Таня сиділа біля вікна і дивилася, як за вікном тихо падає сніг. Як двірник зчищає сніг з тротуару, і як дітлахи, попри мороз, кидають один в одного сніжки, граються на дитячому майданчику

Таня сиділа біля вікна і дивилася, як за вікном тихо падає сніг. Як двірник зчищає сніг з тротуару, і як дітлахи, попри мороз, кидають один в одного сніжки, граються на дитячому майданчику.

Її сина серед них немає і більше ніколи не буде. Він ніколи більше не піде до школи, не зробить їй листівку на день народження, не зліпить зі снігу снігову бабу, і не буде разом із нею прикрашати ялинку.

П’ять років тому Тетяна поспішала на роботу, і не звертала уваги на те, що їй казав її син. Кінець року, справ було багато, ще цей звіт, який потрібно було терміново доробити, а потім ще й у магазин заскочити, нову мішуру купити та синові подарунок вибрати.

Телефон, як на зло, розрядився, і жінка не знала, що в цей момент на іншому кінці міста її син бореться зі своєю смертю. Хлопчик повертався зі школи та вирішив йти не як завжди, а трохи прогулятися центром, і помилуватися новорічною ялинкою.

Скільки разів батьки його попереджали йти після школи прямо додому, і ні на метр не відходити від потрібного маршруту, і він завжди слухався їх беззастережно, поки не вирішив разом з іншими дітьми сходити на центральну площу.

Замерзнувши та зголоднівши, діти поступово розходилися по будинках, от і Павло, подивившись на годинник, і переконавшись, що він сильно затримався, і швидше за все йому сильно влетить, побіг додому.

Хлопчик не врахував одного, що дорогою, якою він біг, було дуже небезпечно. І ось водія затримано, а дитину у тяжкому стані було доставлено до лікарні.

На жаль, хлопчика врятувати не вдалося, і з того часу життя для Тані ніби зупинилося. Вона не могла їсти, не могла пити та ніби перетворилася на свою власну тінь.

З роботи її звільнили, адже нікому не потрібен божевільний співробітник, який не відвідує роботу. З чоловіком теж було не все гладко, ніби й жили разом, але намагалися не дивитися один на одного, кожен звинувачував у тому, що трапилося іншого, але не міг відкрито вимовити це вголос.

Тепер Микола намагався менше бувати вдома, а незабаром і зовсім знайшов таку роботу, де потрібно було часто бувати у відрядженнях.

Таня давно для себе вирішила, що це буде їх останній спільний новий рік, нема чого псувати життя і собі, і іншому. Краще розлучитися. От зустрінуть новий рік, а першого січня вона все йому скаже.

Таня вийшла надвір і пішла до магазину. Скільки років вони вже не відзначали новий рік, адже саме цього дня вони втратили свого єдиного синочка.

Ось і сьогодні вона не планувала нічого готувати, просто купить хліб і повернеться. Неподалік біля супермаркету стояв хлопчик і жебракував. Тані навіть здалося, що він був як дві краплі води схожий на її сина, а може їй просто здалося, Бог знає.

Купивши хліб, пачку печива, шоколадку та ковбасу Таня вийшла на вулицю. Хлопчик так само бігав вулицею від одного до іншого, випрошуючи милостиню.

Таня підійшла до хлопчика, притиснула дитину до себе та обійняла так, як вона обіймала свого сина. У цей момент їй здавалося, що це саме він.

Хлопчик аж завмер від задоволення, зазвичай його відштовхують і шпигують, а тут чистенька, пахне чимось смачним жінка сама обняла його. Таня віддала йому пакет із продуктами, а сама, витираючи сльози, швидко пішла в протилежний бік, щоб не розплакатися у всіх на очах.

Тільки біля самого будинку вона зрозуміла, що прийшла без хліба, а ввечері мав приїхати чоловік. Повертатися вона не стала, а увійшла до квартири та почала готувати вечерю, і тільки ближче до сьомої вечора, вона вийшла з дому і побрела за хлібом.

На її велике задоволення на вулиці було мало народу. Багато хто вже був дома і починав накривати новорічний стіл, і тільки вона ходила, як неприкаяна.

Таня була в магазині, коли їй зателефонував чоловік і повідомив, щоб вона не чекала на нього.

– Рейс затримали? То коли тебе чекати?
– Таню, я більше не повернуся до тебе. Вибач.

– Добре. Будь щасливим.

Ось і все, немає в неї більше чоловіка, і немає в неї сім’ї, а колись вони були дуже щасливі. Може це і на краще, навіщо мучити й себе та його. Таня повільно брела вулицею.

Сльози повільно стікали по обличчю, залишаючи на обличчі мокрі борозенки, які відразу застигали від холоду. Ноги не слухали та ніби підкошувалися, Таня сіла на лаву і розплакалася. Хтось сів поруч і доторкнувся до її плеча.

– Тітонько, вам погано?

То був він, той самий хлопчик, якого ще вдень Таня зустріла біля супермаркету. Жінка розплакалася ще дужче, а в цей час хлопчик сидів поруч і гладив її по голові, як колись вона гладила свого сина, коли хотіла заспокоїти. Трохи заспокоївшись, Таня спитала хлопчика:

– Ти чому так пізно гуляєш вулицею? Хіба ти не знаєш, що це небезпечно?
– Знаю, я вже повертався додому, коли побачив вас.

– А твої батьки… вони знають, що ти…

– Милостиню прошу? Мама немає давно, а тато інвалід… Я картку пенсійну загубив, а їсти хочеться. Тато ж не винен, що я такий розтяпа. А чи є у вас діти?

– Ні… у мене був син, приблизно твого віку, тільки він … його немає… нещасний випадок…

– Ви ще молода, гарна…
– Ходімо, я тебе проведу, а то переживатиму, дійшов ти, не дійшов…
– Ходімо.

Ось у житті як буває, у людини горе, а вона не здається, намагається жити далі, а хтось ламається та опускає руки. Таня дивилася на цього маленького хлопчика і дивувалась його сміливості. Вдома на нього вже чекав батько, який місця вже собі не знаходив.

– Валеро, хіба так можна? Я вже сильно хвилююся.
– Тату, я картку загубив… пробач…
– А це звідки?

– Це… Тату, це неважливо… Давай накривати стіл, новий рік же скоро! Ви поки що знайомтесь, а я чайник поставлю.
***
Цей новий рік вони зустріли разом тому, що Валера її дуже просив і його батько – Єгор наполягав на цьому, та й, якщо чесно, Тані самій хотілося провести час з ними, ніж наодинці.

І недаремно кажуть, що як новий рік зустрінеш, так його й проведеш. Після новорічної ночі Таня та Єгор почали зустрічатися, то й що, що він з обмеженими можливостями, це неважливо, коли людина хороша, та й до Валері Таня дуже прив’язалася, у ньому вона бачила свого сина.

Наступний новий рік вони зустрічали вже однією сім’єю, прикрашали ялинку, накрили на стіл, обмінялися подарунками. Так, Таня та Єгор одружилися, і тепер у Валери є мама, а у Тані ті, хто її любить, і хто про неї турбується.