– Тату, а мама нас бачить з неба? – Звичайно, Дашо. Вона продовжує любити нас, як і раніше. Тільки вона живе в іншому місці, сонячному та красивому. Їй там добре

Іллю всі шкодували. Такий молодий, а вже вдівець. Дружина Настя пішла із життя рік тому від невиліковної хвороби. Ілля з донькою Дашею залишилися самі.

Батьки допомагали, звісно. І морально підтримували, як могли. Друзі теж були завжди поряд.
У вітальні на стіні висів портрет Насті з Дарією.

Ілля замовляв портрет незадовго до того, як дізналися страшний діагноз дружини. Донька часто дивилася на нього, згадувала маму. Вони були дуже схожі.

– Тату, а мама нас бачить з неба?

– Звичайно, Дашо. Вона продовжує любити нас, як і раніше. Тільки вона живе в іншому місці, сонячному та красивому. Їй там добре.

– А чи можна портрет, де я з мамою, повісити в мою кімнату? Так мама дивитиметься на мене ще й з портрета.

– Звичайно, доню.

Даші нещодавно виповнилося п’ять років. Маму вона запам’ятала здоровою та гарною, під час хвороби вона її мало бачила. І на похороні не була. Ілля вирішив, що так буде краще для дитячої психіки.

Життя потихеньку увійшло в колію. Ілля вдень працював, Даша у дитячому садку. У вихідні ходили в гості до бабусі, або йшли гуляти.

Ілля дуже сумував за дружиною. Проклята хвороба розлучила їх. Лікарі нічого не змогли зробити, пізно виявили, що Настя невиліковно хвора.

Багато хто казав, що життя продовжується, дитині потрібна мати. Його дратували ці розмови. Вони що не розуміють, що нікого йому не треба. Немає більше таких, як Настя. Нічого, він упорається, і Даша не відчує нестачі любові.

– Алло, Ілля Сергійович? Це Катерина Олександрівна, вихователь із дитячого садка. Даша скаржиться на головний біль, у неї піднялася температура і кашляє сильно. Заберіть її, будь ласка.

Ілля не міг зірватися з роботи та поїхати в садок. Попросив свою маму.

– Мамо, нехай до вечора побуде у вас, я заберу потім. Виміряй температуру, пігулку дай чи сироп, що там дітям можна. Вона раніше не хворіла особливо, навіть не знаю, чим лікувати.

– Добре, синку, все зроблю, не хвилюйся.

Після роботи, купивши продукти, Ілля поїхав до батьків.

– Температуру збила, на ніч ще перевір, якщо підніметься, тоді сироп даси, я в пакет поклала і розписала все, як давати.

– Завтра лікаря виклич додому, хай подивиться. Два вихідних попереду, може, у нас нехай залишається, а ти відіспись?

Ілля не захотів залишати доньку у батьків, скучив. Даша була трохи млявою, але загалом почувала себе нормально.

Вранці донька заявила:

– Тату, а до мене вночі мама приходила.

– Правда? Уві сні, мабуть?

– Ні. Я не спала. У мене сильно розболілася голова. Я глянула на портрет, поскаржилася мамі. Раптом вона з’явилася в кімнаті, підійшла і сіла на моє ліжко.

– Я спитала, мамо, ти назовсім повернулася? Вона сказала, я ненадовго, спи, рідна, і погладила мене по голові. Голова перестала боліти. Я заснула одразу.

– Ось бачиш, мама завжди з нами, іноді її видно.

Ілля розповів про це своїй мамі телефоном.

– Синку, сумує вона, це не дивно. Та й температура в неї була, привиділася мама. Може тобі одружитися? Дівчинці потрібна мати, зрозумій. А тобі жінка в хаті.

– Мамо, не починай. Все нормально, ми впораємося без будь-яких жінок!

Іллю дратували ці розмови про одруження. На роботі навіть намагалися засватати його молодій бухгалтерці. Що це за люди?

Наступного дня Даші стало гірше. Ілля викликав педіатра додому. Вона послухала Дашу і сказала, що нічого серйозного, сезонна застуда. Призначила препарати, вітаміни.

Ілля збігав в аптеку і все купив. Даша весь день то спала, то дивилась телевізор. Спати лягли раніше. Йому снилися кошмари, крутився і часто прокидався.

Під ранок пролунав телефонний дзвінок. Ілля різко підскочив у ліжку та схопив телефон, щоб відповісти. Хто дзвонив, він навіть не глянув.

