– Так ось! – Потенційна свекруха обірвала Лізу. – Я не збираюся більше стелити соломку Микиті. – Хоче – нехай бенкетує, гуляє, одружується хоч з прибиральницею, – я сплачувати це не буду. Досить! – Ах, так! Та студія у новобудові, що на нього записана, йому залишиться. Не більше

– Знаєш, кого я сьогодні підвозив? – зосереджено поглинаючи яєчню, спитав Михайло.

– Кого? – обізвалась Ліза, наливаючи йому чай.

Чотири роки після відходу мами вона вважала своїм обов’язком годувати старшого брата сніданком, навіть, якщо він повертався з нічної зміни на таксі о п’ятій ранку.

– Маринку, однокурсницю твою колишню, – пояснив брат.

– М-м-м… Ту, яка на другому курсі збиралася заміж за нашого багатенького лобура Микиту, а потім покинула інститут, коли весілля розладналося? – Згадала Ліза.

– Ага! А знаєш, чому весілля не було?

– Ні-і, Маринка ні з ким до ладу не спілкувалася, а вже після того, що сталося, рот на замку тримала.

– Ну, виявляється, хміль їй язик розв’язує, – усміхнувся Михайло. – Я її із якоюсь дівчиною із нічного клубу підвозив. Почув, що вони твій інститут згадують, склав два та два.

– Загалом, їхнє весілля розладнала тоді мама … цього мажора . Вона заплатила Маринці півтора мільйони, щоб та її дорогоцінного синочка у спокої залишила.

Дівчина вихитуватися не стала, повернулася додому, квартиру купила, а зараз ось у гості до подружки приїхала.

– Нічого собі! Хоча не надто дивно… Всі знають, що Ангеліна Андріївна над Микитою трясеться, всі його бенкети-загули-косяки прощає.

– А той тільки ще нахабнішає. Інститут він, до речі, покинув, хоч один курс йому залишався. Дарма його матуся такі гроші викладачам платила, щоб вони його на іспитах витягували.

– Угу.

Ліза, швидше за все, вже б і забула цю розмову, але брат знову заговорив про це наступного дня.

– Знаєш, Лізо, я тут подумав … Чому б нам не скористатися тим, що матуся так любить цього Микиту? – задумливо промовив Михайло.

– Що ти маєш на увазі? – Насторожилася Ліза.

– Наскільки я пам’ятаю, він і до тебе підкочував, але ти його відшила.

– Було таке. Та навіщо він мені потрібний? Гультяй і нероба. І взагалі, я з Льошою зустрічаюся.

– Ви ж розлучилися?

– Так, посварилися серйозно тиждень тому, але ж ти знаєш, що ми помиримось…

– Не набридла тобі ще ця гойдалка?

– Мишко, кажи, що ти там придумав, і я піду займатися, – ухилилася від відповіді Ліза.

– Я пропоную тобі замутити з цим Микитою. – А що? Ти дівчина розумна, симпатична – тобі й напружуватись навіть не доведеться! І заміж за нього виходити – також, якщо не хочеш.

– А от із матусі цього мажора можна буде вимагати мільйонів два з половиною. Я впевнений, що не захоче вона тебе в невістки – та їй ніяка невістка взагалі не потрібна!

– Мишко, ти серйозно? – Здивувалася Ліза. – І тебе не бентежить, що ти мене… продаєш, чи що…

– Справді? – примружився брат. – А тебе не бентежило, що я інститут на третьому курсі покинув, щоб піти працювати.

– А для чого? – Для того, щоб тебе у шістнадцять ​​років у дитбудинок не забрали.

Насправді, вчитися йому не подобалося – він намагався заради мами – і із задоволенням кинув цю справу за першої нагоди.

Тим більше, що причина була… шляхетна – не дати пропасти рідній сестрі. Але про це Лізі знати не належало.

– І щоб ти потім вищу освіту здобула, як хотіла мама… – доконав він сестру.

– Дякую тобі, звичайно… Ні, правда, я тобі дуже вдячна, – Лізі стало соромно. – Але не розумію, навіщо тобі все це?

– Для того, Лізо, що з цими грошима ми зможемо розміняти нашу двушку і жити кожен своїм життям. Ні, я не збираюся тебе кидати напризволяще, але мені одружуватися час, свою сім’ю будувати – мені двадцять шість років!

– Мишко, та я зароблю на все – ти тільки почекай, – впалим голосом відповіла Ліза.

– Я не хочу чекати! А тут є можливість заробити ось так, – відрізав Михайло, і вже набагато м’якше додав: – Лізо, ти подумай добре… Так всім краще буде.

Не змогла вона рідному братові, який усі ці роки дбав про неї, відмовити.

Завести стосунки з Микитою виявилося не так уже й складно. Хлопець в інституті не з’являвся, але Михайло знав, де той тусується із друзями.

У клуб Ліза приїхала раніше (поки Микита ще не встиг неабияк прийняти на груди) і змогла привернути увагу хлопця.

Потім їй і робити нічого не довелося. Микита завжди її кудись запрошував, а вона рідко погоджувалася, ще більше підігріваючи його інтерес до неї.

Спочатку Ліза почувала себе, м’яко кажучи, ніяково, але через місяць зрозуміла, що їй цікаво з Микитою.

Той став набагато рідше і менше в пляшку заглядати, і виявилося, що він дбайливий, добрий та веселий.

