– Та пішли ви кудись якомога далі зі своїми ворожіннями! – випалила вона, відмахнувшись рукою, як від настирливої ​​мухи. – Ідіть, людей лякаєте, гроші виманюєте. У мене все добре, чоловік любить мене, і ніяких зрад немає! Але… щось було не так

Юля стояла на галасливому ринку, вибираючи свіжі яблука, коли до неї несподівано підійшла жінка у яскравій хустці, з важкими золотими сережками та поглядом, що ніби пронизував наскрізь.

Циганка. Вона простягла долоню, прикрашену безліччю каблучок, і тихо, але впевнено промовила:

– Дай ручку, красуне, погадаю. Бачу я, що твоє серце неспокійне. Чоловік у тебе… ой, не вірний він тобі. Зраджує, люба, вже давно. З молодою, красивою. Бережись, бо втратиш усе.

Юля завмерла на мить, дивлячись на цю незнайомку. Потім розсміялася – різко, нервово, відганяючи дивне відчуття, що раптом кольнуло в грудях.

– Та пішли ви кудись якомога далі зі своїми ворожіннями! – випалила вона, відмахнувшись рукою, як від настирливої ​​мухи.

– Ідіть, людей лякаєте, гроші виманюєте. У мене все добре, чоловік любить мене, і ніяких зрад немає!

Циганка тільки посміхнулася куточком рота, знизала плечима і відійшла, бурмочучи щось собі під ніс. Юля труснула головою, намагаючись струсити неприємний осад.

– Маячня все це, забобони, – подумала вона, розплачуючись за фрукти. Вдома на неї чекав Сергій – чоловік ось уже вісім років, надійний, дбайливий, з яким вони разом будували життя.

Будинок, робота, плани на відпустку – все було стабільно, передбачувано. Навіщо слухати якусь вуличну ворожку?

Але слова циганки засіли в голові, як скалка. Увечері, коли Сергій повернувся з роботи, Юля мимоволі придивилась до нього.

Він поцілував її в щоку, як завжди, спитав, як минув день, допоміг накрити на стіл. Все начебто нормально. Але… щось було не так.

Він здавався трохи більш стомленим, ніж зазвичай, і погляд його іноді вислизав у бік, коли вона розповідала про ринок.

– А ти не зустрів сьогодні когось цікавого? – Жартівливо запитала Юля, наливаючи чай.

Сергій усміхнувся, але якось неуважно.

– Та ні, звичайний день. Зустрічі, звіти… Нічого особливого.

Вона кивнула, але всередині щось ворухнулося. “Параноя”, – обсмикнула себе Юля. І все ж таки ввечері, лежачи в ліжку, вона не могла заснути.

Згадувала їхнє життя: як познайомилися в інституті, як він залицявся, – квіти, зізнання. Сергій завжди був вірним – принаймні вона в це вірила. Чи… ні?

Наступного дня дива продовжилися. Сергій раніше їхав на роботу і пізніше повертався. Раніше він завжди дзвонив в обід, питав, що приготувати на вечерю.

Тепер – тиша. Телефон його іноді вібрував у кишені, і він швидко відходив в іншу кімнату, щоб відповісти.

– Хто дзвонив? – спитала Юля одного вечора, намагаючись говорити спокійно.

– Колега з роботи, – відповів він, не зводячи очей з телефону. – Проблеми із проєктом.

Вона не стала наполягати, але помітила, як він стер історію дзвінків. “Збіг”, – подумала вона. Але насіння сумніву вже проросло.

Минув тиждень. Юля намагалася ігнорувати це, зайняти себе справами: прибиранням, приготуванням, зустрічами з подругами. Але подруги, ніби вступивши в змову, почали натякати.

– Юль, а Сергій як? Так само романтик? – Запитала Маша за кавою.

– Та нормально, – відповіла Юля, помішуючи ложкою.

– А то дивися, чоловіки у нашому віці… іноді заглядаються на молодих. У моєї сестри так було.

Юля посміхнулася крізь силу.

– У нас все добре.

Але всередині кипіло. Увечері вона знову помітила: Сергій прийшов із роботи з новим парфумом – легким, свіжим, не тим, що вона йому дарувала.

– Новий одеколон? – спитала вона.

– Так, колега Віктор подарував на день народження… забув сказати.

Юля не пам’ятала такого, і чому подарунок саме одеколон?

Вночі вона не спала. Згадувала слова циганки: “З молодою, з вродливою”. Хто вона? З роботи? Сусідка? Чи хтось із минулого?

На вихідних Сергій сказав, що їде на “корпоративний виїзд” – природа, шашлики.

– Без дружин? – Здивувалася Юля.

– Так, суто чоловічий колектив, – усміхнувся він. – Повернуся завтра ввечері.

Вона кивнула, але серце стислося. Коли він поїхав, Юля сіла за комп’ютер та відкрила його сторінку у соціальній мережі. Давно не заходила – навіщо, якщо все добре? Але тепер…

Вона погортала, друзі. Нові особи. Молода дівчина – Ганна, посміхається на аватарці, довге волосся, яскравий макіяж. Додана нещодавно. Коментарі під постами Сергія: “Класне фото!”. “Ти супер!” – Від неї.

Юля завмерла. Серце калатало. “Дружба”, – подумала вона. Але чому він не розповідав?

