– Та від тебе вже старістю несе за кілометр! – Видав чоловік, якого Іра вважала найближчою людиною

– Іро, привіт… Давай сьогодні зустрінемося, треба поговорити, – Світлана подзвонила подрузі о дев’ятій вечора, чим здивувала її.

– Сьогодні? У вівторок? Завтра на роботу, а вже пізно… Та й щось нежить у мене на тлі цієї осінньої вогкості.

– Збирайся, я заїду за двадцять хвилин.

– Щось сталося?

– Так… Вгадай, хто приходив до мене на психотерапевтичний сеанс…

– Хто? Ваня?

– Ні, твій син не ходить до мене, бог з тобою. У нього замість психолога груша у тренажерному залі, – засміялася Світлана.

– А хто?! Невже Петя? Ні… – здригнулася Іра. Коханий здавався їй цілком нормальним та здоровим.

– Глибше копай. Не Петя, а… Гаразд. Скажу. Твій колишній чоловік, Валерій. Той, через якого ти ходила до мене на терапію п’ять років. Загалом, збирайся і виходь на паркування. Зараз приїду, розповім.

Іра витріщила очі й навіть подумала, що подруга жартує. Її колишній чоловік,  Валерій Семенович, ніколи в житті не пішов би до психолога. Чи … Що ж змусило його так вчинити?

Нежить і втома швидко зникли, Іра натягла водолазку та джинси й, прихопивши гаманець, пішла в під’їзд чекати на Світлану.

Кілька років тому…

– Ти що, навіть не скажеш нічого на своє виправдання?! – спитала Іра, побачивши в телефоні чоловіка відверті фотографії молодої особи із закликом приїхати до неї просто зараз.

– А що я маю тобі сказати? Що в тебе в п’ятдесят років уже немає такої свіжості та краси? Що в тебе в’яла шкіра?

Іра подивилася на чоловіка з жахом. Вона чекала чого завгодно: вибачень, відмазок, типу “біс поплутав, або це взагалі не моє, переплутала номер якась швабра…” Але Валера відразу ж зізнався, що завів молоду насолоду.

– Це нормально, Іро, що чоловік у самому розквіті років захоче знайти дівчину собі до пари.

– Чому ти не розлучився зі мною! Чому приніс додому цей бруд?! – Видавила Іра, не знайшовши інших слів.

– Ой, повір мені, Лизо, “чистіше” тебе буде. Вона ходить у салони, приймає ванни з пелюстками троянди, миється двічі на день, а ти? Та від тебе вже старістю несе за кілометр! – видав чоловік, якого Іра вважала найближчою людиною.

Не контролюючи себе, Іра схопила зі столу мокру ганчірку і з усього маху оперіщила Валеру, продовжуючи хльостати його, поки він не вирвав ганчірку з її рук і не струснув її.

– Заспокойся. Тримай себе в руках! Потрібно вміти приймати поразку з гідністю та давати дорогу молодим.

Іра подивилася на чоловіка, в обличчя якого так хотілося плюнути й, піднявши вище голову, пішла.

Вона знала, що квартира, куплена у шлюбі, буде поділена, що все нажите доведеться продавати та ділити. І Валера не став виявляти милосердя.

– Іро, привіт… Давай сьогодні зустрінемося, треба поговорити, – Світлана подзвонила подрузі о дев’ятій вечора, чим здивувала її.

– Сьогодні? У вівторок? Завтра на роботу, а вже пізно… Та й щось нежить у мене на тлі цієї осінньої вогкості.

– Збирайся, я заїду за двадцять хвилин.

– Щось сталося?

– Так… Вгадай, хто приходив до мене на психотерапевтичний сеанс…

– Хто? Ваня?

– Ні, твій син не ходить до мене, бог з тобою. У нього замість психолога груша у тренажерному залі, – засміялася Світлана.

– А хто?! Невже Петя? Ні… – здригнулася Іра. Коханий здавався їй цілком нормальним та здоровим.

– Глибше копай. Не Петя, а… Гаразд. Скажу. Твій колишній чоловік, Валерій. Той, через якого ти ходила до мене на терапію п’ять років. Загалом, збирайся і виходь на паркування. Зараз приїду, розповім.

Іра витріщила очі й навіть подумала, що подруга жартує. Її колишній чоловік, 65-річний Валерій Семенович ніколи в житті не пішов би до психолога. Чи … Що ж змусило його так вчинити?

Нежить і втома швидко зникли, Іра натягла водолазку та джинси й, прихопивши гаманець, пішла в під’їзд чекати на Світлану.

Кілька років тому…

– Ти що, навіть не скажеш нічого на своє виправдання?! – спитала Іра, побачивши в телефоні чоловіка відверті фотографії молодої особи із закликом приїхати до неї просто зараз.

