– Сюрприз чекав на Людмилу, коли вона відчинила шафу…

– Людочко, пусти мене на пару днів, мені зовсім нікуди йти! – плакала Наташа, її троюрідна сестра із Сум.

Люда розгублено дивилася на Наташу, яку бачила востаннє років шість тому, коли приїжджали на її весілля.

Люда знала, що з чоловіком Наташа живе не дуже добре і має п’ятирічну доньку. І ось вона одна стоїть на порозі її квартири, вся заплакана.

– Звичайно, Наталко, заходь! – пропустила її Люда. – Що сталося? Ти як у Полтаві опинилася?

– Я пішла від Бориса, – схлипнула Наталка.

– Одна? – здивувалася Люда. – А донька?

– Донька з ним, – крізь сльози відповіла Наталка. – Він мені її не віддає.

Побачивши здивований погляд Людмили, вона пояснила:

– Він почав підіймати на мене руку, позбавив усіх грошей, а дочку відвіз до свекрухи! Я пару днів у тебе побуду, а потім поїду.

– Куди? – Запитала Люда.

Сказати, що вона була здивована, нічого не сказати. Їй взагалі багато було незрозуміло в цій історії, але Наталка не горіла бажанням все розповідати, а настирливо розпитувати було не зручно.

– Я ще точно не знаю, – і Наталя всім своїм виглядом дала зрозуміти, що говорити зараз на цю тему вона не хоче.

Кілька днів якось плавно перейшли у кілька тижнів. Потихеньку Наталка почала вибішувати Люду. Вона цілими днями лежала на дивані й дивилася телевізор.

Брала без дозволу речі Люди, але ніколи не прибирала їх на місце. Посуд вона теж за собою ніколи не мила.

Приїхавши з роботи, їй доводилося ще й прибирати за гостею.

Спочатку Люді було не зручно їй робити зауваження, вона мовчки прибирала і мила за нею. Потім Люда стала делікатно натякати Наталці, що будинок потрібно утримувати в чистоті, та прибирати за собою.

Вкотре, коли Люда прийшла з роботи, вдома її знову зустрів бардак і Наташа, що лежала на дивані.

– Наташ, ну знову гора посуду, – з докором сказала їй Люда.

– Людо, у мене і так стрес, – з образою відповіла Наталка, – у мене життя зламалося, а ти тут зі своїм посудом!

– А мої джинси з футболкою чому на стільці лежать? – знову спитала Люда.

– Я гуляти ходила, – відповіла Наташа. – Мені ж треба було якось розвіятися. У мене й так стрес.

– Наташо, ти взагалі що збираєшся далі робити? – стомлено спитала її Люда. – Як жити, чим займатися? У тебе є хоч якісь плани?

– Я поки що не вирішила, – відповіла їй Наталка, встаючи з дивана. – А я тобі що, набридла вже? Мені надвір піти жити?

– Я тебе не жену надвір, – розгублено відповіла Люда. – Я просто прошу дотримуватися порядку у квартирі.

– До речі, тобі ця квартира від прабабусі дісталася, а вона і моя прабабуся теж! – З викликом сказала Наталя. – По суті, я приїхала до родового гнізда!

– Яке родове гніздо? – обурилася Люда. – Цю квартиру отримувала ще моя бабуся, коли працювала на будівництві. А прабабусину квартиру продали ще за життя прабабусі.

– І гроші порівну поділили між собою наші бабусі. Ось тільки твоя бабуся відмовилася за своєю мамою доглядати, а моя бабуся її до себе забрала. Тож ти до цієї квартири ніякого відношення не маєш.

– Все зрозуміло, – крізь зуби сказала Наталка, – ми для вас біднота провінційна.

– Я цього не казала, – відповіла Люда. – І взагалі, ти просилася лише на пару днів до мене. Може тобі зайнятися справою та подумати, як доньку повернути?

– А навіщо? – Здивовано запитала Наталка. – Вона не з чужими людьми. Їй там добре.

– Ось воно, значить, як, – похитала головою Люда. Вона все більше розчаровувалась у своїй троюрідній сестрі.

– Не хвилюйся, я завтра з’їду, відпочинеш від мене, – посміхнулася Наталка. – Я вирішила в Суми повернутися, тут нема чого ловити – це місто не для мене. Злі ви тут усі.

Вранці Люда відвезла Наталку на вокзал. Дала їй грошей на дорогу, купила квиток, їжу та подарунки для її доньки. Посадивши її на потяг, Люда поїхала на роботу і додому повернулася лише ввечері.

Сюрприз на неї чекав, коли вона відчинила шафу. Сукні були порізані, туфлі подряпані, а шуба вимазана клеєм.

А потім Люда виявила, що частина косметики була зіпсована, зникли її улюблені парфуми та гроші. Добре, що вдома була невелика сума.

Схопившись за голову, Люда розплакалася. Вона не могла зрозуміти, за що Наталя з нею так вчинила. Вона зателефонувала мамі й розповіла про те, що сталося. На що мама їй сказала:

– Ось тому в неї в житті нічого не ладиться, що вона лінива, невдячна і вважає, що всі їй винні! На жаль, у неї й мама така сама.

Все вигадати намагалася, та втрачала більше. А ти не переймайся і скажи: “дякую, Господи, що так узяв”. Ти не збіднієш від цього, а їй це користь все одно не принесе!

І справді, користі від цього Наташа не отримала. У потягу вона познайомилася з веселим хлопцем, з яким бенкетувала половину шляху. А потім він її обікрав.

Чоловік і на поріг її не пустив через те, що поїхала з дому. І Наталці довелося повертатись до матері. Вона все втратила через свою недолугість, тільки розуму їй не вистачило цього зрозуміти…

Ставте вподобайки. Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу?