– Таню, це наш з тобою день! Це не загальноприйняте свято! От скажи мені, чого тобі хочеться? Подарунків? – Вони що, подарують тобі місяць з неба? Єдинорога, чи що? Чому ти так дбаєш про всіх, забуваючи, що це і мій день теж

– Чула, Нінка з Борисом розбіглися?

-Та чула, – Таня похитала головою, – Оль, ну от як? Він же їй проходу не давав, згадай … Він же її мало не з весілля забрав, ми тоді, пам’ятаєш, на дівич-вечір збиралися, пам’ятаєш? Адже вмовив … Вона повірила, така любов … і ось …

-Та бабій він, як усі мужики, Тань!

– Ну скажеш, теж, у мене Руслан не такий.

– Нуу, таких, як твій Руслан, це взагалі виняток із правил… – Ольга сьорбнула чай з чашки. – Таню, який у тебе чай смачний, а тортик, – м-м-м.

– Їж ще, що ти там … з’їла шматочок, як Дюймовочка …

– Ага, я тільки подивлюся на солодке і все, пухну на очах, потім у залі пихкати дві години …

Таня з сумнівом подивилася на худеньку подругу, та що там зганяти … у неї ось, наче зайвих кілограмів десять набереться, але вона не париться.

Руслан таку любить ще більше, до того ж вона мати…

Тані дуже пощастило з чоловіком, не гуляє, навіть не дивиться на бік, красень, з роками просто розцвів чоловічою красою, харизматичний, розумний, веселий.

Тані дуже пощастило з чоловіком, пощастило і з сім’єю, – всі радісні, дружні, що найголовніше, – Руслан так добре вписався в їхню родину, Тетяна спочатку переймалася, але нічого – все добре.

Посидівши ще з Ольгою, випивши чайку, з’ївши пару шматочків саморобного тортика, провівши подругу, Таня взялася за справу.

Сьогодні у них ювілей з Русланом, десять років сімейного життя, треба приготувати на стіл, – майже все готово, але дорізати салатики залишилося.

Ольга смішна така, каже, що краще б відсвяткували вдвох, мовляв, поїхали б кудись чи просто в ресторан сходили, та ну… скаже теж.

Батьки образяться, брати-сестри, сім’я дорожча, та й готує вона краще, ніж у тих ресторанах.

Руслан прийшов пізно, був задумливий, подарував букет квітів, коробочку з прикрасою. Букет вона засунула у воду, коробочку швидко в стіл, ніколи розглядати що там…

– Русь, давай швидше, зараз наші прийдуть, – цмокнула чоловіка, забігала, заметушилась по кухні Тетяна.

-Тань, а може в ресторан підемо?

-У ресторан? Та ти з глузду з’їхав, куди таку ораву в ресторан тягнути, ще й баба Надя приїде, татова тітка двоюрідна, ой вона така потішна ха-ха-ха, уявляю, бабу Надю в ресторані…

-Та ти не зрозуміла, – Руслан підійшов до Тетяни, близько-близько раніше її хвилювало це, а зараз дратувало, ну що насправді, стільки справ, а він …

– Танюшо, ми вдвох, ти і я … Га? Дімка з Юлею у батьків можуть побути, ну давай няню наймемо їм на крайній кінець … Будь ласка, ходімо …

– Руслан, – Таня повернула до нього зле й ображене обличчя, – я цілий день товчуся на кухні, на годинку Ольга зайшла, та я, поки з нею балакала, то яйця варила, то овочі, салат різала – я не присіла ні на хвилину.

– У мене їжею холодильник забитий і на балконі ще у мене качка по-пекінськи, я… Я все роблю, щоб було добре.

– Кому добре, Таню? Твоїм батькам? Твоїй численній рідні?

– Ми ж сім’я! Я не винна, що твої батьки живуть далеко, що у вас не заведено свята разом справляти.

– Таню, це наш з тобою день! Це не загальноприйняте свято! От скажи мені, чого тобі хочеться? Подарунків?

– Вони що, подарують тобі місяць з неба? Єдинорога, чи що? Чому ти так дбаєш про всіх, забуваючи, що це і мій день теж!

