– Сину, я не лізтиму у ваше життя. Нічого тобі про твій вибір не скажу, крім одного – це не та людина. І не тому, що вона сільська. Я сама сільська. Просто їй багато треба, і одразу все. Намучуєшся ти з нею. Молода вона зовсім…

– Сину, я не лізтиму у ваше життя. Нічого тобі про твій вибір не скажу, крім одного – це не та людина. І не тому, що вона сільська. Я сама сільська. Просто їй багато треба, і одразу все. Намучуєшся ти з нею. Молода вона зовсім.

– Мамо, не лізь!

– Я тобі говорю це один раз, більше не нагадаю. Але й ти не сподівайся на мою допомогу. Прийдете в гості – прийму, але на більше не розраховувайте. І не скаржся. Це твій вибір. Ти не мамин синок, ти чоловік. Ти старший за неї, може й вийде щось у вас.

***

Ніна одразу зрозуміла, що наречена сина себе ще покаже. Сільська вона чи ні, стало ясно після знайомства з її батьками.

Вона їх соромилася, постійно смикала, просила просто помовчати, щоб не ганьбитися. А вони нічого такого не говорили, розповідали про своє життя, переживали за дочку.

Весілля було за мірками нареченої скромне, Ніна ж вважала його цілком нормальним. Не було голубів, не було лімузина, але не у всіх це буває. Дмитро сам заробив гроші на все, наречена не додала, а її батьки допомогли лише продуктами.

– Твоя мама могла б вкластися! – Невдоволено сказала наречена прямо на весіллі. – Мені соромно перед подругами. Фотографа немає, фотографій нормальних не буде. У Юльки два весілля було, і все на них було. А пам’ять яка!

Дмитро промовчав. Не може він усе сплатити, а матір напружувати не звик. Побурчить Світлана і перестане, звикне.

Жити стали окремо, у Дмитра була  однокімнатна квартира, батько віддав у рахунок боргу за аліментами. Буває й таке. Як же Світлані це не сподобалося.

– Одна кімната? Ти що? Ось у Машки батьки чоловіка трикімнатну їм купили. Купуй! Я не хочу жити в тісноті, соромно покликати гостей. У Оленки однушку продали заради дітей. У Таньки…

– Все. Досить перераховувати все місто!

Дмитро і сам це розумів, із дітьми буде тісно. Із дітьми, а не з гостями. Дмитро працював, гроші збиралися. Швидко не виходило, тому що дружина хотіла модно одягнутися, а ще розваги їй подавай, зустрічі з подругами.

– Слухай, Дімо, навіщо нам квартира! Я все продумала. Ми повинні купити машину. Машина – це статус. А велика квартира є у твоєї матері.

– Дві кімнати, велика кухня, нове планування, не те що наша будка. Їй і в цій буде добре. Змінюватимемося. А потім можна її квартиру продати та купити троячку. Її квартира дорожче вийде.

– Маму не чіпай! Вона сама на квартиру заробила.

– Заробила. Ніхто й не каже, що не заробила. Батьки завжди дітям повинні допомагати. Ось хай допоможе. Даремно я за тебе заміж вийшла, чи що? Нехай думає про щастя сина.

– Самі заробимо.

– Ти ще скажи про рай у курені. Курінь має бути великим і упорядкованим.

– Не все одразу.

– Хочу одразу, тим більше є можливість!

– Можливості немає! Якби ти жила скромніше та не виставлялася перед подругами, то все можна було придбати швидше. Ти всю свою зарплату витрачаєш лише на себе, та ще й мою прихоплюєш.

– А навіщо я виходила заміж? Чоловік мене повинен всім забезпечити. Я повинна жити краще за них.

– Мабуть. Значить зароби на це сама. Твоя Юлька працює, кар’єру будує, Машка сама на себе працює – самозайнята, Ритка бухгалтерію веде через інтернет у дрібних підприємців, крім цього ще й в офісі працює.

– Хто там у тебе ще у подругах? Усі вони в кафе за свої гроші ходять, а ти, вважай, за мої.

– А навіщо ти одружився, якщо платити за мене відмовляєшся?

– Гарне питання. А як би ти жила без мене й взагалі без чоловіка? Із батьками, яких не поважаєш? Хочеш мати все? Хочеш спробувати сама? Одна?

– Я батьків…

– Батьків не обирають. Мене одна мама виховувала, а в тебе двоє. Напевно, твої не чекали такого до себе ставлення від єдиної дочки. Вони й мамі сподобалися.

– Я б хотів з ними спілкуватися, але ти поводиш себе огидно. Ти взагалі їх забула! Ти ще не розумієш. Скоро твої подруги житимуть своїм життям, їм буде начхати твій стан, твої квартири та машини.

***

Світлана мовчала два вечори,  а потім запропонувала з’їздити в село. Вона намагалася. Дуже намагалася. Лише іноді зривалася, переривала батьків і просила мовчати.

– У тебе виходить. Ти навіть здивувала їх, – сказав Дмитро дружині, коли вони приїхали додому.

– А ти знаєш, стало якось легше. Я навіть не уявляла такого. І тато посміхнувся,  скривджено не дивився.

– Думка найближчих про тебе набагато важливіша, а те, що думають подруги, тебе хвилювати не повинно.

– Я подумаю.

Час минав. Марія була при надії, Юля переїхала, Рита розлучилася. Рита розлучилася! Та, яка їх усьому вчила. У якої була велика квартира і яка залишилася при розлученні без неї.

Та, яка працювала ще й в інтернеті, а насправді просто грала там. Говорити можна, що завгодно. Зовнішній блиск, багатство, і порожнеча насправді.

Світлана теж чекала на малюка. Відносини з батьками стали ще ближчими. Батько посміхався дочці, теща дякувала зятю. Ніна теж побачила зміни у невістці.

– Подорослішала, – сказала мати Дмитру. – Беру свої слова назад. У мене незабаром онук буде. Звичайно я допомагатиму. Правильний вибір, синку.

***

З появою сина все ще більше змінилося. Світлана вирішила здобути вищу освіту поки сидить у декреті. Отримала, батьки допомагали з дитиною. Мати Дмитра теж допомагала.

Наразі Дмитро та Світлана збираються оформлювати іпотеку на велику квартиру. Працюють разом, всього  досягають теж разом. Життя продовжується без недолугих подруг, зате в щасливій родині, – і це головне…

А ви що скажете з цього приводу?