– Та що ти там працюєш? Ганчіркою помахала, пил поганяла в офісі, і вдома! – Гаркнув чоловік

Олена прожила з Олегом майже тридцять років. Виховали сина. Жили важко. Олена працювала, все до хати несла. Працювала ким доведеться: підлогу ночами мила, в офісах прибиралася. Аби грошей було більше.

Олег працював у графіку добу через три. Любив сходити у гості, смачно поїсти.

– Олеже, може, ти візьмеш підробіток?

– Олено, коли? Добу попрацював, треба відіспатися. День, щось по хаті зробити. А там знову на добу готуватись.

– Ну, я ж працюю, майже без вихідних.

– Та що ти там працюєш? Ганчіркою помахала, пил поганяла в офісі, і вдома!

Олені це прикро було чути.

– А ти сам поганяй пилюку хоча б удома!

– Це не чоловіча справа пил ганяти!

Син підріс, став мамі допомагати: підлогу мив, воду носив. Ще вони двір у житловому комплексі підрядилися прибирати, та мити під’їзди.

Олега осяяла ідея:

– Олено, давай машину купимо, я таксуватиму?

– На що купимо?

– Кредит візьмемо.

Взяли невеликий кредит. Купили машину із пробігом. Олег став їздити, таксувати. Але в будинку грошей не з’явилося:

– Я на зароблене поїсти собі купив, на бензин витратив. Машина не нова, тому і в ремонт вкладатися доводиться.

Потім прохання пішли:

– Дай грошей на бензин.

– У мене тільки на харчування.

– А як я зароблятиму?

– Ти ж зароблене витрачаєш на бензин! Я з цього жодної гривні не бачу!

Син невдоволено мовчав. Він уже бачив батька з дівчиною. Думав мамі сказати – засмутитися. Але й батька якось треба розсудити.

– Єгоре, ти ж вже офіційно працюєш? – якось запитав Олег.

– Так, з шістнадцяти років оформлений на неповний день.

– Ти татові грошей не підкинеш?

– На що?

– Яка різниця, я ж батько!

– А ти, батьку, мені до навчального року одяг купити не хочеш? Чи все на своїх пасій витрачаєш?

– Ти як із батьком розмовляєш!

– Так і розмовляю, як заслужив! У будинку від тебе користі – три гривні. Що заробив, те й з’їв! А мати горбатиться, все тягне!

Олена вийшла на пенсію, і тут Олег заявив:

– У мене машина зламалася, гроші потрібні.

Олена оформила кредитну картку на себе. Переважно нею користувався Олег. Знімав, назад вносив гроші.

Через рік він заявив:

– Ми розлучаємося. Я вже давно зустрічаюся з іншою. А ти… Подивися на себе. Старшою за свій вік виглядаєш, вся замотана якась! Мені навіть поряд стояти бридко!

– Так я ж увесь час працювала, щоб і тебе утримувати!

– Я тебе про це не просив.

Олег пішов. Вони розлучилися, але карта залишилася в Олега. Олена одразу заблокувала її, але вже колишній чоловік встиг знімати гроші. Вона почала гасити борг. Гасила, гасила, а він усе не зменшувався. Єгор не витримав:

– Мамо, що він каже? Може, поверне гроші?

– Сказав, на тебе оформлена, ти й плати. Сама винна. Забула з усіма цими розлученнями про карту. А він, як пішов, вирішив більше зняти, щоб на мене борг повісити. Я ще зупинити це встигла. Так би взагалі всі зняв.

Єгор попросив знайомого юриста:

– Васю, допоможи зробити позов до суду.

– Не питання. А ти мені автомобіль допоможеш зробити, подивишся?

– Звісно.

– Ну от і чудово. Я зроблю позов, і до суду схожу. А чого машину не ділите?

– Мама не хоче ні бачити його, ні чути. Вона коштує там три гривні. Ми вирішили не ділити. Ну, його.

Олена у суді повторила свої вимоги:

– Я вже виплатила тридцять тисяч гривень. Нехай поверне. І ще сорок тисяч лишилося сплатити. Нехай також поверне. Карта в нього була.

Олег нахабно заявив:

– Вона карту на себе оформила, на себе й витрачала. Нічого я не повинен повертати!

Суд переглянув виписки за рахунком: продукти, комуналка, а останні платежі: заправка, кава на заправці.

– У мене й машини немає, вона в Олега залишилася. А там витрати на машину.

Єгор був викликаний як свідок:

– Так, картка була. Батьки із неї продукти купували, якісь спільні сімейні платежі робили. А потім батько пішов, і останні платежі він тільки на себе витрачав.

Олег приходив до Олени скандалити. Але вона була не одна. Єгор – високий, змужнілий, просто спустив його зі сходів.

– Я на тебе до суду подам! – кричав Олег на Єгора.

– А ми підтвердимо, що ти двері ламав і перший поліз. А потім тікав, і сам упав зі сходів, – вийшла сусідка.

Олег більше не приходив. Невдовзі суд ухвалив рішення: стягнути з Олега тридцять п’ять тисяч гривень. Оскільки вони користувалися картою в шлюбі – витрати ділили навпіл.

Він був злий. З новою дружиною жити спокійно не виходило: вимагала грошей, працювати на дачі. І одразу виганяла, якщо він відмовлявся щось робити.

Це не тиха Олена. Він повернувся б назад. Добре жити зі зручною дружиною та ходити «набік», але хто ж його назад пустить?

Виконавча служба погрожувала накласти арешт на автомобіль: або гроші, або на продаж виставлять. Він його продав сам, погасив борг перед Оленою. Ледве вистачило.

Олена ж погасила кредит перед банком – Єгор допоміг. Раптом вона відчула, що можна спокійно ввечері сидіти вдома, пити чай, їздити на дачу.

Працювати вона звикла, тож догляд за дачним городом їй був на радість. З’явився час на улюблене хобі – в’язання, освоїла візерунчасті скатерті.

Навіть продавати їх почала. Хочеться написати, що помолодшала, і почала виглядати, як дівчинка. Але ж ні! Виглядала так само.

Тільки відпочила, налагодився тиск та нормалізувався сон, бо ніхто мізки не виїдав, – сама собі господиня…

Дякую Вам, шановні читачі, за ваші слушні коментарі, та вподобайки!