-Та до чого тут подарунки, Руслане? Як ти не можеш зрозуміти, це не важливо подарунки там…

– А що важливо? Що тобі важливо? Нагодувати купу родичів, слухати не тверезі розмови? Догодити всім? Потім із собою кожному накласти баночки, коробочки та впасти спати без задніх ніг? Свято кажеш, у нас свято з тобою?

– Так ось, я хочу святкувати так, як я хочу … Я теж хочу отримувати подарунки, я …

– Ах, ось у чому справа, подарунки хочеш отримувати? Звичайно, я ж не можу тобі нічого подарувати я безробітна, хто я така? Проста домогосподарка подумаєш, сиджу з твоїми дітьми…

– Мої діти дорослі Таня, за ними не треба бігати та витирати їм носи, школа у дворі, вони самі туди ходять, а вже розігріти собі їжу в мікрохвильовій печі вони зможуть.

– Та бог із нею, з цією роботою, я виводжу спокійно наш бюджет, та тільки я не розумію, куди він дівається?

– То сестрі Олені треба, то тітці, то дядькові, то ще комусь, я хочу вивезти на море дітей і дружину, тебе, між іншим, але ні!

– Ми купуємо бабі Наді путівку в санаторій, племіннику мотоцикл і їдемо на дачу, ти – стояти вгору сідницями, я – лагодити дах, що вічно протікає.

– А ввечері жерти горіле м’ясо і сотий раз слухати, як брат Федя служив підводником! Так, це добре, Тань, коли на радість, а не на покарання!

– Ніхто так не живе, ніхто! Тільки ми, як прокляті, сидимо та слухаємо, сидимо та слухаємо!

– Сім’я, я згоден! Але я жити хочу своєю сім’єю іноді, ти чуєш, іноді ходити в гості та чекати на гостей, – тоді це дійсно буде в радість!

– Я хочу, щоб ти ходила в салон, фарбувала волосся, чи що ви там дівчатка робите? Завивала їх там, випрямляла, не Лілька тобі на кухні мазюкала фарбу по волоссю, що ти потім, як леопард плямиста ходиш, плюс вуха в плямах і на щоці ніби родимка.

– Я хочу, щоб у тебе були акуратні нігтики, як раніше, пам’ятаєш? Коли ми познайомились? Пам’ятаєш, я любив перебирати твої пальчики та чіпати твої нігтики?

– Так, я розумію, ти народ ила дітей, але Тань… Тисячі, сотні, мільйони жінок стають мамами…

– Я одружився з жінкою, розумієш, з коханою дівчиною, а не з мамою, не з тіткою, яка ходить вічно похмура, готує, прибирає, пере…

– У нас стоїть посудомийка, ми не користуємося, ти відмахуєшся, що тобі так звичніше! Чому ми роботом – пилотягом не користуємося? А-а-а, він недостатньо добре прибирає, тобі ще, Тань, білизну на річку ходити прати залишилося і все…

– Навіщо ти в універі вчилася? Щоб показати двоюрідній сестрі Ірці, що ти теж з університетською освітою… Так? На черговому сімейному гулянні, обжираючись салатами!

– Все, я втомився… Так втомився Таню!  Втомився чекати, коли ж нарешті буде так, як ми мріяли?

– Коли ж ми будемо обговорювати наші плани, дії, не сидіти з похмурими обличчями, не хапатися за спини в нашому віці, а щось робити, чимось займатися… Та просто жити, Таню…

– Я хочу в кіно йти з тобою, розумієш, удвох, сходити з дітьми, вчотирьох, а не цілим табором з двоюрідних і п’ятиюрідних, рахуючи їх по головах і сіпаючись щоразу, коли хтось хоче пі-пі чи пити, чи їсти.

– У кафе не всім табором сидіти, просячи дозволу зіставити десять столів разом, вдома хочу в трусах ходити, хоч іноді – ось така в мене потреба, ходити в трусах у своїй кімнаті, а не повністю одягненим, тому що хтось із дітей знову спить з нами, а в їхній кімнаті ночує племінник, дядечко, тітонька…

– Я втомився, Таню!

