Так сумно, що я невчасно зі своєю вагітністю, і мені так і не надягти білу сукню

Мені 24 роки. Нещодавно залишилися в минулому стосунки, вони були зруйновані на етапі на підготовки до весілля. Після цього два роки ходила у депресії. Зустріла хлопця, дуже схожого на колишнього, і він майже відразу мене почав переконувати в тому, що незабаром я стану його дружиною. Але не стала.

З нинішнім хлопцем я познайомилася рік тому. Майже одразу ми стали жити разом, попри мої принципи, що жити до шлюбу разом не варто. Напевно, змирилася, що не бути мені у білій весільній сукні.

Все було чудово. Влітку я дізналася, що вагітна. Були до цього не готові, але раді. Проте пішов пресинг з боку батьків, чому не розписуєтеся? Чому він не робить пропозицію, як відповідальний чоловік? Я звісно казала, що і так все добре, а коли бачила нескінченні гарні весільні фотки знайомих у мережі, не могла стримати сліз. Знову розуміла, що не матиму всього цього.

У жовтні мені коханий зробив пропозицію. Незабаром подали заяву на грудневу дату. Вдома ремонт, половина вагітності за плечима, треба готуватись до появи малюка. Розуміла, що це просто розпис, без урочистостей та іншого. Тупо штамп, нове прізвище, біганина зі зміною документів. А подруга заспокоювала, та й що, зіграєте весілля потім. А який у цьому сенс? Згодом головним сенсонм життя буде дитина. Засумувала, змирилася.

Але якось усе почало розкручуватися, нареченому теж захотілося відзначити весілля. Планували зробити все скромно, тільки близькі, але замовили сукню, стиліста, ресторан, торт. Я роблю запрошення, продумую як і що. Розмовляю з подругою, ділюся враженнями, всередині штовхається наша дитина, я щаслива. А ввечері…

Увечері мені хлопець розповідає, що його мама давно хвора на онкологію, 10 років бореться з хворобою, виходила з найскладніших операцій. А зараз знову рецидив, за кілька днів хімія.

Я плачу другий день, від того, що нічого не знала, від того, що мені страшно за свекруху, від того, що мій хлопець хапається за корвалол, від почуття, що я так невчасно зі своєю вагітністю, від того, що мені не надягти білу весільну сукню.

Не знаю, як упорядкувати думки.