– А що я маю тобі сказати? Що в тебе в п’ятдесят років уже немає такої свіжості та краси? Що в тебе в’яла шкіра?

Іра подивилася на чоловіка з жахом. Вона чекала чого завгодно: вибачень, відмазок, типу “біс поплутав, або це взагалі не моє, переплутала номер якась швабра…” Але Валера відразу ж зізнався, що завів молоду насолоду.

– Це нормально, Іро, що чоловік у самому розквіті років захоче знайти дівчину собі до пари.

– Чому ти не розлучився зі мною! Чому приніс додому цей бруд?! – Видавила Іра, не знайшовши інших слів.

– Ой, повір мені, Лизо, “чистіше” тебе буде. Вона ходить у салони, приймає ванни з пелюстками троянди, миється двічі на день, а ти? Та від тебе вже старістю несе за кілометр! – видав чоловік, якого Іра вважала найближчою людиною.

Не контролюючи себе, Іра схопила зі столу мокру ганчірку і з усього маху оперіщила Валеру, продовжуючи хльостати його, поки він не вирвав ганчірку з її рук і не струснув її.

– Заспокойся. Тримай себе в руках! Потрібно вміти приймати поразку з гідністю та давати дорогу молодим.

Іра подивилася на чоловіка, в обличчя якого так хотілося плюнути й, піднявши вище голову, пішла.

Вона знала, що квартира, куплена у шлюбі, буде поділена, що все нажите доведеться продавати та ділити. І Валера не став виявляти милосердя.

Він поділив навіть чайний сервіз, який подарувала свекруха, перш ніж піти з життя. Цей сервіз був дуже дорогий Ірі, але чоловік не став залишати його колишній дружині. Забрав усе. Забрав і посміявся з того, що залишилося.

Після розлучення Ірині довелося виселяти квартирантів із батьківської однокімнатної, та жити там. На нервовому ґрунті жінка дуже схудла, змарніла і стала виглядати старше своїх років.

Єдине, що її тримало на цьому світі – улюблений син, Ваня.

– Мамо, я повністю на твоєму боці. Тримайся, – сказав він.

Підтримала Іру й подруга, Світлана, яка теж пережила розлучення і знайшла себе у новому хобі – вивчилася на психолога та почала проводити консультації.

– Іро, мені боляче на тебе дивитися. Приходь до мене на терапію. Грошей я з тебе не візьму, набиратимуся досвіду, а ти опрацюєш проблеми з колишнім чоловіком.

Спочатку Іра відмовлялася, але незабаром зрозуміла, що якщо не виговоритися, то вона просто лусне, як перекачана куля.

Слово за слово, пляшка червоного – і «терапія» почалася.

За ці роки Світлана перетворилася на Світлану Тимофіївну – одного з найбільш популярних онлайн-психологів їхнього невеликого містечка.

Світлана пересіла з “дев’ятки” на іномарку, купила квартиру доньці, зробила підтяжку обличчя і стала молодшою, успішною бізнесвумен, що допомагає іншим вилізти з болота та токсичних стосунків.

Напевно, тому Валера не впізнав в успішній психологині давню подругу своєї колишньої дружини. Або, може, йшов до неї усвідомлено, розуміючи, що в його випадку ніхто не допоможе краще, ніж ця дама з рейтингом п’ять зірок на сайті відгуків. А може, йому просто треба було сповідатись… Перед колишньою дружиною.

– Кажи! – Іра випила другий коктейль поспіль. Так, їй було не вісімнадцять, але вона хотіла трохи розслабитись. Тому поїхали в бар, як у старі добрі…

– Ти точно хочеш знати? – Світлана серйозно подивилась на подругу.

– Ти знущаєшся? Помахати цукеркою та не дати її дитині? Ти так зробиш зі мною?

– Ні, я просто… Я жахливий психолог, який трястиме чужою брудною білизною! – Світлана зробила скорботний вираз обличчя і раптом засміялася, як дияволиця. – За всіх скривджених жінок! Я! Відмовила йому! – Піднявши келих, сказала вона.

– Стій… Він що, тебе… Він хотів з тобою замутити?

– Він хотів психотерапію на місяць чи на два. Я відмовила.

– І це все? – розчаровано простягла Іра.

– Ні, я не знала, що це він, коли мій секретар записував його на консультацію. Довелося один сеанс все-таки провести.

– І?! Не нуди! – благала Іра.

– Загалом, ти знаєш, що Валера одружився з тією дівчиною? Лізою?

– Так. Він дзвонив синові й хвалився, запрошував на весілля… – почала згадувати Ірина. Спогади поглинули її того дня.

– Мам., батько зовсім з дуба впав! Він вирішив, що я піду на його… – син назвав весілля батька недрукованим словом.

– Вань! Не висловлюйся.

– Ну, а як ще назвати це весілля? Шоу фріків? Старий і дівчинка?