– Ти навіть не подивилася, який подарунок я тобі подарував! Ти навіть не відчинила коробочку, а закинула в стіл, – хоч би радість зобразила! А я вибирав, між іншим, Тань, спираючись на твій смак.

– Я не здивуюся, якщо наступного разу побачу свій подарунок на комусь із твоєї рідні, як сережки, які я тобі подарував на день народження або брошку, яку носить баба Надя, ти хоч знаєш її вартість.

-Ти пошкодував грошей? Та навіщо мені потрібні ці твої подарунки? Що ти мені ними тицяєш?

-Ти так нічого і не зрозуміла? – сказав тихо Руслан і вдягнувшись вийшов.

Таня була розгублена, вони ніколи по-великому не сварилися, Руслан завжди… Таня почала згадувати … Як вона не зрозуміла раніше, от же … та він завжди був проти її сім’ї, так він … ах, ти ж … Негідник, як він замаскувався …

Таня плакала, оце так свято, потім схаменулась, зараз же прийдуть родичі, побігла вмиватися, збирати на стіл.

Руслану зателефонувала, він слухавку не взяв, звісно, ​​ображається. Гості прийшли натовпом, як завжди, веселі та галасливі.

Довелося збрехати, що Руслана викликали на роботу, він затримається… Тані було не весело, але робити нічого, доводилося вдавати, що все добре.

Прийшов Руслан, усі кинулися вітати його, змушували пити штрафну. Між собою подружжя не розмовляло, але вдавало, що все добре.

Перед тим як піти, коли всі почали розходитися по хатах, до Тані підійшла баба Надя.

– Що у тебе з чоловіком? Ви посварилися? – Запитала бабуся.

– Ні, просто втомився на роботі.

– Мій мужик перший, до твого діда … теж ось так втомлювався … а потім пішов, з однією валізкою дерев’яною … Того ж хочеш?

– Я з дитиною зашивалася, мамка допомагала, дякую їй, та бабуся, ну сестри, вся рідня, одним колгоспом жили, тітка Катя твоя, у мене тоді була малесенька, так … а ти що не знала?

– У-у-у, що ти … Умову мені поставив, мовляв, або він, або моя сім’я.

-І? Що ти зробила?

– Сім’ю звісно, ​​обрала. Потім ось за діда твого заміж вийшла, а того … першого пів життя любила і проклинала.

– А за що проклинала, ба?

– Як за що? Зрадив, вважала … недолуга я була, Тань … ох, недолуга … Не будь такою, дивись, не повтори моєї помилки …

Руслан стояв притулившись до одвірка і мовчав, потім пішов у кімнату.

Вона сиділа на кухні й тихо плакала, на столі лежала та сама підвіска, про яку вона мріяла, давно… коли вони не могли собі це дозволити, ангел із крильцями всипаними камінчиками.

Він тихо підійшов і поклав їй руки на плечі.

– Русь … пробач мені.

– І ти мене вибач, наговорив з гарячу…

– Я обіцяю тобі, з цієї хвилини все буде інакше.
***
– Алло, Таню, ви де? Ми приїхали стукаємо, дзвонимо…

– Ми ж на морі!

– На якому морі? Не зрозуміла … Ти що? Не жартувала, коли казала, що поїдете? А як же ми?

– Ліль, ну ми сім’єю своєю захотіли…

– А ми що? Не сім’я, так? Он як виходить? Ну дякую, сестричко…

– Ліль, мені бігти треба, вибач … ми на банані зараз будемо кататися …

Родичі насилу, але прийняли, що Таня з Русланом хочуть і самі побути, своєю родиною.

Катерина, тітка Тані, запитала у матері своєї, бабусі Наді:

– А чому це Тетяна так ласкаво з тобою поводиться? Раніше тільки любила, а тепер взагалі радиться з будь-якого приводу, про батька запитує … Щось з батьком чи що? Начебто нормально все було, що трапилося?

– Не знаю, Катько, відчепися зі своїми дурницями, – каже бабуся Надя, а сама смикає оком.

До речі, баба Надя та ще фантазерка, мабуть, Таня забула про це… Але тему гарну порушила. Своїм вдалим прикладом сім’ю Тетяни зберегла…

А ви що скажете з цього приводу? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!