Цілий день вона ходила, як у тумані. Дзвонила подругам, але не наважувалася зізнатися. Увечері Сергій написав: “Все ок, весело тут”. З фото — він із колегами біля багаття. Але в кадрі майнула чиясь жіноча рука із браслетом.

Наступного дня він повернувся стомлений, але задоволений. Обійняв її, поцілував.

– Сумувала?

– Так, – прошепотіла вона, але в очах стояли сльози.

Дивності наростали. Телефон Сергія тепер завжди був на беззвучному, пароль змінено – вона помітила, коли одного разу взяла його помилково.

Він став частіше “затримуватися на роботі”, приїжджати з подарунками – квіти, цукерки, начебто загладжуючи провину.

Юля не витримала. Якось увечері, коли він прийняв душ і ліг спати, вона тихо взяла його телефон. Серце стукало, як шалене.

Пароль… вона спробувала дату їхнього весілля – не підійшло. День народження – ні. Нарешті, дата народження його мами – відкрилося.

Повідомлення. Чат з “Анна робота”.

– Сумую за тобою, – писала вона.

– Сьогодні було чарівно, – від нього.

– Коли знову побачимось?

– Скоро, обіцяю. Ти неймовірна.

Юля сиділа в темряві, телефон тремтів у руках. Сльози текли по щоках. Все правда. Циганка мала рацію. Чоловік зраджує. З цією Ганною – молодою, вродливою, як і сказала ворожка.

Вона не кричала, не влаштовувала скандалу. Поклала телефон назад, лягла в ліжко, відвернувшись. Вранці вдала, що все нормально. Приготувала сніданок, усміхнулась.

– Доброго ранку, коханий.

Але всередині все кипіло. Вона вирішила розібратися сама. Не влаштовувати істерик – це нижче за її гідність. Почала стежити.

За кілька днів Сергій знову “затримався”. Юля сіла в машину та поїхала за ним. Він не на роботу – у кафе у центрі міста. Сидів за столиком із нею. Ганна – та сама з фото. Сміялися, він тримав її за руку.

Юля припаркувалася навпроти, спостерігала через скло. Біль розривав груди. Як довго це триває? Місяці? Роки?

Вдома вона чекала. Коли він повернувся, з усмішкою, з вибаченнями: “Засиділися зі звітами”.

– Сергію, – тихо сказала вона. – Нам треба поговорити.

Він завмер.

– Що трапилося?

– Я знаю про Ганну.

Мовчання. Його обличчя зблідло.

– Юля… як…

– Не важливо. Скільки це триває?

Він сів, опустив голову.

– Пів року… Пробач. Це було помилкою. Я люблю тебе, правда. Вона… просто спалахнуло. Я закінчу.

Юля дивилася на нього. Чи вірила? Частково. Але довіра розбита.

– Чому? – спитала вона.

– Не знаю. Рутина, вік… Хотів відчути себе молодим. Недолугий.

Вони говорили всю ніч. Він присягався, що порве. Вилучив чат при ній, заблокував номер. Плакав, перепрошував.

Юля вибачила. Або вдала. Але всередині щось зламалося. Стала холоднішою. Стежила за кожним кроком. Він намагався – квіти, поїздки, увага. Але тріщина на серці лишилася.

Минув місяць. Ганна не зникла – дзвонила з невідомих номерів, писала: “Він повернеться до мене”.

Юля відповіла один раз: “Дай нам спокій”.

Скандал спалахнув, коли Ганна прийшла до них додому. Увечері, коли Сергій був на роботі.

– Ти його дружина? – спитала вона зухвало. – Він любить мене, розумієш? Ми створені одне для одного.

Юля стояла у дверях, стискаючи кулаки.

– Іди. Зараз же.

– А то що? Він утомився від тебе, від вашої рутини.

Сусіди почули крики. Ганна пішла, грюкнувши дверима.

Увечері Сергій прийшов, все розповів сам – Ганна дзвонила, погрожувала.

– Я сказав, щоб вона забула мене і що між нами все скінчено.

Але Юля бачила: в його очах щось майнуло. Жаль? Чи бажання?

Вона вирішила поїхати на якийсь час до матері. Зібрала речі.

– Мені треба подумати.

Він благав залишитися.

– Не йди. Я змінюсь.

Але вона поїхала.

У будинку матері Юля плакала ночами. Згадувала циганку. Як посміялася з неї, – а дарма.

Повернулась за тиждень. Сергій чекав: будинок прибраний, вечеря готова.

Вони намагалися щось склеїти. Ходили до психолога. Говорили, говорили.

Але підозри не втекли. Кожен дзвінок – напруга. Кожна затримка – питання.

Якось Юля знайшла в його кишені записку: “Пам’ятаю про тебе. А.”

Вона нічого не сказала. Просто зібрала речі, та тихо пішла. Не до матері – на орендовану квартиру, бо жили вони у службовій і ділити було нічого.

Сергій дзвонив, шукав, просив повернутись. Але вона не могла, бо довіра пішла назавжди.

Циганка мала рацію. Слова її справдилися. Юля сиділа одна ввечері, дивлячись у вікно. Життя змінилося. Біль вщухав повільно.

Але урок залишився. Іноді випадкові слова незнайомців – правда. І краще прислухатися, аніж ігнорувати.

Одного не розумію, – як можна після зради щось склеювати? Маячня!

А ви що скажете з цього приводу? Може продовжуватися щасливий шлюб після зради? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!