– Походу, він на тебе всерйоз запав, – посміхнувся Михайло. – Настав час його матусі турбуватися?

– Ні, – злякалася Ліза. – Ти що? Він ще й не збирається зі мною одружуватися.

Микита дозрів ще через два місяці.

– Я не знаю… – розгубилася Ліза. – Ти дуже поспішаєш. Ми навіть до ладу не знаємо один одного.

– Я вже дізнався про все, що хотів, – серйозно заявив хлопець. – Я люблю тебе і хочу, щоб ти стала моєю дружиною.

– Я подумаю…

Їй було приємне таке зізнання, але у них з братом же був план.

– Чудово! – радісно потирав Михайло руки, дізнавшись новину. – А з матусею він коли тебе знайомитиме? Хоча ні! Не треба до цього доводити – зробимо все по-тихому.

Ліза знайшла в телефоні нареченого номер його матері та передала його братові. Той відправив Ангеліні Андріївні ніжне листування пари та кілька фото, включаючи фото, на якому на руці Лізи красувалося обручка.

У бізнесвумен, зважаючи на все, теж були свої джерела інформації, тому через пару днів вона викликала Лізу на розмову.

– Знаєш, дитино, – не дивлячись на Лізу, почала розмову Ангеліна Андріївна. – Я дуже люблю свого сина, все життя я працювала для нього і намагалася вберегти від необдуманих вчинків.

– Наприклад, відганяла від нього корисливих дівчат. Перші три рази мені це легко вдалося зробити за допомогою компромату.

Четверта пасія Микити виявилася досить пристойною на перший погляд, але все ж таки від грошей не змогла відмовитися.

– Я не…

– Так ось! – Потенційна свекруха обірвала Лізу. – Я не збираюся більше стелити соломку Микиті.

– Хоче – нехай бенкетує, гуляє, одружується хоч з прибиральницею, – я сплачувати це не буду. Досить!

– Ах, так! Та студія у новобудові, що на нього записана, йому залишиться. Не більше.

Ліза відчула сором і водночас полегшення. Їй не доведеться виправдовуватись перед братом – мати Микити сама все вирішила.

– Я все сказала. Іди, – сухо промовила Ангеліна Андріївна.

Ліза поспішно вилізла з її машини і тут же побачила Микиту, що наближався до них.

– Мамо? Ліза? – здивувався хлопець.

– Ти вчасно, синку, – з легкою усмішкою промовила Ангеліна Андріївна, яка теж залишила салон авто. – Ми щойно обговорили з твоєю нареченою питання твого фінансування.

– Втім, я не впевнена, що ця дівчина після цього залишиться твоєю нареченою. У неї були зовсім інші плани.

Ліза почервоніла і відвернулася.

– Що ти маєш на увазі? – спитав Микита, переводячи погляд із однієї на іншу.

– Нічого особливого, – знову посміхнулася його мати. – Просто моя служба безпеки з’ясувала, що брат Лізи винен пристойну суму серйозним людям, і за допомогою сестри та тебе він намагався, так би мовити, виправити становище.

– Дізнався, паразит, що я попередній твоїй дівці заплатила, от і підсунув тобі цю…

– Мамо, ти заплатила Марині? А ще кому? Коли ти перестанеш лізти, куди тобі не треба? – Микита майже кричав.

– Ти чув, що я сказала?

– Я чув, мамо! А тепер хочу почути відповідь на своє останнє запитання.

– Я перестану лізти, як ти висловився, коли мій син поводитиметься, як дорослий. Поки ж він тільки не просихає, гуляє і ледарює.

– Ти все пропустила, мамо, – Микита глянув на неї з жалем. – Я давно вже не вживаю нічого, міцніше мінералки, не гуляю, я в інституті відновився і майже домовився про підробіток.

– Якби ти звертала на мене увагу, ти б це помітила.

– Я працюю! Працюю, щоб ти…

– Так, мамо, я це вже чув. А знаєш, мамо, чому так все змінилося? Це Ліза привела мене до тями, вона змусила мене повернутися до навчання і забути про шкідливі звички. І я її кохаю!

Ліза стояла ні жива, ні мертва. Вона вже готувалася до того, що Микита її покине, і зовсім не очікувала, що він її захищатиме.

На обличчі Ангеліни Андріївни не здригнувся жоден м’яз.

– Я твоїй… коханій уже все сказала. Якщо у вас повне порозуміння, вона сама тобі все розповість, – рівним тоном сказала вона, сіла в машину і поїхала.

Потім між молодими була довга розмова. Ліза плакала і каялася, що вона все ще була шокована тим, що брат її обдурив, а їй у результаті довелося обдурити Микиту.

Звичайно ж, вона розповіла і про розмову з його мамою та озвучені нею умови.

– Дурниці, Лізо, – заспокоював її Микита. – Ти ні в чому не винна, а ми й без маминих грошей проживемо. Ми ж любимо одне одного?

Ліза могла тільки мовчки кивати, витираючи сльози. Наступного дня вона подарувала частину своєї квартири братові, і той зміг розплатитися із боргами, продавши житло.

Сама вона переїхала в студію до Микити, за місяць вони одружилися.

Ангеліна Андріївна на весілля не прийшла, але для молодих це не мало значення. Поки що не мало…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, підтримайте автора вподобайками!