-Так свої ж, рідні

– Віктор завтра в гості до нас збирається приїхати всією сім’єю. Може, свіжину зробимо, якраз їм з собою передамо.

Сергій із Ганною вечеряли, коли йому зателефонував молодший брат. Ганна одразу підхопилася складати меню на святковий стіл. Гості в їхньому будинку завжди свято. А тут ще й близькі родичі.

Раніше вони жили в одному місті. Але потім молодша дочка Ганни та Сергія, Оленка, стала часто нездужати, доводилося пропускати заняття у школі. Батьки дуже переживали із цього приводу.

Але все закінчилося одного прекрасного дня, коли хтось із знайомих порадив вивезти дитину на літо до села.

Свіже повітря, овочі прямо з грядки на стіл зробили свою справу – Олена швидко пішла на поправку.

Будинок, який сім’я зняла на літо, було виставлено на продаж. Батьки, довго не роздумуючи, продали квартиру у місті та викупили його. Так і стали сільськими жителями.

Спочатку сумували за містом, потім звикли. Обзавелися господарством, городом. Посадили під вікнами невеликий фруктовий сад.

Віктор, брат Сергія, з дружиною Мариною та двома доньками стали частими гостями у їхньому маленькому, але затишному будиночку.

Привітні господарі на частування не скупилися. Ганна за день до приїзду гостей тушкувала, смажила та пекла, діставала з шафи найкращу скатертину.

Із порожніми руками Віктора з сім’єю ніколи не відпускали – домашні яєчка, м’ясо, молоко, овочі та закрутки. Все чим багаті, тим і ділилися.

Ганна щиро раділа, що у них із ріднею такі близькі стосунки.

-Так свої ж, рідні – з усмішкою примовляла вона, набповнюючи родичам сумки у дорогу назад.

Самі вони із Сергієм у місто вибиралися рідко. Господарство непомітно забиралто багато часу, хоч і старший син, Андрій, допомагав у всьому, і Оленка разом із матір’ю будинком займалася.

Але коли Андрій закінчив школу і настав час вступу, Сергію із сином довелося їздити різними навчальними закладами, вибирати відповідний.

– На програміста піду, – надумав син, – у нас усі хлопці з класу хочуть туди.

– Що ж, спеціальність непогана, спробуй, – погодився Сергій.

Андрій спробував і вступив. Тільки незадача – вільних місць у гуртожитку не знайшлося.

– У нас зараз половина гуртожитку на ремонт зачинено. Ви не переживайте, наступного року місця будуть. А може, й раніше, – заспокоїла комендантка.

– Наступного, це добре, – погодився Сергій, – а в цьому що робитимемо?

– Ну, можна винайняти кімнату чи квартиру, – запропонувала вона, – а у вас родичів у місті немає?

– Точно! І як він сам не здогадався? У нього ж рідний брат у місті живе! – зрадів Сергій.

Від гуртожитку, де вони з сином зазнали прикрої невдачі, Сергій попрямував до Віктора.

Віктор був на роботі, але вдома була Марина. Несподіваний приїзд родичів застав її зненацька.

– А ви чому тут? – здивувалася вона, відчинивши двері. – Щось трапилося?

– Та все гаразд, – поспішив заспокоїти її Сергій. – У нас ось Андрій поступив. Інститут за дві зупинки від вас.

– Молодець, вітаю, – тримати у дверях гостей було незручно, і вона запропонувала їм пройти до кімнати.

– Ви поки що сідайте, Віктор незабаром має прийти. Зараз подзвоню йому, може, раніше зможе, – на ходу промовила вона і вийшла.

Сергій із сином обережно присіли на край дорогого шкіряного дивана та озирнулися.

– Так, непогано брат влаштувався, – зауважив Сергій, любуючись кімнатою з шикарним ремонтом та новими меблями.

У животі в нього зрадливо забурчало. Останній раз вони їли з сином ще вдома рано-вранці. Згодом не до цього було.

Марина повернулася за кілька хвилин. Несхвально зиркнула на родичів, що посідали на світлому бежевому дивані. Сама сіла в крісло навпроти.

Повисла незручна пауза.

– Нічого, зараз за чайком розговоримося, – подумалося Сергію. Він раптом відчув незручність.

Проте Марина із чаєм не поспішала. Пробурчала, що «Віктор ось-ось прийде» і уткнулася в телефон.

Брат прийшов тільки за годину, і Сергію з Андрієом ця година видалася вічністю.

– Ну, розказуйте, як справи? Що новенького?

Брати обнялися. Віктор сів на диван і потягнув за собою Сергія. – Та сідай, розповідай, у ногах правди нема, – пожартував він.

– Ось із сином вступати приїжджали…

– Вступили? Ну, молодці! А на кого?

Дізнавшись, що Андрій навчатиметься на програміста, Віктор щиро зрадів.

– Тепер свій спеціаліст в сім’ї буде.

– Тільки ось із житлом поки що важко, в гуртожитку вільних місць немає, а з села не наїздишся, – Сергій одразу вирішив перейти до справи.

– Не наїздешся, – погодився Віктор. – Квартиру винаймати будите? Краще кімнату, за неї платити менше.

Сергій не очікував такого повороту і трохи спантеличив.

– Кімнату? – повторив він уголос.

А в голові зростав подив. Брат із сім’єю жили у просторій трикімнатній квартирі зовсім поруч від коледжу, де навчатиметься Андрій.

Скільки разів вони приїжджали до них у село погостювати на зимові канікули або у літню відпустку. У невеликому будиночку Сергія та Ганни завжди знаходилося місце для рідні.

А ось для його сина місця, навіть на перший час, поки він буде вчитися, не знайшлося.

– Ми подумаємо. Добре, нам час. Пішли, – кивнув він синові, поспішивши покинути рідню.

– Тату, а чому нам чай не запропонували? – спитав Андрій, коли вони спускалися сходами.

– Нічого, сину, зараз десь перекусимо, і додому. А кімнату завтра шукатимемо поїдемо.