з клубу, де іменинник запалював, обливаючись ігристим та весело запихаючи гроші в трусики дівкам, що танцюють на стійці.

Дивлячись на все це вона просто завмерла в збентеженні. У них іноді не було грошей дитині на памперси, а тепер її чоловік так поводиться?

Плюнув на родину й відривається? Вона скинула відео його матері, відключила телефон та спробувала заснути. Тільки ось сон не йшов.

Від образи їй було важко дихати, думати. У голові миготіли спогади. Їхнє знайомство, побачення, весілля. Її округлий животик, її радість.

Їй здавалося, що у них все життя попереду, вони постаріють разом. Але ні, він вирішив інакше. Виявилося, відсвяткувати день народження з друзями йому було важливішим, ніж просто провести цей день із дружиною та сином.

Значить, нічого шкодувати. Треба рвати по-живому. Не вона зруйнувала цей шлюб, але від цього було не легше.

О дев’ятій годині ранку вхідні двері відчинилися. Ангеліна якраз пакувала свої речі, тому з подивом визирнула в коридор. На порозі стояв свекор, тримаючи під руку Ігоря.

Вигляд у того був страшний: на переніссі темнів пластир, обидва ока запливли, ніс розпух. Він мовчав, опустивши погляд на підлогу.

– Ось, отримуйте свій скарб із доставкою додому, – Сергій Миколайович похмуро кивнув. – Доброго ранку.

– Навіщо він мені, – нічого не розуміючи, сказала Ангеліна. – Я йду від нього, подаю на розлучення.

– Пробач мені, – раптом прохрипів її чоловік. – Я все зрозумів! Вибач! Я ніколи більше так не буду. Обіцяю.

Ангеліна відвернулася і пішла до спальні, де від гучної розмови заплакав син. Взяла малюка на руки, потім повернулася в коридор, де всі ніби завмерли. Ігор так само стояв біля порога, не наважуючись роздягнутися.

Свекруха м’ялася, мовчала, а потім раптом промовила:

– Ангеліно, не рубай з плеча! Молодий та недолугий. Зірвався, збожеволів. Повір, більше не повториться. Дай йому шанс.

– Ні, – спокійно сказала вона, хитаючи сина і намагаючись зрозуміти, що буде далі. Ішли б вони всі, – у неї взагалі переїзд і горе.

Ігор якось дивно схлипнув і заголосив:

– Я все зрозумів! Не йди тільки! Дай лише шанс.

Сергій Миколайович важко зітхнув.

– Ангеліно, я розумію, що ти зараз дуже зла і маєш на це право. Не рубай із плеча. Дай йому останній шанс заради сина. Ще один косяк і тобі ніхто слова не скаже, якщо ти підеш.

Ангеліна перевела погляд з одного обличчя на інше: свекруха, зі сльозами в очах, насуплений свекор, понівечений, як собака, чоловік.

– Добре. Останній шанс. Але якщо ще раз таке повториться, тобі ніхто не допоможе. Я зберу речі та піду того ж дня.

– Не буде більше! – палко запевнила її свекруха. – Жодного «ще раз»! Правда, Ігорю?

– Правда, – відводячи винний погляд, повторив він.

Пройшло десять років. Ігор дотримався своєї обіцянки й такого більше не повторювалося. Життя налагодилося. Вони згодом узяли квартиру в іпотеку, купили машину.

Потім вона народ ила ще доньку. Чоловік допомагав їй у всьому, десь зникли його численні друзі. Іноді вона думала, що ж там сталося того вечора у клубі, що він так кардинально змінив своє життя.

У кожному разі, дякувати Богові, що все закінчилося саме так, і що вона не рубала з плеча…

Дякую Вам, шановні читачі, за ваші слушні коментарі та вподобайки! Читайте із задоволенням!