– Ілля… Вези терміново Дашу в лікарню. Віра допоможе. Будьте щасливі.

– Хто це? Алло! Алло!

То був голос Насті, тільки дуже тихий. Пролунав шум і тріск, коли вона говорила, але Ілля почув кожне слово. Сон, як рукою зняло. Як це все розуміти?

Він подивився вхідні, там не було цього дзвінка. Як же так, адже він чітко чув дзвінок і голос покійної дружини. Може, це помилився хтось, але були названі їхні імена. Нісенітниця якась.

Ілля відкрив скриньку комода і дістав телефон Насті. Спочатку він його заряджав, оскільки надходили дзвінки від людей, які не знали, що Насті більше немає. А потім поклав у шафу і забув про нього. Сім-картка була на місці.

Значить, це все йому наснилося. Інакше, як пояснити? У містику він не вірив. Про всяк випадок пішов у кімнату доньки. Поторкав рукою чоло. Жар. Даша щось бурмотіла уві сні, металася по подушці.

Він вирішив викликати швидку допомогу. Але потім передумав. Вони могли їхати й годину, і дві. Швидко одягнув дочку, взяв документи, гроші та поїхав в лікарню. Дорога була не завантажена, що дуже полегшувало шлях.

– Здрастуйте, пані. Доньці погано, температура висока, прийміть, будь ласка, нехай лікар подивиться. Педіатр сказала, що то застуда, але мені так не здається, переживаю.

– Шановний, що це за терміновість? Могли б і швидку викликати! Лікарня переповнена, везіть її в іншу.

– Знущаєтесь? Покличте чергового лікаря!

– Що тут відбувається, привіт. Я черговий лікар, Віра Миколаївна. Розповідайте, що з дівчинкою. Давайте подивлюся її.

Вірі Миколаївні не сподобався стан Даші. Вона залишила дівчинку в лікарні, дала Іллі свій номер телефону та взяла його для зв’язку.

Наступного дня він подзвонив їй, спитав про дочку.

– Ілля, стан Даші зараз стабільний. Ви вчасно її привезли, не встигло розвинутись важке ускладнення. Запалення легень дуже сильне. Їй ставлять крапельниці, дають усі потрібні препарати.

– Багато батьків не кидаються вчасно і це погано закінчується. Потрібно було терміново вживати заходів, що ви й зробили. Це не проста застуда, як сказав педіатр, а набагато серйозніше.

Тут Ілля згадав той дзвінок. Віра допоможе… І справді лікар Віра допомогла, невідомо, що було б, не відвези він доньку в лікарню.

З кожним днем ​​Даші ставало все краще. Віра Миколаївна була її лікарем. Ілля часто дзвонив, спочатку дізнатися про Дашу, а потім раптом виявив, що йому подобається говорити з нею.

Віра Миколаївна теж не розуміла, чому вона спілкується із цим чоловіком. Раніше вона собі таке не дозволяла, дзвінки суворо у справі. Вона відчувала до Іллі незрозуміле тяжіння.

Після розлучення з чоловіком нові стосунки не входили в її плани, а тут Ілля з’явився, і Даша відразу їй сподобалася. Саме б вона хотіла таку доньку. Але своїх діток поки не було.

Після виписки Даші, Ілля наважився та запросив Віру на побачення. Та з радістю погодилася. Наступного разу він узяв із собою Дашу. Вони цілий день провели разом.

– Віро, хочу тобі щось розповісти. Хочеш вір, хочеш – не вір, але саме так усе й було, – Ілля розповів про дивний дзвінок тієї ночі.

– Ілля, не повіриш, але тієї ночі мені здалося, ніби хтось потрусив мене за плече, я прокинулася. Виходжу в коридор, а там ти галасуєш. Я представник традиційної медицини, але вірю в містику та наявність душі в людини.

– Настя продовжує стежити за вашим життям, і за небезпеки проявила себе. Читала десь, що далеко не всі душі можуть виходити на зв’язок із близькими, видно, Настя на особливому рахунку там.

– А ще дивно, що моє ім’я назвала. Вона все знала. Врятувала доньку і нас звела.

Ілля та Віра одружилися. Даша полюбила її всім серцем, як і та її. За два роки Віра стала мамою сина. Вони вірили, що це не випадково, і що Настя благословила їх. Тепер її душа спокійна. А вони щасливі, як вона й забажала.

Ось така містична історія трапилася. Хочете вірте, хочете – ні, – все саме так і було. Така вона, материнська любов…

Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!