Іра похитала головою, не знаючи, що сказати. Ваня абсолютно мав рацію.

Весілля минулося. Зрозуміло, ніхто з рідні на ньому не був присутній, усі мовчазно підтримали Ірину, а через два роки, коли в Івана із молодою дружиною намітився первісток, у квартирі сина раптово намалювався Валера.

– Слухай, синку, порадь лікаря, де народжувала твоя дружина.

– Тобі навіщо? – сухо спитав Ваня, не бажаючи пускати батька на поріг.

– У мене Лізонька при надії. Потрібні контакти, явки, паролі.

Замість відповіді Ваня зачинив двері у батька перед носом. Але Іра дізналася, що колишній чоловік став батьком. І знову терапія пішла по колу.

– У мене нікого немає! Навіть фікус засох! А він… Він… Він батьком став у 60 років! У-у-у! – Вила вона, розповідаючи Світлані про своє “горе”.

– Спокійно! До мене приходив дуже пристойний чоловік, я вас познайомлю. Він удівець і йому потрібна жінка.

Світлана і справді познайомила Іру та Петра. Спочатку вони просто придивлялися один до одного, ходили в театр, гуляли, а потім зрозуміли, що коханню всі віки покірні, і вирішили з’їхатися.

Нарешті за допомогою Петра Ірина відпустила ситуацію з колишнім чоловіком. І ось… через роки вже Валера з’явився до психолога, не впізнавши у Світлані подругу колишньої дружини.

– Я вас слухаю, – сказала Світлана. Вона впізнала Валеру та намагалася зберігати професійний тон.

– Моя дитина не від мене, – одразу видав Валера.

– О… І як ви до цього ставитеся? – Світлана ледь не пирснула.

– Розумієте, та дитина… Я ніби звик до неї, вважаю своєю. Але… Річ у тім, що дружина знову при надії, і я впевнений, що і ця дитина теж не моя.

– Як ви дізналися, що перша дитина не ваша?

– Зробив тест ДНК. У мене було відчуття… Але я вдаю, що донька моя. Люблю її, балую…

– І чого ви хочете від мене? – уже не приховуючи посмішки, спитала Світлана.

– Щоб мені допомогли.

– Чим?

– Підказали, що тепер робити. Мені неприємно, що кохана жінка наставляє мені роги.

– У такому разі я можу порадити вам розлучитися з молодою дружиною та одружитися зі своєю ровесницею. Жінка у шістдесят три роки навряд чи матиме дітей від іншого чоловіка та гулятиме від вас.

– Але я не хочу одружуватися зі старою!

– Тоді терпіть молодуху і вдавайте, що у вас щаслива родина, – відкрито засміялася Світлана. Після цього вона показала на годинник і повідомила, що прийом закінчено.

– Ви можете зі мною попрацювати? Ну… щоб я якось прийняв цю ситуацію…

– Ні, вибачте. Ваш випадок безнадійний, – із виглядом експерта сказала Світлана. – Щиро бажаю вам здорової старості, щоб не довелося перевіряти вашу кохану “на вошивість”. Вона, напевно, сподівається на велику спадщину.

– Я відписав на дочку квартиру…

– Ну… Ви герой, мені нема чого сказати, – знизала плечима Світлана.

З сеансу Валера пішов ще кислішим, ніж був до консультації. Світлана переконала його, що в його випадку допомога вже безглузда.

Вона була дуже схвильована цією подією, і їй шалено хотілося розповісти про це подрузі.

– Отак ось, – сказала Світлана. – Він нещасливий рогоносець, а квартиру оформив на дитину дружини. Тож… Не думай, що в нього все в шоколаді.

– Ясно. Що ж… Я не можу сказати, що мені його шкода. Я… можна, скажу, Світлано? Це не означає, що ти поганий психолог і ми не пропрацювали моїх травм…

– Але я рада! Я, чорт забирай, рада, що цей старий пес отримав по заслугах. Бог є. Підіймемо келихи за всіх кинутих дружин! І за те, щоб справедливість перемагала.

Вони цокнулися і, перемивши кістки колишнім, розійшлися.

У Іри та Свєти все було чудово.

А ось Валера, хильнувши після сеансу у психолога, влаштував дружині скандал із тестом ДНК, після чого з речами вирушив на вулицю.

З лікарні Лізоньку з дитиною зустрічав справжній батько її дітей, молодий і гарний, але не такий багатий, як Валера, чоловік. Щоправда, тепер Валера вже не багатий.

Він сивий і пузатий дід, без даху над головою, та ще й з аліментами на чужу дитину: Ліза покрутилась.

І ще велике питання, чи вдасться опротестувати ці аліменти у суді, адже дитина записана на Валеру. Ось і прилетів отой кривий, що завжди повертається…

Ставте вподобайки, пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу?